Водонапірна вежа — історична споруда на вулиці Пушкінській,24 у місті Житомирі, споруджена 1898 року. Використовувалась як регулятор тиску води та пожежна оглядова вежа - каланча.
| Водонапірна вежа | |
|---|---|
| | |
| 50°14′57″ пн. ш. 28°39′50″ сх. д. / 50.249361° пн. ш. 28.664111° сх. д.Координати: 50°14′57″ пн. ш. 28°39′50″ сх. д. / 50.249361° пн. ш. 28.664111° сх. д. | |
| Статус | пам'ятка архітектури місцевого значення |
| Статус спадщини | пам'ятка культурної спадщини України |
| Країна | Україна |
| Розташування | Житомир |
| Архітектурний стиль | Модерна архітектура |
| Автор проєкту | Арнольд Карлович Енш Мечислав Лібровіч |
| Будівник | Петро Станіславович Држевецький |
| Висота | 31 м |
| Засновано | 27 грудня 1898 |
| Будівництво | серпень 1895 року — 27 грудня 1898 року |
| Водонапірна вежа (Житомир) (Україна) | |
| Водонапірна вежа у Вікісховищі |
Історія ред.
Незважаючи на те, що у центрі міста Житомира було дві повноводні річки та багато менших рівчаків, озер і струмків на околицях, урвисті береги та гранітні скелі часто ускладнювали процес водозабору. Станом на 1873 рік у місті налічувалось 54 водовози і лиш незначна кількість колодязів - 553. І це в той час, коли населення складало близько 52 тисяч. До того ж, на берегах Кам'янки розміщувались пральні, лазні, шкірзавод, кладовище на Охрімовій горі та й місцеві жителі подекуди зливали нечистоти. Така нестача води і її низька якість призводила до швидкого розростання вогню під час пожеж та спалахів хвороб серед мешканців.
У 1884 році міська дума ухвалила проект будівництва водогону та кам'яного будинку з системою водозабору та фільтрації. Для його розміщення було обрано одну із найвищих точок міста на Театральній площі. Будівництвом зайнялась інженерна фірма Петра Станіславовича Држевецького та Езьоранського із Варшави.
Перший камінь у фундамент водонапірної башти та водонасосної станції на березі Тетерева (зараз це вулиця Набережна під Скелями) закладено у серпні 1895 року. Офіційне відкриття 31-метрової башти за проектом житомирян Арнольда Карловича Єнша та Мечислава Лібровича відбулось 27 грудня 1898 року, свою роботу розпочала з 9 січня 1899 року.
Споруда виконана в стилі модерн. Фасад прикрашають чотири оригінальні ковані елементи. У верхній частині розміщені два накопичувальні баки об'ємом по 100 кубів, тому на висоті 20 метрів по кутах вежа конструктивно підсилена контрфорсами. На даху розмістилась невелика будка - наглядовий майданчик з прожектором, на якому чергові подавали знак про пожежу пожежній частині та жителям, щоб на цей час не користувались водою. Водогін був пристосований для гасіння пожеж: через кожні 60 сажнів на трубах стояв пожежний кран.
Під час війни вежа також виконувала роль пункту спостереження протиповітряної оборони.
З 1963 року стара башта перестала виконувати свої основні функції. У 1983 році була реконструйована за проектом Андрія Пасічника під кафе "Ювілейне". І лиш з 1988 року знову повернена водоканалу.
Статус пам'ятки архітектури місцевого значення має рішенням Житомирської обласної державної адміністрації від 1996 року.
З травня 2020 року розпочалися безкоштовні екскурсії по будівлі, які проводить Аліна Кундіч. Планують провести реконструкцію будівлі.[]
Галерея ред.
Примітки ред.
- М.Ю. Костриця, Р.Ю. Кондратюк (2006). Житомир: підручна книга з краєзнавста (українською). Житомир: Косенко. с. 464.
- . vodokanal-zt.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 березня 2017. Процитовано 28 січня 2017.
- . Дні Молоді в Житомирі (укр.). Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 28 січня 2017.
- . zhytomyr-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 16 грудня 2020.