Владислав III Варненчик (пол. Władysław III Warneńczyk, 31 жовтня 1424 — 10 листопада 1444) — король польський (з 1434), король угорський як Уласло I (угор. I. Ulászló, з 1440), володар та спадкоємець Русі (Руського королівства). Загинув у битві під Варною.
Ім'я Редагувати
Його ім'я в польській історіографії увійшло, як Владислав III Варненчик, тобто Владислав III Варнійський. Так його прозвали через його загибель у Битві під Варною.
Королівський титул Редагувати
Повний титул Владислава III Варненчика:
- лат. Wladislaus, Dei gracia Polonie, Hungarie, Dalmacie, Croacie etc. rex necnon terrarum Cracouie, Sandomirie, Syradie, Lancicie, Cuyauie, Lithuanie princeps supremus, Pomeranie, Russieque dominus et heres etc.
- укр. Владислав, Божої Милості король Польщі, Угорщини, Далмації, Хорватії і землі Краків, Сандомирії, Сирадії, Лехії, Куявії, Великий князь Литовський, Помор'я, володар і спадкоємець Русі.
Біографія Редагувати
Син Владислава II Ягайла від четвертої його дружини, руської княжни Софії Гольшанської. У 1434 році, після смерті батька, дев'ятирічний Владислав став польським королем (наймолодший король за всю історію Польщі); до досягнення повноліття регентом при ньому був краківський єпископ Збігнєв Олесницький.
У 1443 році виступив у хрестовий похід проти османів. Попри початкові успіхи, 10 листопада 1444 об'єднане європейське військо під командуванням Владислава, зазнало жорстокої поразки в битві під Варною від армії османського султана Мурада II. Король, якому напередодні виповнилося 20 років, загинув у бою. Його голову Мурад II зберігав як воєнний трофей у скляній посудині; тіло так і не було знайдено. Після цього кілька десятиліть ходили чутки про те, що Владислав вижив у битві й вів відлюдницьке життя. Його наступник — молодший брат Казимир IV Ягеллончик — був коронований лише через три роки по смерті Владислава.
Особисте життя Редагувати
Ян Длугош, який особисто знав короля, а також спілкувався з людьми з його оточення, написав, що «схильний Ягеллончик до чоловічих насолод, ані під час першої експедиції проти турків, ані під час другої, яку тоді провадив, коли шаліла війна, коли навколо панував страх і було безліч ворогів при жменьці його військ, коли належало благати милосердя Божого, він, не враховуючи цілком на власну небезпеку і на загрозу цілих військ, не кидав своїх, проти чистоти, огидливих насолод» і кілька речень далі, Длугош пише про нього: «Жоден вік ніколи не бачив і ніколи не побачить більш католицького і святого правителя, який за своїм найвищим благом ніколи не шкодив жодному християнину. […] Нарешті, як святий цар і другий ангел на землі, він прожив вдома і під час війни не заміжнє і дівоче життя.»)[джерело?]
Історики не підтримують тезу про гомосексуальність Владислава. Немає жодної згадки про це серед жодних польських, угорських, чеських, ватиканських або (ворожих королю) австрійських джерел п'ятнадцятого століття.
Владислав III помер у віці 20 та 10 днів. Він не був одружений і не мав дітей, що не дивно, адже більшість польських правителів до 20 років не були одружені та не мали дітей[джерело?].
Примітки Редагувати
- ↑ У 1434 році скасував Руський Домен Короля, перетворивши колишнє Королівство Русі на Руську Землю - землі, які будуть в майбутньому реорганізовані у воєводства. Процес завершили його наступники.
- під іменем Владислав І
- є інша дата — 4 листопада → W. W. Życiorysy panujących w Polsce od Mieczysława I-go do Stanisława Augusta. — Warszawa : Księgarnia Polska A. Dzwonkowskiego i Spółki, 1861. — S. 67. (пол.)
- ↑ Олекса Пидлуцкий (2 лютого 2012). . Зеркало недели. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 30 червня 2014. (рос.)
Джерела Редагувати
- Владислав III Варненчик // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001.. — С. 119.
- Щербак В. О. Владислав III Варненчик [ 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 587. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Яневський Д. Владислав III Варненьчик // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.. — С. 91.