Великі Кусківці

Вели́кі Ку́сківці — село в Україні, у Борсуківській сільській громаді Кременецького району Тернопільської області.

село Великі Куськівці
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Кременецький район
Громада	Борсуківська сільська громада
Основні дані
Засноване	1785
Населення	618
Площа	0.12 км²
Густота населення	7.9 осіб/км²
Поштовий індекс	47413
Телефонний код	+380 3549
Географічні дані
Географічні координати	49°52′14″ пн. ш. 25°57′10″ сх. д.^H G O
Водойми	ставок, плесо 5 га
Найближча залізнична станція	Ланівці
Місцева влада
Адреса ради	с. Великі Куськівці, Лановецький р-н, Тернопільська обл., 47413
Сільський голова	Валерій Власюк (1999—2017)
Карта
Великі Куськівці
Великі Куськівці
Мапа
Великі Кусківці у Вікісховищі

Центр однойменної сільської ради (1944—2016). Від вересня 2016 року громада у складі Борсуківської сільської громади.

Розташоване на берегах річки Заболотівка — лівого допливу річки Жирак, за 10 км від районного центру і найближчої залізничної станції Ланівці. До села приєднано хутори Гори, Додатки, За Двором, Заруддя, За Церквою, Лісковий, Новосілля, Моріг, Пиньки, Поплавщина, Помірки.

Територія — 1,2 кв. км. Дворів — 230. Населення — 618 осіб (2014 р.).

Історія

Територія могла бути заселена племенами т. зв. «ямної» культури і ще з часів пізнього палеоліту, оскільки в селі під час будівництва хати у середині 1950-их р. було знайдено на глибині більше 1.5 м крем'яного серпа і крем'яні знаряддя в доброму збереженні (Костянтин Андрійович Чернець (1948—2018).

В нашу еру поселення вже зафіксоване під різними назвами: у міновому записі кн. Михайла та Семена Васильовичів Збаразьких записане як «Косковъ» із ставом, млином «направним» та із 8-ма (господарствами або «димами») чоловіками (1473). Через 100 років — у володінні кн. Вишневецьких, за яких найперша письмова судова згадка — 1545 р. як Коськівці (21 дим), 1648 р., у церковних документах 1785 р. — Коськовци, 1874 р. — Коськовці Большие, 1861 р. — Великі Куськівці. В документах адміністративно-територіального поділу з 1946 року — як «Великі Кусківці». В говорах селян та людей району і в особових документах — «Великі Куськівці». Отож потрібно привести ономастичний топонім до норми у встановленому порядку!

Після третього переділу Речі Посполитої у 1795 р. разом з іншими населеними пунктами краю перейшло під владу Московії, як належне до Кремінецького повіту Волинської губ. До початку XIX ст. село — у власності ґрафів: Павла Владиславовича Кучальського до 1856 р., поруч. Фелікса Йосиповича Мілевича (1856). Після довгого, протягом 1863-73 рр., розкріпачення складена Статуттна грамота сільської громади Больших Куськовець Крем'янецького повіту Волнської губ. (1873) на 59 дворів і 186 осіб обох статей. З них дворів сіячів — 36 і вкожному по 4 дес. 2259 сажн., а всього 177 дес. 1908 сажн. орної польової землі, а також 23 тяглих двори і в кожному по 9 дес. 2106 сажн. присадибної землі та по 1 дес. 234 саж. сіножатей, а всього — 227 дес. 338 сажн. земель та 25 дес. 582 сажн. сінокосів. Під дворами селян — 25 дес. 1791 сажн., за що вимагалася викупна сума — 326 руб. 40 коп. та річного оброку в розмірі 5 % від оціночної її вартості — 163 руб. 37 коп. Викупні суми земельної оплати по селу Большие Куськовци Борсукіської волості розраховані Крем'янецьким повітовим мировим посередником Ричинським на 1862 рік — 390 руб. 56 коп. і на 1863—1171 руб. 69 коп., на 1864 рік — 1984 руб. 69 коп. та 1865 -66 роки — 2518 руб. 12,5 коп.  

