Вперше селянські союзи виникли під час революції 1905–1907. Це були масові організації, що вимагали скасування приватної власності на землю та передачі селянам без викупу монастирських, церковних, удільних, кабінетових і державних земель. Під час столипінської реакції (див. Третьочервневий переворот 1907) селянські союзи припинили своє існування. За їхнє відродження взялися відразу ж після перемоги Лютневої революції 1917 трудовики (див. Народно-соціалістична (трудова) партія) і особливо Партія соціалістів-революціонерів (есери), пам'ятаючи велику популярність їх серед селянських мас. Головне завдання, яке покладалося на союзи, — утримати селянство від неправомірних, анархічних виступів, всебічно підготувати аграрне питання для вирішення його Всеросійськими Установчими зборами. На початку березня 1917 утворено головний комітет Всеросійського селянського союзу, який звернувся до голови Тимчасового уряду князя Г.Львова з проханням дати згоду на скликання з'їзду, а 12 березня надрукував відозву до селянства Росії, закликаючи створювати волосні, повітові та губернські відділення селянського союзу. У відозві викладалась програма союзу: цілковита підтримка Тимчасового уряду, продовження війни (див. Перша світова війна) до переможного кінця, вирішення земельного питання на Всеросійських Установчих зборах, а до того часу не допускати «самоуправств і посягань на чужу власність».
Всеросійський селянський союз в Україні Редагувати
В Україні селянські союзи найбільшого поширення набули в Катеринославській губернії. Там уже 25 березня 1917 було утворено губернський комітет, що ухвалив рішення про негайну організацію сільських, волосних і повітових комітетів. На серпень 1917 тут діяло 566 комітетів (1 губернський, 8 повітових і 557 сільських та волосних).
У квітні-травні комітети селянського союзу виникли в окремих місцевостях Таврійської, Херсонської й Чернігівської губерній.
Спроба російських есерів утворити селянські союзи у Волинській, Київській і Подільській губерніях Правобережної України та Полтавській губернії Лівобережної України наштовхнулися на жорстку протидію як окремих селян, так і селянських організацій, очолюваних українськими есерами. Сільські і волосні виконкоми названих губерній надсилали до повітових комітетів Селянської спілки резолюції-протести з вимогами заборонити представникам російських організацій і партій («обрусителям») їздити по селах для ведення організаційної і агітаційної роботи. Решта українських губерній мали змішані форми організації селянства: ради селянських депутатів, солдатсько-селянські комітети, селянські союзи і селянські спілки.
Загалом організація селянства в Україні в союзи не виправдала себе — селянські союзи не були однорідними за своїм соціальним складом, і тому всередині їх розгорнулася боротьба між найзаможнішими і біднішими селянами. Влітку 1917 року розпочався процес реорганізації селянських союзів у ради селянських депутатів, а подекуди і в селянські спілки.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Советы крестьянских депутатов и другие крестьянские организации (март-октябрь 1917 г.), т. 1, ч. 1; М., 1929,
- Минц И. И. История Великого Октября, т. 1. М., 1968.
- Федьков О.М. , Магась В.О. "Селянству - владу і землю!". Всеросійський селянський союз в Україні (1905 - 1907 рр.) : моногр./ . - Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський нац. ун-т ім. І.Огієнка, 2011. - 272 с.. https://chtyvo.org.ua/authors/Fedkov_Oleksandr/Selianstvu_-_vladu_i_zemliu_Vserosiiskyi_selianskyi_soiuz_v_Ukraini_1905-1907_rr.pdf
Джерела Редагувати
- I.В. Хміль. Всеросійський селянський союз [ 11 березня 2016 у Wayback Machine.] Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.