Волков Михайло Давидович (справжнє прізвище — Вільф, 26 вересня 1932 — 22 липня 2001) — радянський і російський актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1978).
| Волков Михайло Давидович | |
|---|---|
| Волков (Вильф) Михаил Давидович | |
| | |
| Дата народження | 26 вересня 1932 |
| Місце народження | Проскурів, УРСР, СРСР |
| Дата смерті | 22 липня 2001 (68 років) |
| Місце смерті | Санкт-Петербург, Росія |
| Поховання | Казанське кладовище (Пушкін)d |
| Громадянство | СРСР→ Росія |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Професія | актор театру і кіно |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0901525 |
Життєпис Редагувати
Михайло Волков народився в Україні — у Проскурові (нині — Хмельницький). Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (1954).
Служив в Миколаївському драматичному театрі і в Київському театрі юного глядача.
У 1961–2001 роках — актор Ленінградського (потім — Санкт-Петербургського) Великого драматичного театру ім. Горького (нині — ім. Г. О. Товстоногова).
Зіграв близько сорока ролей у кіно (переважно — головних), фільмах-спектаклях і телефільмах. Знявся в українському художньому фільмі «Родина Коцюбинських» (1970, Керенський).
Глибокий різноплановий драматичний актор. Володів красивою мужньою зовнішністю.
Працював над дубляжем, зокрема озвучив роль Абдулли в популярному фільмі «Біле сонце пустелі» (1969).
Пішов з життя 22 липня 2001 року після тривалої хвороби. Похований на Казанському кладовищі у місті Пушкін.
Творчість Редагувати
Театральні ролі Редагувати
(вибірково)
- 1960 (дата постановки) — «Загибель ескадри» О. Є. Корнійчука — Фрегат
- 1962 — «Лихо з розуму» ((рос.) «Горе от ума») О. Грибоєдова — Молчалін
- 1964 — «104 сторінки про любов» за п'єсою Е. С. Радзинського — Євдокимов
- 1967 — «…Правду! Нічого, крім правди!» Д. Аля — Джон Кеннеді (у 1969 році спектакль був екранізований)
- 1970 — «Неспокійна старість» Л. Рахманова — Воробйов
- 1972 — «Ревізор» М. В. Гоголя — Іван Кузьмич Шпекін, поштмейстер (спектакль був екранізований)
- 1974 — «Енергійні люди» В. М. Шукшина — Чернявий (у 1989 році спектакль був екранізований)
- 1975 — «Історія коня» за повістю «Холстомер» Л. М. Толстого — Милий; він же офіцер; він же Бобринський (у 1989 році спектакль був екранізований)
- 1983 — «Смерть Тарєлкіна» О. Колкера (опера-фарс за мотивами комедії О. Сухово-Кобиліна, лібрето В. Вербина) — Варравін (у 1983 році спектакль був екранізований) та ін.
Фільмографія Редагувати
- «Рембрандт» (1963, фільм-спектакль, Флінк, учень Рембрандта)
- «Обломов» (1965, Андрій Іванович Штольц);
- «Страх і відчай у Третій імперії» (1965);
- трилогія:
- «Шлях до „Сатурну“» (1967, головна роль — Крилов/Крамер)
- «Кінець „Сатурну“»
- «Бій після перемоги» (1972)
- «Пасажир з „Екватора“» (1968, Філіп Максимович Ключик, інженер-гідроакустик)
- «Вам!» (1969, телефільм, Володимир Маяковський)
- «Крах імперії» (1970, Керенський)
- «Переступи поріг» (1970, ректор інституту)
- «Надбання республіки» (1971, покупець колекції)
- «Фієста» (1971, фільм-спектакль, головна роль — Джейк Барнс)
- «Командир щасливої „Щуки“» (1972, Валерій Рудаков)
- «Крах інженера Гаріна» (1973, Шефер)
- «Таємниця гірського підземелля» (1975, батько Марата)
- «Постріл у спину» (1979, головна роль — Шутін Євген Олександрович)
- «Кодова назва „Південний грім“» (1980, Олексій Іванович Данилов)
- «Кільце з Амстердаму» (1981, пан Гутман, резидент іноземної розвідки)
- «Привал мандрівників» (1991, генерал МУРу Сергій Всеволодович Ларіонов) та ін.
- «Утриманка» (1998, к/м) — остання роль
Посилання Редагувати
- Фільмографія (kino-teatr.ru) [ 10 червня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- Петербурзький Некрополь: Волков Михайло Давидович (spb-tombs-walkeru.narod.ru) [ 1 жовтня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Волков Михайло Давидович (dic.academic.ru) [ 13 листопада 2021 у Wayback Machine.](рос.)