Вілкул Олександр Юрійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вілкул.

Олекса́ндр Ю́рійович Ві́лкул (24 травня 1974(1974-05-24), Кривий Ріг, Дніпропетровська область) — український політик, керівник партії «Блок Вілкула». Керівник військової адміністрації Кривого Рогу з 26 лютого 2022 року^[⇨]. Голова Ради оборони Кривого Рогу.

Олександр Юрійович Вілкул
Начальник військової адміністрації Кривого Рогу
Нині на посаді
На посаді з	26 лютого 2022
Голова Дніпропетровської облдержадміністрації
18 березня 2010 — 24 грудня 2012
Попередник	Віктор Бондар
Наступник	Дмитро Колєсніков
Віце-прем'єр-міністр України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент	Віктор Янукович
Прем'єр-міністр	Микола Азаров
Наступник	Олександр Сич
Народився	24 травня 1974(1974-05-24) (49 років) Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик
Країна	СРСР і Україна
Освіта	Криворізький технічний університет (1996)
Alma mater	Криворізький технічний університет (1996)
Політична партія	Блок Вілкула Українська перспектива Опозиційний блок Партія регіонів (2003-2014)
Батько	Юрій Вілкул
У шлюбі з	Олена Анатоліївна Вілкул
Діти	Марія (2008)
Релігія	православ'я
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден «За заслуги» І ступеня Заслужений працівник промисловості України Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Підпис
vilkul.ua
Олександр Юрійович Вілкул на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
V скл. Партія регіонів, № 59 у списку
фракція ПР	25.05.2006	—	23.11.2007
VI скл. Партія регіонів, № 59 у списку
фракція ПР	23.11.2007	—	16.04.2010
VIII скл. Опозиційний блок, № 2 у списку
фракція Опозиційний блок	27.11.2014	—	29.08.2019

Народний депутат України V та VI скликань від Партії регіонів, VIII скликання (Опозиційний блок). Голова Дніпропетровської ОДА (2010—2012), віцепрем'єр міністр України (2012—2014) в уряді Миколи Азарова. Кандидат в президенти на президентських виборах 2019. У минулому — член проросійських Партії регіонів та Опозиційного блоку.

Син Юрія Вілкула, в.о. мера Кривого Рогу та секретаря Криворізької міської ради.

Життєпис

Народився 24 травня 1974 року в Кривому Розі, Дніпропетровська область в родині Юрія Вілкула. Закінчив місцевий Центрально-міський ліцей і Криворізький технічний університет (1991—1996), здобув диплом гірничого інженера за фахом «Відкриті гірничі роботи». В цьому ж виші закінчив і аспірантуру.

Кар'єра

1991—1996 — як студент Криворізький технічний університет проходив виробничу практику помічником машиніста екскаватора ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

1997—1998 — начальник комерційно-фінансового управління, 1998—2001 — заступник генерального директора з комерційно-фінансових питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

2001—2002 — заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків ГО «Академія гірничих наук України».

2002—2003 — заступник голови правління з комерційних питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

З жовтня 2003 — в.о. голови правління, генеральний директор ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».

2004—2006 — генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»; генеральний директор (за сумісництвом) ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (обидва входять до Метінвест Холдинг, контрольований компанією олігарха Ріната Ахметова СКМ).

З 2006 — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».

Політика

З листопада 2005 — голова Криворізької міської організації Партії регіонів.

2006—2007 — Народний депутат України V скл. від Партії регіонів, № 59 в списку. На час виборів: генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва (з липня 2006).

2007—2010 — Народний депутат України VI скл. від Партії регіонів, № 76 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 16 квітня 2010.

18 березня 2010 — 24 грудня 2012 — голова Дніпропетровської ОДА.

24 грудня 2012 — 28 січня 2014 — віце-прем'єр-міністр України.

З 28 січня 2014 — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України.

Нардепутат України VIII скл. з 27 листопада 2014 року від партії «Опозиційний блок» (№ 2). Член Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції. Як депутат, принципово відмовлявся виступати українською мовою, завжди спілкуючись виключно російською.

У вересні 2015 — висунутий від «Опозиційного блоку» кандидатом у мери Дніпра. У першому турі здобув 37,94 %, у другому — 44,92 % голосів, поступившись Борису Філатову.