У 1939 році вода ставка була спущена через повінь і протягом подальших років використовувалася як топонім «Ставище» під сінокіс (із свідчень солдата-конюха пана Мілєвича на прізвище Ставицький за матеріалами ДАЖО).

У середині XIX ст. тут був фільварок із будинком, господарськими приміщеннями й садом; поруч — гребля та водяний млин, працювали ґуральня і цегельня (на місці нинішньої вулиці Зарічна) ще була також цегельня за старим церковним цвинтарем, де випалено цеглу для будівництва церковного храму. На початку XX ст. залишилася лише гребля. Нині про колишній панський маєток нагадує топонім вулиці Фільварок (тепер чомусь переназвана Зарічною, хоча річку не названо офіційно і вважають її потічком). Наприкінці XIX ст. в селі — 144 двори, населення — 802 особи; було 235 малих, 4 середні селянські господарства; діяли початкова школа, 8 (?) крамниць.

Напередодні 1-ї світової війни власницею місцевого фільварку була поміщиця Мілевич, яка 1916 р. залишила маєток і перебралася до Варшави. Навесні 1917 р. з її дозволу панський управитель розпродав землю селянам. Згодом вони розібрали поміщицький будинок (палац) для власних потреб, за що деякі селяни були притягнені до юридичної відповідальності за самоправство (польською адміністрацією). Солдатами, що загинули або пропали без вістей на Першій світовій чужій для українців війні значаться 86 імен чоловіків. Протягом 1916—1920 рр. поблизу села пролягала вузькоколійна залізниця, т. зв. «Зозулька», яку використовували переважно для потреб фронту. В основному нею до села привозили поранених, оскільки полкові: госпіталь (у реквізованій для фронту хаті Афанасія Нитифоровича Цимбалюка і храм розміщувалися на Фільварку. У 1920-ті рр. на кошти священика (?) П. Трілеського (?) збудовано нове приміщення чотирикласної двомовної школи; вчителем працював В. Скаржевський.

Від 1921 р. Великі Кусківці належали до Лановецької ґміни Волинського воєводства. Тоді ж засновано філію товариства «Просвіта», яку очолив Ф. Арабський (?). Згодом просвітяни організували хату-читальню, де працювала бібліотека, передплачували українські часописи й ставили аматорські вистави. При «Просвіті» діяв мішаний хор.

У вересні 1939 р. в селі встановлено радянську владу, яка призначила вибори до Народних зборів, що відбулися 26–28 жовтня 1939 р. у Львові. Від Нападівського виборчого округу, наперекір владі, селяни обрали свого жителя й випускника Крем'янецької української гімназії Олексія Афіногеновича Арабського (1914—1939 (?), який із своїми бюлетенями пропав у районі (тоді Крем'янець). «Принесу вам Україну на своїх руках» — такі були його слова на передвиборних виступах.

Від липня 1941 р. до березня 1944 р. село — під нацистською окупацією. Протягом 1942—1943 рр. на примусові роботи до Німеччини відправили 80 молодих куськівчан, з яких відомо про 4-ох загиблих з «квитками у рабство», а саме: Є. Д, Шмигун, М. А. Гуменюк, Д. З. Басій, М. Д. Баран.

