Воєнна дипломатія — організаційний воєнно-політичний інструмент реалізації зовнішньополітичного курсу держави, сукупність прийомів і методів досягнення воєнно-політичних цілей, механізм відносин між суверенними державами на рівні їхніх збройних сил, оснований на взаємному обміні аташе з питань оборони, військовими, військово-морськими і військово-повітряними аташе.
Суб'єктами діяльності воєнної дипломатії є сукупність спеціальних воєнно-дипломатичних органів, а також кадрові дипломати, які в них працюють. Об'єкти військової дипломатії — це певні країни (групи країн), різного роду компоненти їх військового, воєнно-політичного, воєнно-економічного, військово-технічного, воєнно-наукового життя, які є предметом вивчення й аналізу дипломатів для вирішення поставлених завдань.
Джерела кодифікації воєнної дипломатії Редагувати
Дипломатія воєнна, як і загальнодержавна, належить до соціально-політичної сфери суспільного життя. Діяльність усіх компонентів воєнно-дипломатичної системи держави нерозривно пов'язана з її національними інтересами, зокрема з інтересами особистості й суспільства. Як складова загальнодержавної дипломатії воєнна дипломатія є знаряддям задоволення відповідних потреб особистості, суспільства і держави. Ці потреби й визначають основні функції, форми і методи воєнної дипломатії. У сучасному міжнародному праві основними джерелами, які кодифікують воєнно-дипломатичну галузь, є такі:
- Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року,
- Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року,
- Віденська конвенція про Спеціальні місії 1969 року,
- Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 року,
- Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 року,
- Конвенція про безпеку персоналу ООН і пов'язаного з нею персоналу 1994 року.
До джерел права зовнішніх зносин належать також двосторонні угоди з воєнно-дипломатичних питань, угоди (протоколи) про відкриття військових представництв.
Функції воєнної дипломатії Редагувати
Головною функцією воєнної дипломатії є, як зазначено у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, представництво збройних сил держави акредитації в державі перебування, а також з'ясування всіма законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них уряду своєї держави. До числа постійних функцій належить виконання військовим аташе функції радника посла з військових, воєнно-політичних та військово-технічних питань.
Історично склалося так, що воєнна дипломатія нерозривно пов'язана з діяльністю військових аташе. Тому й функції військової дипломатії часто розглядаються через призму діяльності військових аташе. Законодавчі акти різних держав не дають прямої відповіді на запитання, які функції виконує військовий аташе. Основні функції військової дипломатії можна поділити на.
- Консультативну. Військовий аташе надає послу необхідну допомогу з військових питань. На прохання посла може давати як загальну, так і спеціальну характеристику стану збройних сил держави перебування. Він має інформувати про військове значення тих чи інших подій, сприяє веденню всіх переговорів і дає поради, які стосуються військових аспектів.
- Представницьку. Військовий аташе представляє збройні сили своєї держави та їх командування в державі перебування. Він присутній на парадах, урочистих церемоніях, висловлює від імені збройних сил своєї держави подяку, співчуття тощо. Він може звертатися з певними проханнями у військові інстанції держави перебування з питань, що стосуються військовослужбовців своєї держави.
- Інформаційну. Військовий аташе має збирати інформацію тільки легальними способами. У воєнний час його може бути залучено до організації зв'язку з військовим командуванням союзних країн, крім того, він може брати участь в узгодженні воєнних планів, вирішувати питання військового постачання тощо. Військовий аташе держави, що воює, перебуваючи в нейтральній державі, зобов'язаний стежити за реалізацією державою перебування зобов'язань щодо дотримання нейтралітету.
- Інформаційно-роз'яснювальна (пропагандистська) є новою функцією воєнної дипломатії, яка останнім часом набула особливого значення. Застосовуючи ті чи інші методи пропаганди, можна впливати як на певну державу, так і на треті країни, а також на суспільну думку з тим, щоб схилити її на свою користь.
До інформаційної функції воєнної дипломатії, крім добування інформації, слід віднести також її аналіз і оцінювання. Сучасні вимоги до аналізу, аналітичних оцінок подій суттєво відрізняються від вимог минулих років, і це визначається, перш за все, складністю нинішніх проблем. Виникло чимало нових факторів, яких не було раніше і на які має зважати воєнна дипломатія. Великі зміни, які відбулися останнім часом на міжнародній арені, в структурі збройних сил, у військовій техніці, формах і способах ведення війни, говорять про те, що значення аналізу та прогнозування з військових і воєнно-політичних питань зростає.
Форми і методи воєнної дипломатії Редагувати
Зміст функцій, форм і методів воєнної дипломатії залежить від характеру міжнародних відносин, особливо під час вирішення питань війни та миру, врегулювання конфліктних ситуацій тощо.
Форми воєнно-дипломатичних дій мають різний зміст, що залежить від рівнів ієрархічної структури воєнної дипломатії. Йдеться про діяльність співробітників апаратів військових аташе, постійних військових представництв при міжнародних організаціях, а також про діяльність груп радників, які мають дипломатичний статус. Залежно від наявних сил і засобів, масштабів і характеру завдань, що вирішуються, кожний із цих видів діяльності має систему управління, яка відповідає змісту певної форми воєнної дипломатії.
Серед форм воєнної дипломатії виділяють такі: публічну (громадську, відкриту), секретну чи таємну або мішану (конфіденційні переговори між військовими дипломатами, які супроводжуються чи завершуються публічними деклараціями, інформацією про досягнуті домовленості тощо).
Окремою формою воєнно-дипломатичноїх активності є таємна дипломатія, яка традиційно є неминучим, а тому й необхідним засобом міжурядових взаємодій, оскільки практика тільки відкритих угод зазвичай зводить нанівець користь від офіційної дипломатії (бо на перший план у такому разі виступають суто пропагандистські функції).
Найбільш поширеними на практиці методами воєнної дипломатії є такі:
- Офіційні та інші (робочі, дружні) візити і переговори представників військових відомств і командування збройних сил;
- Військові конференції, наради, зустрічі;
- Підготовка та укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, які регламентують різні проблеми відносин з військових питань;
- Участь у роботі міжнародних організацій та їх органів;
- Постійне представництво держави за кордоном, яке здійснюється апаратами військових аташе або військовими місіями.
Примітки Редагувати
- Винокуров В. И. Военная дипломатия во второй половине ХХ века // История военной дипломатии. — М. : ЗАО «Светлица», 2010. — Т. 3. — С. 139. — ISBN 978-5-902438-21-2. (рос.)
- Репецький В. М. Дипломатичне і консульське право. — 2. — К. : «Знання», 2006. — С. 49. — ISBN 966-346-204-3.
- Коровин Е. А. Правовое положение военных атташе. — М. : Военно-юридическая академия Красной Армии и военно-юридическая секция института права Академии наук СССР, 1940. — С. 16. (рос.)
Посилання Редагувати
- Рудюк С.М. Український військовий аташат в минулому і сьогоденні // Науковий вісник Дипломатичної академії України. — 1999. — № 2. — С. 132-134.
- Авдошин И. В. Особенности института военных атташе в системе обеспечения национальной безопасности Украины // Вісник НАОУ. — 1999. з джерела 7 травня 2019. Процитовано. (рос.)
- Wolfgang Koerner (17 травня 2006). . parl.gc.ca. Parliamentary Information and Research Service. Архів оригіналу за 14 листопада 2014. Процитовано 7 травня 2019. (англ.)