Восени 2018 року ГПУ намагалася зняти з Вілкула депутатську недоторканість через звинувачення у махінаціях з землею.

2019 року планував брати брав участь у виборах президента. Проросійський політик Євген Мураєв зняв свою кандидатуру на користь Вілкула, також політики оголосили про об'єднання проросійських партій «Наші» з «Опозиційним блоком».

20 січня 2019 року Опозиційний блок висунула Вілкула кандидатом у Президенти України, де він здобув 4,15 % (764 274 голосів виборців), посівши 8-ме місце.

2020 року балотувався на посаду міського голови Дніпра від партії Блок Вілкула — Українська Перспектива, у першому турі здобув 12,95 % голосів, зайняв третє місце.

Російсько-українська війна

З 26 лютого 2022 є керівником військової адміністрації Кривого Рогу.

Громадськість міста порушила питання статусу військової адміністрації Кривого Рогу та Ради оборони міста, які очолює Вілкул; місцевий депутат звернувся до суду із оскарженням створення військової адміністрації та призначення її керівника.

Полеміка

Щонайменше до 2012 року підтримував дружні зв'язки з проросійським і пропутінським активістом Олександром Залдостановим («Хірург»), тодішнім керівником байк-клубу «Нічні вовки». Вілкул неодноразово запрошував байкерів до Дніпра.

Також мав тісні зв'язки з проросійським колаборантом Олегом Царьовим, так званим, «спікером парламенту» «Новоросії». З 2014 року, після початку російсько-української війни, Вілкул не згадує попередніх зв'язків із Царьовим.

Під час Євромайдану дніпропетровські бізнесмени Геннадій Корбан і Борис Філатов, яким належить торговий центр «Пасаж» у Дніпрі, змушені були виїхати з країни через тиск. Вони прямо звинуватили Вілкула у своєму переслідуванні.

У Верховній раді, 2015

Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для боротьби з демонстрантами на підтримку Євромайдану в Дніпрі 26 січня 2014 року.

18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над ОРДЛО.

У червні 2018 року детективи НАБУ відкрили справу проти Олександра Вілкула за підозрою в можливому декларуванні неперевіреної інформації. У вересні 2018 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до ВРУ подання на нардепа Олександра Вілкула, втім Рада відмовилася знімати депутатську недоторканність. У жовтні 2018 Луценко заявляв, що Вілкул під час керівництва Дніпропетровською ОДА незаконно передав в оренду кілька земельних ділянок, чим завдав державі збитків на 5 млн грн..

5 вересня 2019 року прокуратура висунула Вілкулу підозру, разом із Дмитром Колєсніковим. Обох оголосили в розшук. 16 вересня, рішенням Жовтневого суду Дніпра, вимога прокуратури про взяття під варту була відхилена, звинувачених відпущено на поруки за заявою нардепа Дмитро Шпенов.

Нагороди

• Заслужений працівник промисловості України (серпень 2005).
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004).
• Орден «За заслуги» III (червень 2008), II ступенів (серпень 2011).
• Почесний громадянин Дніпропетровська (2013).
• Медаль «Золотий тризуб», відзнака Міністерства оборони України (2023)

Родина

• Дружина — Олена Анатоліївна (1978) — домогосподарка
• Донька — Марія
• Батько — Вілкул Юрій Григорович
• Мати — домогосподарка, уродженка Краснодарського краю РРФСР.