В УПА воювали місцеві жителі Пилип Басій («Тур»; 1923—1943)), Павло Булава («Шуліка», кущовий провідник «Сашко»; 1920—1947), Борис Гривас (1925—1943), Славко Іваськевич («Ризика»; 1923—1944), Григорій Ковбасюк («Степовий»; 1922—1949), Микита Козачук («Рибалка»; 1924—1944), Сава (1925—1945) і Яків («Данило», «Гриза»; 1922—1944) Солонини, Мартин («Бурий»; 1927—1947) і Михайло (1927—1947) Сотники, Захарій Ставіцький (1922—1945), Фома Сташук («?»; 1895—1946 застрелився в оточеній криївці), Павло Хаблюк («Лопух»; 1920—1945), Афіноген Черняк (1914), Максим Шамко («Ґраф»; 1922—1945), Іван Якимчук («Денко»; 1916—1948); Сергій Якимчук («Веселий», заступник орг-мобілізаційного референта СБ «Юрко»; 1922—1946). Всього за зв'язки чи участь в ОУН-УПА 71 жителів села були вбиті, репресовані чи вивезені на спецпоселення.

У Червоній армії на фронтах німецько-радянської війни воювали 105 мешканців села, з них 41 загинув, 33 пропали безвісти. Після повернення радянської влади у 1944 р. головою сільської ради призначили Філана Крука, який 1946 р. загадково зник і вважається таким, що безвісти пропав. Існує дуже ймовірна версія, що він знищений упирами НКВС для вироблення ненависті до СБ УПА.

У червні 1946 р. з Польщі до села переселено 8 родин, які стали повноправною «родиною» куськівчанам та пустили тут вагомі корені своїх родів: Шмагли, Куриськи, Радавці, Туркоці і ін.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Борсуківської сільської громади.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Лановецького району, село увійшло до складу Кременецького району.

Релігія

Церква Святого Архистратига Михаїла. Знищена комуністами у середині 1950-их років.

У 1740 р. за наказом поміщиці М. Войнаровської (?) розпочали будівнитво дерев'яної церкви святого Архістратига Михаїла; 1755 р., спорудження храму завершили завдяки землевласниці І. Кучальській. У 1855 р. на кошти парафіян, священика К. Трилецького та його дружини Емілії храм підняли на кам'яний фундамент (Волинь. Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії; 1888 р.). Проіснувала до 1934 р., коли розпочато будівництво нової мурованої церкви з престолом Архистратига Михайла. «За Польщі» збудовано також мурований храм греко-католицької громади також з престолом Архистратига Михаїла, посвячена 04.09.1934 р. кир. о. Миколаєм Чарнецьким, у якій служили священики: Грош, Гук, єзуїт Марцелій Високінський, білорус Юзеф Гадуцевич (розстріляний у 1943 р. нацистами, за іншою версією — вояками УПА). Храм діяв до 1954 р.; згодом у ньому влаштували колгоспний зерносклад, а невдовзі будівлю розібрали.

На початку 1930-х рр. на кошти парафіян і всеволинського збору пожертв розпочато і у 1937 р. завершено будівництво нового мурованого храму. Богослужіння відбувалися до того, як у 1962 р. радянська комуністична влада закрила храм; 1988 р. богослужіння відновлене. Священиками у різні часи служили: унійні священники: о. Іван Короткевич (1742—1761); о. вікарій Микола ? (1761—1762); о. Євстахій Словинський (1762—1790); о. Федір Левицький (1790—1795), якого через відмову від перехід до православ'я вигнали із села. З часу, коли храм відібрали в уніятів настоятелем був о. Євстахій (Кіндратович Радкевич) з 1795 по 1825, помер у віці 74 р. і похований як позаштатний священник на сільському цвинтарі (05.06.1829); Віктор (Євстахійович Радкевич)з 1825 по 1861 рр.; о. Василь (Михайлович Германеевський): о. Кирило (о. Кирило Трилецький) з 1870 по 1895, відколи став його син о. Петро Трилецький (збудував церковну, т. зв. «Попову хату» і школу, що збереглися донині), о. В.  Косович (?) 1918 р. більшовицька влада змушувала його зняти зі себе хреста, але священик категорично відмовився, після чого зник безвісти), о. Я. о. Йосип Середюк, о.  о. Серафим (Агтонович Казновецький) з 1930 по 1933 рр. (разом з іншими священиками відстояв Почаївську лавру, яку хотіли забрати поляки), о. М.  о. Микола (Іванович Скрипник) з 1933 по 1940 рр. (голова будівничого комітету мурованого храму, посвяченого митрополитом автономної православної церкви Олексієм (Громадським)у 1937 р., що зберігся дотепер), о. Х. Сидорчук, о. Т. Кручковський, о. Виштикалюк, о. С. Черняк, о. І. Огороднік, о. А. Бельма, о. С. Борис. Церква св. Архістратига Михаїла діє донині, багато років парафію очолює о. В. Флисник.

