Безборо́дько Ілля́ Андрі́йович (*27 лютого 1756, Глухів, Гетьманщина — † 15 червня 1815, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український шляхтич, генерал-поручик, граф, сенатор Російської імперії, дійсний таємний радник, молодший брат Олександра Безбородька.
| Ілля Андрійович Безбородько | |
|---|---|
| | |
| Народився | 16 (27) лютого 1756 Глухів, Гетьманщина |
| Помер | 3 (15) червня 1815 (59 років) Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Поховання | Благовіщенська церква Олександро-Невської лавриd |
| Громадянство | Гетьманщина → Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, військовий діяч |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія (1659—1817) |
| Титул | граф |
| Посада | Список міністрів закордонних справ Росії |
| Військове звання | генерал-поручик |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Безбородьки |
| Батько | Андрій Якович Безбородько |
| Мати | Євдокія Михайлівна Забіла |
| Родичі | Скоропадські, Кочубеї, Оскаловичі, Рюміни |
| Брати, сестри | Безбородько Олександр Андрійович і Ulyana Bezborodkod |
| У шлюбі з | Ганна Іванівна Ширай |
| Діти | Любов, Андрій, Клеопатра, Максимілян |
| Нагороди | Орден Святої Анни, Орден святого Георгія, Орден Святого Олександра Невського, Орден Святого Володимира |
|
Життєпис Редагувати
Походив з української шляхетської родини, представників козацької старшини. Народився у м. Глухів. Син Андрія Яковича Безбородька, генерального писаря, та Євдокії Михайлівни Забіли. У 1771 році вступив на дійсну військову службу, брав участь у воєнних діях проти турків у 1773 і 1774 роках. У 1785 році отримав звання бригадира, згодом — призначення до головної провіантської канцелярії. У 1790 році служив під командуванням Олександра Суворова: генерал, командир 4-ї колони.
За виявлені під час штурму Ізмаїла мужність і хоробрість нагороджений орденом святого Георгія 3-го ступеня. У 1792 році, після закінчення російсько-турецької війни 1787-1791 рр., отримав у дарунок від Катерини II понад 12 тис. десятин землі на правому березі Бузького лиману (на місці сучасного села Парутине). Заселив отримані землі кріпаками з Чернігівщини та інших місцевостей України. 1793 року його нагороджено прикрашеною діамантами золотою шаблею з написом «За хоробрість».
З 1795 року Ілля Безбородько служить уже у званні генерал-поручика. У квітні 1797 року в день своєї коронації імператор Павло I нагородив його орденом святого Олександра Невського, а 1798 року призначив дійсним таємним радником і сенатором. На службі Безбородько перебував до 1799 року, коли пішов у відставку.
Після смерті брата Ілля Андрійович успадкував усе його майно.
Відзнаки Редагувати
У 1805 році імператор Олександр I нагородив Іллю Андрійовича орденом св. Володимира 1-го ступеня — переважно за те, що він пожертвував на заснування Ніжинської гімназії вищих наук будинок із садом, а також видав з цією метою 210 тис. карбованців, призначених його братом Олександром Безбородьком для благодійних справ. До того ж зобов'язався й надалі вносити на утримання гімназії по 150 тисяч карбованців щороку.
Граф Ілля Андрійович Безбородько мав «височайше пожалуване» йому звання Санкт-Петербурзького губернського очільника дворянства. Помер 15 червня 1815 року, похований в Олександро-Невській лаврі.
Цікаві факти Редагувати
- У 1789 р. граф Безбородько, перебуваючи в Петербурзі, став масоном.
- Мав колекцію зброї часів Хмельниччини й шаблю Богдана Хмельницького.
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 20. Князь Олександр Безбородько[недоступне посилання з червня 2019]
Джерела та література Редагувати
- «Довідник з історії України». — К., 2001