Примітки

1. Народний депутат України V скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. ^{[недоступне посилання]}
2. . ВРУ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18.10.2014. 
3. . ВРУ. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 05.01.2016. 
4. . Интерфакс-Украина (рос.). 11 серпня 2020. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 27 квітня 2022. 
5. У Кривому Розі відбулось засіданння ради оборони Дніпропетровської області, присвячене підготовці об’єктів житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу до осінньо-зимового періоду під час воєнного стану. | Дніпропетровська обласна рада (ru-RU). 11 листопада 2022. Процитовано 3 червня 2023. 
6. Чи існує Рада оборони Кривого Рогу – відповідь міськради. 
7. Постанова Верховної Ради України від 16 квітня 2010 року № 2148-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Вілкула О.Ю.»
8. Указ Президента України від 18 березня 2010 року № 384/2010 «Про призначення О. Вілкула головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації»
9. Указ Президента України від 24 грудня 2012 року № 724/2012 «Про звільнення О. Вілкула з посади голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації»
10. Указ Президента України від 24 грудня 2012 року № 729/2012 «Про призначення О. Вілкула Віце-прем'єр-міністром України»
11. Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014. 
12. Ще один агент Путіна в Україні: докази зв'язків скандального Вілкула з Московою. 24 Канал (укр.). Процитовано 19 червня 2022. 
13. Результати виборів мера Дніпропетровська 2015: підсумки голосування. РБК-Украина (рос.). Процитовано 24 серпня 2022. 
14. Комітет Ради визнав законним подання на зняття недоторканності з Вілкула. Слово і Діло (укр.). Процитовано 19 червня 2022. 
15. Верховна Рада не зняла недоторканність із Вілкула. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 19 червня 2022. 
16. Мураєв і Вілкул об'єднуються: про що домовилися і як це вплине на вибори. BBC News Україна (укр.). Процитовано 19 червня 2022. 
17. Кандидатом в президенты от «Оппозиционного блока» стал Александр Вилкул. www.unian.net (рос.). Процитовано 24 серпня 2022. 
18. . web.archive.org. 1 квітня 2019. Архів оригіналу за 1 квітня 2019. Процитовано 28 серпня 2022. 
19. . Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 24 серпня 2022. 
20. Паскевич, Анна (16 жовтня 2020). Кандидати в мери Дніпра 2020: список, біографії та рейтинги. OBOZREVATEL NEWS (укр.). Процитовано 24 серпня 2022. 
21. Хто переміг на виборах мера Дніпра: результати голосування. РБК-Украина (рос.). Процитовано 24 серпня 2022. 
22. Олександр Вілкул призначений начальником військової адміністрації Кривого Рогу - розпорядження обласної військової адміністрації. 
23. Вілкул Олександр Юрійович. LB.ua. Процитовано 24 серпня 2022. 
24. Хто в Кривому Розі подав в суд на Олександра Вілкула і чому. Весь Кривий Ріг (uk-UA). 16 лютого 2023. Процитовано 21 лютого 2023. 
25. «Рівна схема від рівних людей»: як фейкова військова адміністрація Кривого Рогу ухвалює фейкові рішення — аналітика СВОЇХ. СВОЇ Кривий Ріг (uk-UA). 12 жовтня 2022. Процитовано 21 лютого 2023. 
26. 10 фактів з життя Олександра Вілкула. espreso.tv (укр.). Процитовано 19 червня 2022. 
27. Досьє кандидата: Олександр Вілкул з "проросійського крила" – Досьє. www.depo.ua (укр.). Процитовано 19 червня 2022. 
28. За трансляцію «5 каналу» бізнесменам довелося виїхати з України [ 17 травня 2022 у Wayback Machine.], Українська правда, перевірено 29 січня, 2014
29. Утікач Корбан: «Я думаю, влада просто шукає цапів-відбувайлів» [ 17 травня 2022 у Wayback Machine.], Українська правда, перевірено 31 січня, 2014
30. . Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 31 липня 2014. 
31. Вилкул и Удод отдали приказ милиции Днепропетровска разогнать Евромайдан. Десятки активистов ранены / Цензор.нет, 26.01.14 21:57
32. . Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 31 липня 2014. 
33. . w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
34. . РБК-Україна (рос.). Архів оригіналу за 2 березня 2019. Процитовано 1 березня 2019. 
35. . РБК-Україна (рос.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 17 вересня 2019. 
36. Вілкула і Дмитра Колєснікова відпустили на поруки. Лівий берег. Процитовано 21 червня 2022. 
37. Указ Президента України від 23 серпня 2005 року № 1193/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»
38. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 липня 2004 року № 877 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».
39. Указ Президента України від 26 червня 2008 року № 584/2008 «Про відзначення державними нагородами України»
40. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 845/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
41. Вілкул Олександр Юрійович — Біографія, Балотування, Фракції, Політична Агітація | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Процитовано 19 червня 2022. 
42. "Кривий Ріг продемонстрував усьому світу, що спроможний чинити опір ворогу", - Резніков. РУДАНА (укр.). 17 травня 2023. Процитовано 29 травня 2023. 

Посилання

• Вилкул, Александр Юрьевич [ 11 травня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Генштабъ