Городничий

Городни́чий — посада у Великому князівстві Литовському, Московській державі та Російській імперії. За часів Стародавньої Русі городничим називався урядовець, що наглядав за розбудовою міста, зокрема контролював спорудження укріплень.

Велике князівство Литовське

У Великому князівстві Литовському городничий — адміністративна посада в головних містах в 16–17 ст. Городничі призначалися великим князем і мали допомагати намісникам-державцям: вони стежили за збором податків (т. зв. корчомні пенязі, дякло, поколодне й глиняні пенязі) і відповідали за стан укріплень.

Московська держава

У Московській державі городничим називався представник обласної адміністрації. Посада впроваджена під час царювання Івана IV замість тіуна огнищанського. Городничі мали більше повноважень, ніж огнищани.

Посада городничого існувала одночасно з посадою городового прикажчика. Досить важко визначити різницю між городничим і городовим прикажчиком, оскільки в Московській державі не було точного розмежування відомств і посад.

Російська імперія

У Російській імперії 1775—1862 років городничий — голова адміністративно-поліцейської влади повітового міста.

З 1775 року (після «Установи для управління губерній Всеросійської імперії») городничий призначався Сенатом за поданням генерал-губернатора в міста, де не було обер-коменданта. За статутом благочиння 1782 року він призначався і в міста, доручені обер-комендантом, як помічник останнього. У XIX столітті городничі призначалися в повітові міста з відставних військових і цивільних чиновників, переважно ж зі звільнених від служби поранених офіцерів, що перебували під заступництвом комітету щодо поранених 18 серпня 1814 року. Посада відповідала 8 класу табелю про ранги. Якщо здобувач мав вищий класний чин, то він йому залишався.

Посаду городничого в Російській імперії скасовано 25 березня 1862 року. Городницькі правління в тих містах, що були підпорядковані повітовій поліції, були приєднані до земських судів (перейменованих у повітові поліцейські управління), а в тих містах, які зберегли свою, окрему від повітової, поліцію, вони були перейменовані в міські поліцейські управління. Городничі з поранених офіцерів, які перебували під заступництвом комітету щодо поранених, були залишені під заступництвом цього комітету зі збереженням їм довічно або до отримання іншого штатного місця жалування за чином і того розміру, яке вони отримували за посадою городничого; але на посади повітових справників і поліцмейстерів вони вже не призначалися.

Примітки

1. Городничий [ 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Джерела та література

• Сас П. М. Городничий [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Городничий [ 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Городничий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Посилання

• Городничий [ 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.