Йо́н Ла́заревич Де́ген (4 липня 1925, Могилів-Подільський — 28 квітня 2017, Гіватаїм, Ізраїль) — вчений-медик, педагог, поет, учасник Другої світової війни.
| Йон Деген | |
|---|---|
| | |
| Народження | 4 липня 1925 Могилів-Подільський |
| Смерть | 28 квітня 2017 (91 рік) Гіватаїм, Ізраїль |
| Країна | СРСР |
| Приналежність | РСЧА |
| Освіта | Буковинський державний медичний університет |
| Роки служби | 1939—1945 |
| Звання | Лейтенант |
| Війни / битви | Друга Світова Війна |
| Нагороди | |
| Деген Йон Лазаревич у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Родина Редагувати
Його батько працював фельдшером, одружився вдруге, в цьому шлюбі й народився Йон. 1928 року батько помер, з мамою (працювала медсестрою в лікарні) Йон проживав у Могилеві-Подільському, зазнали злигоди в часи голодомору 1932—1933. З 1937 року працював помічником коваля.
Друга світова війна Редагувати
25 червня 1941 року призваний до лав РСЧА Могилів-Подільським МВК. Учасник німецько-радянської війни з червня того ж року. Воював командиром танку Т-34 2-го танкового батальйону 2-ї гвардійської окремої танкової бригади, бойове хрещення прийняв під Вапняркою. Тричі був поранений, у тому числі двічі — важко. Між Уманню та Христинівкою літом 1941-го підрозділ потрапив в оточення. 19 днів пробиралися по окупованій території із сутичками та рукопашними боями, Йона поранило в ногу. Перебрався через Дніпро один. Селяни довезли його до Полтавського шпиталю, від ампутації ноги відмовився. Лікувався 5 місяців,| виписали в січні 1942-го з лікарні Челябінської області. Вояк-грузин, що лікувався з Йоном, скерував його до свого села, так батько Олександра Гагуа дізнався, що його син ще живий. Працював у колгоспі трактористом. У червні 1942-го добровольцем подався до ближньої фронтової частини, розвідник, на бронепоїзді бився за Армавір, захищав підступи до Моздока та Беслана.
Брав участь у боях за Кавказ. 15 жовтня 1942 року був поранений при виконанні розвідки в тилу противника. Після виписки з госпіталю — курсант 21-го навчального танкового полку в місті Шулавері. Потім переведений в 1-е Харківське танкове училище (Чирчик). Навесні 1944 року закінчив училище і отримав звання молодшого лейтенанта.
Брав участь у Білоруській наступальній операції 1944 року. Є одним з радянських танкових асів: У червні 1944 року призначений командиром танка у 2-гу окрему гвардійську танкову бригаду, якою командував полковник Є. Є. Духовний. Згодом — командир танкового взводу; командир танкової роти (T-34-85), гвардії лейтенант. За час участі в бойових діях у складі 2-ї окремої гвардійської танкової бригади екіпажем Йона Дегена зинищено 12 німецьких танків (з них: 1 «Тигр», 8 «Пантер») і 4 САУ (з них 1 «Фердинанд»). В боях отримав багато опіків і поранень, в цілому отримавши більше двадцяти осколків і куль. У липні 1945 року виписаний на милицях після третього поранення з лікарні міста Кірова. В результаті четвертого останнього важкого поранення 21 січня 1945 року отримав інвалідність.
Був двічі представлений до звання Героя Радянського Союзу.
Медичний шлях Редагувати
1945 року вступив на лікувальний факультет Київського медичного інституту. Пізніше за станом здоров'я (ледве ходив на милицях) перевівся в Чернівецький медичний інститут, який 1951 року закінчив з відзнакою.
Через розпал «боротьби з безрідними космополітами» багато місяців шукав роботу. У 1951-1954 роках працював у Київському науково-дослідному інституті травматології та ортопедії лікарем-травматологом, згодом у міській лікарні. № 13.
Іон Деген захоплювався гіпнозом, широко застосовуючи його в своїй лікарській практиці.
18 травня 1959 року першим у медичній практиці здійснює успішну реплантацію передпліччя.
У Москві захистив кандидатську, згодом докторську дисертації.
Його зараховують до родоначальників наукової магнітотерапії.
Написав більш як 90 наукових праць.
Як педагог підготував захист 2 докторських та 8 кандидатських дисертацій.
1977 року з родиною репатріювався до Ізраїлю, до виходу на пенсію в 1997 році працював лікарем-ортопедом.
Помер 28 квітня 2017 року в Ізраїлі.
Нагороди Редагувати
Нагороджений радянськими орденами Червоного Прапора (22.02.1945), Вітчизняної війни 1-го (11.03.1985) та двічі 2-го (02.08.1944, 17.12.1944) ступенів, медаллю «За відвагу» (17.08.1944), ще багатьма медалями, вищим польським орденом «Virtuti Militari», польськими орденами «Хрест Грюнвальда» і «Reconcilanionis».
Літературна творчість Редагувати
В Ізраїлі та Росії вийшли друком його книги:
- «З будинку рабства»,
- «Емануїл Великовський»,
- «Вірші з планшету»,
- «Портрети вчителів»,
- «Війна ніколи не закінчується»,
- «Голограми»,
- «Непридумані історії про неймовірне»,
- «Чотири роки»,
- «Вірші».
Його оповіді, нариси та статті виходили друком в Ізраїлі та за його межами.
- «Ион Деген. Середина атомного века»
Примітки Редагувати
- Танковый фронт. Деген Ион Лазаревич [ 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Інший Київ. Доктор Деген [ 20 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Юнаков, 2016, с. 40 (рос.).
- В Израиле скончался Ион Деген [ 28 квітня 2017 у Wayback Machine.] / Цензор. Нет. — 2017. — 28 квітня. (рос.)
- Ион Деген. Середина атомного века [ 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
Джерела Редагувати
- Юнаков О. Удивительная деликатность и скромность (Ион Деген) // Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — С. 39-41. — ISBN 978-1-68082-000-3. (рос.)
Посилання Редагувати
- http://berkovich-zametki.com/Avtory/Degen.htm [ 29 вересня 2013 у Wayback Machine.]