Княгиня Наталія Степанівна Голіцина (нар. 14 листопада 1794 — пом. 7 травня 1890) — фрейліна, кавалерственна дама; внучка фельдмаршала Степана Апраксіна і княгині Наталії Голіциної, знаменитої «Princesse Moustache» («Вусата княгиня»).
| Голіцина Наталія Степанівна | |
|---|---|
| Народилася | 14 листопада 1794 Москва, Російська імперія |
| Померла | 7 травня 1890 (95 років) Санкт-Петербург, Російська імперія ·пневмонія |
| Країна | Російська імперія |
| Рід | Апраксіниd |
| Батько | Stepan Stepanovich Apraksind |
| Мати | Апраксіна Катерина Володимирівна |
| Брати, сестри | Vladimir Apraksind і Щербатова Софія Степанівна |
| У шлюбі з | Sergej Sergeevič Golicynd |
|
Біографія ред.
Старша дочка московського генерал-губернатора Степана Степановича Апраксіна від шлюбу з княжною Катериною Володимирівною Голіциної. Дитинство своє і молодість провела в знаменитому маєтку батька свого Ольгове або в московському будинку батьків у Арбатских воріт (після Олександрівське військове училище).
Апраксіни жили відкрито і вміло розважали всю Москву. У них був свій театр, свої актори і музиканти, бали, феєрверки та полювання. У них часто гостювали юний Олександр Пушкін, його дядько В. Л. Пушкін, П. А. Вяземський та інші любителі мистецтва.
Вихованням дітей Катерина Володимирівна Апраксіна займалася сама. Її дочки вивчали мови і літературу, їм викладачі музику і мистецтво. Особливі успіхи Наталія Степанівна робила в живопису, ставши згодом гарним художником-аматором. Вона чудово співала, грала на арфі й на роялі. Взимку 1812 року була представлена до двору і стала виїжджати в світ. Маючи гарну зовнішність, молода Апраксіна відрізнялася у вищому світі розумом і поведінкою, княжна Варвара Туркестанова знаходила її чарівної особою.
Заміжжя ред.
Будучи фрейліною, у серпні 1817 року Наталія Степанівна вийшла заміж за генерал-майора у відставці князя Сергія Сергійовича Голіцина, який був частим гостем в їхньому будинку. Весілля відбулося в Ольгове. Після Голіцини оселилися в маєтку Сокольники, Дмитрівського повіту, Московської губернії, купленому Апраксіним для дочки у Тітових, де прожили кілька років. У 1821 році вони переїхали в Петербург.
У 1820-х роках Наталія Степанівна разом з чоловіком подорожувала по Європі. Вони жили в Італії і у Франції. У Парижі Голіцини отримували запрошення на придворні бали короля Луї-Філіпа. Через кордон вони вивезли цілу галерею етруських ваз і картин, які після смерті Наталії Степанівни, за її заповітом, були передані в Імператорське товариство заохочення мистецтв.
Повернувшись до Петербурга, Голіцини оселилися у власному будинку на Мільйонній вулиці, який став одним з найбільш модних будинків у столиці, де збиралося вибране товариство. Згодом їх особняк був куплений і повністю розібраний при будівництві палацу для великого князя Михайла Миколайовича.
Будучи світською жінкою, Наталія Степанівна цікавилася літературою, і у своїй вітальні вона приймала Івана Крилова, графа Володимира Соллогуба, бував у неї і Олександр Пушкін. Після коронаційних урочистостей 22 вересня 1826 року, на яких були присутні Голіцини, Пушкін, перебуваючи у них в гостях, записав до альбому Наталії Степанівни уривок з «Розмови продавця книг з поетом»:
Она одна бы разумела
Стихи неясные мои;
Одна бы в сердце пламенела
Лампадой чистою любви
Серед авторів записів в альбомі княгині Голіциної були такі європейські знаменитості, як історик Гізо, письменники Б. Констан, Ансло, композитори Обер, Россіні, Керубіні. Існує припущення, що Наталія Степанівна була предметом захоплення Пушкіна в 1820-х роках. Пізніше княгиня Голіцина перестала запрошувати Пушкіна, знаходячи його не зовсім пристойним.
