Ґебгард Леберехт фон Блюхер У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Блюхер У Вікіпедії є статті про інших люде

Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)	Орден Чорного орла	Орден Червоного орла
Зірка Великого хреста Залізного хреста	Великий хрест Залізного хреста	Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу	Орден Святого Йоанна (Бранденбург)	Кавалер Великого Хреста ордену Марії-Терезії
Орден Слона	Лицар Великого хреста військового ордена Віллема

Орден Святого Андрія Первозванного

Орден Святого Георгія

Орден Святого Олександра Невського

Ґебгард-Леберехт фон Блюхер у Вікісховищі

Біографія Редагувати

Блюхер народився 16 грудня 1742 року в містечку Тойтенвінкель під Ростоком. Після кількох років навчання в школі він у 1756 році проти волі батьків завербувався до шведської армії. Під час Семирічної війни (1756—1763) як гусар спочатку боровся проти Пруссії, був узятий у полон, де в 1760 році перейшов на прусську службу (вербування військовополонених була звичайним способом поповнення прусської армії, котра гостро потребувала солдатів). У 1761 році отримав поранення в бою під Фрайберґом і здобув звання прем'єр-льойтнанта.

Після самовільної розправи Блюхера над священником, якого не без підстав запідозрили у вимордуванні прусської застави, був позбавлений можливості отримати військову нагороду. Блюхер поскаржився прямо до короля, однак Фрідріх Великий у грудні 1772 року відповів: «Ротмістер Блюхер може забиратися до чорта». Блюхеру довелося кинути службу.

Спроби відновитися на службі вдалися лише після смерті Фрідріха Великого рішенням його наступника Фрідріха-Вільгельма ІІ. Так 1787 року, у рік смерті своєї дружини, отримав звання майора в тому ж полку червоних гусарів.

Блюхер брав участь в експедиції до Нідерландів, в 1789 році отримав вищий військовий орден Пруссії «За заслуги». У 1801 році за численні подвиги Блюхер був підвищений до генерал-лейтенанта.

У 1803 році Блюхер, вже будучи губернатором в Мюнстері, належав до тих старшин, які добивалися від короля стати проти Франції, чиї війська зібралися біля Південної Німеччини.

Під час кампанії 1806 року, після битви при Ауерштадті, Блюхер встиг відійти в Любек, але тут, опинившись в безвиході, змушений був здатися, виконавши спочатку все, щоб урятувати честь зброї.

Тільки-но з'явилася надія на повалення наполеонівського правління, як Блюхер, який мав уже 70 років від роду, але ще повний сил і енергії, став на чолі національного руху в Німеччині і в 1813 році отримав начальство над з'єднаними російсько-прусськими військами в Сілезії, які покрили себе славою, особливо в битвах при Кацбаху і під Вартенбурґом.

Особливо майстерні і енергійні були дії Блюхера, що передували Лейпцизькій битві. Напередодні її, 16 жовтня 1813 року, Блюхер отримав чин генерал-фельдмаршала. Під час кампанії 1814 року щастя не раз зраджувало Блюхеру, але не змушувало його падати духом. Під Брієнном 17 (29) січня він зазнав невдачі, але потім, отримавши підкріплення, 20 січня (1 лютого) здобув перемогу при Ла-Рот'єра.

На початку лютого Блюхер рушив через Шалон до Парижу, але Наполеон, скориставшись роз'єднаним і розтягнутим положенням його військ, розбив їх по частинах і змусив Сілезьку армію, яка зазнала величезних втрат, відступити до Шалона. Потім її дії вже супроводжувалися успіхом і завершилися 19 березня оволодінням Монмартрськими висотами коло Парижа.

У 1815 році, після повернення Наполеона з острова Ельба, Блюхер прийняв начальство над пруссько-саксонськими військами в Нідерландах. Розбитий під Лін'ї і Сен-Армані, він, переслідуваний Груші, вчасно не міг дістатися до битви під Ватерлоо. За заслуги Блюхера в битві при Ватерлоо Фрідріх Вільгельм III подарував йому свій палац поблизу Бранденбурзьких воріт на Паризькій площі в Берліні, де Блюхер проживав аж до своєї смерті.

Блюхер помер 12 вересня 1819 року.

У військах Блюхер користувався великою популярністю; російські солдати Сілезької армії прозвали його «фельдмаршал Форвертс» внаслідок постійно повторюваного їм в бою слова Vorwärts («вперед!»). Блюхер вважався зразком хороброго солдата. Наполеон називав його «старий чорт» (фр. le vieux diable).

Література Редагувати

Elsner, «Blücher von Wallstadt» (Штутгарт, 1835);
Joh. Scherr, «Blücher, seine Zeit und sein Leben» (Лейпц., 1862).
Блюхер Г. Л. фон. Военные подвиги и анекдоты прусского генерал-фельдмаршала и орденов разных государств кавалера Блюхера, взятые из собственных его записок, со времени французской революции / Пер. с нем. — Ч. 1. — М.: в университетск. тип., 1813. –VI, 78 с.; Ч. 2. — М.: в университетск. тип., 1814. — 108 с.; Ч. 3. — М.: в университетск. тип., 1814. — 132 с. [ 1 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.

Посилання Редагувати

Блюхер // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.