Гаврилів Мирослав Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гаврилів.

Мирослав Степанович Гаврилів (* 24 липня 1885, Тарнів — † 15 лютого 1932, Харків) — український педагог, політик, діяч культури.

Гаврилів Мирослав Степанович
Народився	24 липня 1885(1885-07-24) Тарнів, Австро-Угорщина
Помер	15 лютого 1932(1932-02-15) (46 років) Харків, Українська СРР, СРСР
Діяльність	офіцер
Alma mater	ЛНУ імені Івана Франка
Посада	ректор

Біографія

З певних джерел довідуємося, що перед двома тижнями покінчив у Харкові самогубством б[увший] ректор Інституту Народньої Освіти в Харкові, останніми часами директор технікуму […] проф. Мирослав Гаврилів. Покійний був переконаним комуністом і активним членом компартії від 1917 р. Весь час був дуже рухливими діячем у ділянці організації вищого шкільництва в УСРР. Довгий час почувався добре у своїй ролі. Але коли почалась там нагінка проти галичан, тоді і Гаврилів попав, мабуть, у неласку […]. Тамошні відносини спричинили в нього психічну депресію та нервовий розстрій, який і всунув йому до рук револьвер, щоби перервати терпіння […].

львівська газета «Діло»

Народився в галицькому місті Тарнів (нині Польща) в сім′ї службовця залізниці. Після закінченя класичної гімназії у м. Станіслав (тепер — м. Івано-Франківськ) в 1903—1908 роках вчився на природничо-математичний факультет Львівського університету, де брав участь у нелегальному студентському гуртку. Студентом співробітничав з журналом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка «Літературно-науковий вісник», де в 1906 році опублікукав статтю-реферат «Нерви і душа». Стажувався в Берлінському університеті (1911).

У 1908—1914 роках (з перервою на військову службу в 1909—1910 рока) вчителював в український гімназії в Станіславі. Друкувався в «Літературно-науковому вістнику». Влітку 1908 року відвідав М. Грушевського в с. Криворівня (нині — Верховинського району Івано-Франківської області).

На початку Першої світової війни прапорщиком запасу був мобілізований до австро-угорської армії. Після капітуляції Перемишля в 1915 році потрапив у російський полон: спершу перебував у Туркестані (м. Казалінськ,тепер — Кизилординської області, Казахстан); до 1920 року — у Ташкенті (тепер— столиця Узбекистану). Перебуваючи в полоні, листувався з М. Грушевським. В 1918 році викладав українську мову в український школі в Ташкенті. В 1919 році — завідувач української секції комісаріату освіти Туркестанської АРСР у складі РСФСР (1919). Член РКП(б) з 1919 року.

Очолював відділ освіти Галицького революційного комітету (1920). Від вересня 1920 року — інструктор Наркомосу УРСР, з грудня 1920 року — завідувач Центральним Пролетарським музеєм у Полтаві, з липня 1921 року — заступник завідувача Полтавською губосвітою. Від березня 1922 року — політичний комісар Полтавського інституту народної освіти (ІНО) та кооперативного технікуму, згодом — ректор Полтавського інституту народної освіти. Від січня 1923 року навчався в Комуністичному університеті імені Артема (Харків). Від грудня 1924 року — ректор Харківського ІНО.

З лютого 1930 року — директор Українського НДІ педагогіки, згодом — науковий працівник цього ж інституту; відповідальний секретар Український товариства робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву.

20 січня 1930 року був звільнений з посади ректора Харківського ІНО. Одержавши відомості про неминучий арешт, наклав на себе руки.

Твори

• Нерви і душа // Літ.-наук. вісн. / Вид. укр.-рус. вид. спілка ; НТШ. — Львів, 1906. — Т. 45, кн. 7—9. — С. 285—296, 439—449 ; Т. 46, кн. 10—12. — С. 247—262, 388—401.
• Туркестанське українство з погляду культурного і політичного. Ташкент, 1919 [у співавт.].

Джерела

• Рубльов О.С.] Гаврилів Мирослав Степанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 11. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Людмила Маринич. Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925—1930 рр.)

Література

• Наука и научные работники СССР, ч. 6. Научные работники СССР без Москвы и Ленинграда. Л., 1928;
• В боротьбі за марксо-ленінську педагогіку: Матеріали дискусійної сесії УНДІПу. Х., 1931;

• Самогубство видатного комуніста-галичанина у Харкові. «Діло», 1932, 2 берез.;
• Дашкевич Я. Р. Галичани-інтернаціоналісти у Радянському Туркестані в світлі новознайдених джерел 1917—1920 рр. У кн.: Історичні джерела та їх використання, вип. 3. К., 1968;
• Борці за возз'єднання: Біографічний довідник. Львів, 1989;
• Мухіна М. Ю. Галревком і галичани. До питання про місце інтелігенції в суспільному житті України 1920—1930 рр. «Український археографічний щорічник», 1992, вип. 1;
• Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-50-ті рр. ХХ ст.). К., 1994;
• Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929—1941). К., 2003;
• Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у Наддніпрянщині (1914—1921 рр.). В кн.: Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст.: Збірник наукових праць, присвячених пам'яті акад. НАН України Ю. Ю. Кондуфора, т. 1. К., 2004.