За словами братів Россетів, записаним Бертенєвим, Пушкін говорив про неї, «що вона тільки прикидається, в сутності вона російська труперда (товстуха) і толпега (груба, неотесана)», бо Наталія Степанівна все робила по-французьки, вони вирішили називати її «La Princesse Tolpege». Фрейліна Олександра Смирнова-Россет писала, що княгиня Голіцина була дуже плотною і дуже любила модничать, тому її звали старої кокеткою. Доллі Фікельмон вважала її «претензійною та холодною особою».
Вдівство ред.
Не маючи дітей, княгиня Голіцина в 1825 році взяла на виховання племінницю чоловіка, княжну Наталю Григорівну Голіцину (1816—1874), яка в 1835 році вийшла заміж за камергера І. М. Донаурова. Восени 1825 року В. П. Шереметєва записала у своєму щоденнику новину:
| Княгиня Голіцина, колишня Апраксіна, бере на себе виховання меншої доньки князя Григорія, бо у неї немає дітей. Дуже радію за неї, тому що ця жінка великих чеснот. |
У березні 1833 року Наталія Степанівна овдовіла. З волі чоловіка, вона призначила своїм спадкоємцем його племінника князя Сергія Федоровича Голіцина (1812—1849), якого і сама дуже любила, і який жив постійно у неї в будинку. У 1847 році він одружився з її племінницею, княжною Ольгою Олексіївною Щербатовою (1823—1879), дочкою О. Г. Щербатова і С. С. Апраксіної. Через два роки, 20 вересня 1849 року, на полюванні у В. В. Апраксіна в Брасові, Орловської губернії, князь С. Ф. Голіцин ненароком застрелився. У своєму кабінеті Наталія Степанівна поставила шафку зі шматком сосни, біля якої застала смерть князя. Після його трагічної загибелі вона призначила спадкоємцем його брата Бориса, який помер незабаром після неї.
Сергій та Ольга Голіцини (1847) |
Княгиня Голіцина була відома в Петербурзі своєю доброчинністю, яка особливо посилилася після смерті племінника. Поступово вона припинила свої стосунки з двором. Після продажу свого будинку вона переселилася в будинок М. Ф. Арендта на вул. Мільйонної буд. № 26 (після палац великого князя Володимира Олександровича), де і займала весь другий поверх.
Влітку Наталія Степанівна жила в своєму чудовому Чернігівському маєтку Гриньово, який раніше належав графу Іллі Безбородькові і купленому у його дочки, розореної княгині Клеопатри Іллівни Лобанової. У великому будинку-палаці, був справжній музей: величезна бібліотека, яка постійно поповнюється за рахунок компаньйонок княгині, сестер Стукових; у великому порядку сімейний архів, прекрасні гобелени і картини, ціла колекція етруських ваз. У Гриневі були велика «розумна розкіш і широка гостинність». Для бідних і хворих людей княгиня Голіцина в маєтку влаштувала богадільню на честь преподобного Сергія.
За словами осіб, які добре знали княгиню Голіцину, вона до кінця днів була веселого, товариського характеру і дивовижної доброти". Померла від запалення легенів 7 травня 1890 року і похована в сімейному склепі Голіциних під церквою с. Зубриловки, Саратовської губернії. На день її кончини їй було присвоєно звання кавалерственої дами ордену Св. Катерини меншого хреста, як найстаршій з княгинь Голіциних.
Генеалогія ред.
Примітки ред.
- Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 2 грудня 2012.
- Д. И. Исмаил-Заде. Княжна Туркестанова. Фрейлина высочайшего двора. — СПб.: Издательство «Крига», 2012. — 568 с.
- Русская старина. 1900, январь.- С.103.
- Л. В. Крестова. Она одна бы разумела…// Прометей. 1975, № 10.
- Пушкин в воспоминаниях современников. Т. 2. — М., 1985.- С. 355.
- А. О. Смирнова-Россет. Дневник. Воспоминания. — М.: Наука, 1989. — С.302.
- Дневник 1829—1837. Весь пушкинский Петербург, 2009.- с. 78.
- Дневник Варвары Петровны Шереметевой, урожденной Алмазовой. 1825—1826 года. Из Архива Б. С. Шереметева.- М., 1916.- 212 с.
- . Архів оригіналу за 4 липня 2017. Процитовано 2 квітня 2020.
- Н. Н. Голицын. Род князей Голицыных.- СПб., 1892.
Література ред.
- Русские портреты XVIII—XIX столетий. Изд. Вел. Кн. Николая Михайловича. СПб. 1906. Т. 3. вып III. № 120.