Густав Штреземан (нім. Gustav Stresemann; 10 травня 1878, Берлін — 3 жовтня 1929, там само) — німецький політик (Німецька народна партія), райхсканцлер і міністр закордонних справ Веймарської республіки. Лауреат Нобелівської премії миру 1926 (разом з Арістідом Бріаном) за укладення Локарнського мирного договору, який гарантував післявоєнні кордони в Західній Європі.
| Густав Штреземан нім. Gustav Stresemann | ||
| ||
|---|---|---|
| 13 серпня 1923 — 23 листопада 1923 | ||
| Президент: | Фрідріх Еберт | |
| Попередник: | Вільгельм Куно | |
| Спадкоємець: | Костянтин Ференбах | |
| Народження: | 10 травня 1878 Берлін | |
| Смерть: | 3 жовтня 1929 (51 рік) Берлін | |
| Причина смерті: | інсульт | |
| Поховання: | Луїзенштадтське кладовище, Берлін :
| |
| Національність: | німець | |
| Країна: | Німеччина | |
| Освіта: | Лейпцизький університет, Університет Фрідріха-Вільгельма[d] і HU Berlin | |
| Ступінь: | докторський ступінь | |
| Партія: | Німецька народна партія | |
| Шлюб: | Käte Stresemannd | |
| Діти: | Wolfgang Stresemannd | |
| Нагороди: | Нобелівська премія миру (1926) | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Густав Штреземан народився в сім'ї берлінського торговця пивом і власника пивної Ернста Августа Штреземана і його дружини Матильди. Густав був єдиною з п'яти дітей у сім'ї, хто вчився в гімназії, де він виявляв особливий інтерес до історії та біографій відомих історичних особистостей: Наполеона і Гете. Закінчивши школу в 1897 році, Штреземан з 1898 по 1901 роки вивчав у Лейпцигу спочатку літературу та історію, а потім економіку.
У 1901 році Штреземан закінчив навчання, захистивши дисертацію на тему «Розвиток торгівлі пивом у Берліні» . Батько Густава Штреземана володів у Берліні невеликою пивною на Кепенікской вулиці. У 1901–1904 рр. Штреземан працював представником Союзу німецьких виробників шоколаду.
У 1903 році Штреземан одружився з дочкою берлінського промисловця Кете Клеєфельд, у них народилося двоє синів — Вольфганг, що став згодом композитором і диригентом, і Йоахім. Кете Штреземан була помітною фігурою в суспільному житті Берліна «золотих двадцятих років».
Пройшовши етап політичних симпатій до Націонал-соціального союзу Фрідріха Наумана, Штреземан розпочав у 1903 році політичну кар'єру, вступивши до Націонал-ліберальної партії Німеччини. У партії йому була відведена роль кронпринца при його вчителеві в політиці Ернстові Бассерманові (нім. Ernst Bassermann). У 1906 році Штреземана обрали до міської ради Дрездена, а в 1907 році він став наймолодшим депутатом рейхстагу . У 1910 році Густав Штреземан увійшов до складу правління Союзу промисловців Німеччини.
Штреземан, що виступав за соціальну політику, часто опинявся в конфлікті з правим крилом своєї Націонал-ліберальної партії, де переважали представники важкої промисловості Саксонії. Це крило перешкодило повторному обранню Штреземана в правління партії. Втративши в 1912 році мандат депутата рейхстагу, Штреземан у складі групи економічних експертів вирушив в ознайомчу поїздку в США і Канаду. Штреземан був членом спілки колоніальних товариств Німеччини та багатьох інших громадських організацій та об'єднань, в тому числі Німецько-американського торгового суспільства.
На перевиборах у Східній Фризії Густав Штреземан знову став депутатом рейхстагу, в 1919 році очолив фракцію націонал-лібералів в рейхстазі і став заступником голови своєї партії. На цій посаді він намагався добитися злиття Націонал-ліберальної партії з Прогресивною народною партією. Зазнавши невдачі, Штреземан зайнявся розбудовою власної партії — Німецької народної партії, головою якої він був до своєї смерті.
На виборах 1920 року партія Штреземана домоглася успіху і брала участь у формуванні уряду Ференбаха. Штреземан очолив фракцію партії в рейхстазі і керував комітетом рейхстагу у закордонних справах. З серпня по листопад 1923 року під час Рурського конфлікту Густав Штреземан займав пост райхсканцлера і міністра закордонних справ у коаліційному уряді ННП, СДПН, НДП і партії Центру, а потім аж до своєї смерті обіймав посаду міністра закордонних справ Німеччини.
Присвячений в 1923 році в ложі «Friedrich der Grosse» (Берлін), почесний член Великої Материнської ложі Große National-Mutterloge «Zu den drei Weltkugeln». Ініціатор створення (поряд з Арістідом Бріаном і Едуардом Ерріо) пан-Європи. На його честь у 2002 році названа ложа «Густав Штреземан» (Берлін), що входить в систему Великої ложі Німеччини VGLvD.
У 1926 році за свій внесок у зміцнення миру при укладанні Локарнського договору Густав Штреземан був нагороджений Нобелівською премією миру, у 1928 році став почесним доктором Гейдельберзького університету. Здоров'я Штреземана було серйозно підірвано перевантаженнями, 3 жовтня 1929 року він помер внаслідок інсульту і був похований на Луїзенштадтскому кладовищі в берлінському районі Кройцберг.
Література Редагувати
- Р. А. Кривонос. Штреземанн Густав // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
- Akten zur Auswärtigen Politik 1918—1945 (ADAP). Serie A 1918—1924, Bd. A Iff., Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1982ff.; Serie B 1925—1933, Bd. B Iff., Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1966ff.
- Akten der Reichskanzlei Weimarer Republik, hrsg. von Karl Dietrich Erdmann im Auftrag der Historischen Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften. Die Kabinette Stresemann I und II, 2 Bde., Harald Boldt Verlag, Boppard am Rhein 1978.
- Gustav Stresemann, Reden und Schriften. Politik — Geschichte — Literatur 1987 bis 1926, 2 Bd., Carl Reissner Verlag, Dresden 1926.
- Gustav Stresemann, Reichstagsreden, hrsg. von Gerhard Zwoch, Verlag AZ Studio Pfattheicher & Reichardt, Bonn 1972.
- Gustav Stresemann, Schriften, hrsg. von Arnold Harttung, Berlin Verlag, Berlin 1976.
- Gustav Stresemann, Vermächtnis. Der Nachlaß in drei Bänden, hrsg. von Henry Bernhard, Verlag Ullstein, Berlin 1932/33.
Примітки Редагувати
- http://www.nndb.com/gov/754/000051601/
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118619268 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
Посилання Редагувати
- Біографія на сайті Нобелівського комітету [ 21 грудня 2016 у Wayback Machine.](англ.)