З духовним життям по'вязаний столітній дуб на свящинничому обійсті, посаджений 1895 року о. Кирилом Трилецьким, сидячи під яким він у 1905 році й помер (має стати пам'яткою природи місцевого значення).

Освіта

У 1859 р. засновано церковно-парафіяльну школу, яку очолив місцевий священик; у ній працював один учитель.

У 1940 р. відкрито початкову школу з українською мовою навчання (директор С. Волянюк).

1969 р. у Великих Куськівцях почала діяти восьмирічна школа, першим директором якої був Сафон Степанович Дубина. Він же у 1973 р. домігся побудови нового її двоповерхового приміщення.

Нині діють ЗОШ I—II ступенів, дитячий садок «Малятко».

Соціальна сфера

В архівах зафіксовано, що з 21.08.1853р в селі поширилася холера, внаслідок якої до 31.12.1853 р. померли 52-оє селян. Вивченням цієї пошесті встановлено, що піку не спостерігається, оскільки щомісячно помирали в сердньому 3-4 особи. Натомість у приписному селі Синівці, де цвинтарна Успенська церква збудована 1862 р. і тому селяни відвідували куськовецький храм, хвороба розпочалася масово ще з липня 1853 р. внаслідок якої до кінця року померло 22-оє селян і піковим був серпень, коли померло аж 5 осіб. Жоднох медицини тоді в селі не було.

1970 р. споруджено двоповерховий адмінбудинок, де розмістили сільську раду, відділення зв'язку, продовольчу і промислову крамниці. У 1985 р. збудовано медичний пункт.

Діють Будинок культури (споруджений у 1987 р.), бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв'язку, три торгових заклади.

Господарство

1949 р. створено колгосп ім. М. Островського (у селі проживали тітка і двоюрідні сестри цього радянського письменника. Він приїжджав до них у Великі Куськівці); перший голова правління — В. Процюк. Великий внесок у розвиток інфраструктури села та колгоспу зробив Іван Давидович Брега (1934-?), а також Григорій Антонович Волянюк (1947 р.н.). Головами також були: Сагура, Мифодій Стахович Золотнюк (1927—2007), який керував колгоспом найдовше з 1966 по 1976 рр., коли колгосп було ліквідовано та приєднано до колгоспу ХХ з'їзду с. Борсуки. Хоча й відбулося його відновлення, проте цей факт ліквідації завдав господарству селян непоправної шкоди, яку ліквідувати вже не змогли. У 1980-ті головю був призначений колишній районий комсомолський функціонер Федчук.

1992 р. колгосп перейменовано на «Хлібороб», тоді в ньому було 16 автомобілів, 7 комбайнів, 25 тракторів, 900 голів ВРХ. 2000 р. господарство реформовано у ПСП з такою ж назвою. Нині землі розпайовані, частину з них орендують ТОВ «Вишнівецьке» й агрофірма «Горинь», 75 родин обробляють землі одноосібно.

У 1962 р. село радіфіковане, 1966 р. — електрифіковано, 1988 р. — телефонізовано, 2002 р. — газифіковано.

Пам'ятники

• Бюст Миколі Островському,
• воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1971 р.).
• пам'ятний знак Ф. Ф. Круку, якого знищили комуно-московські упирі, що діяли під виглядом боївок УПА, оскільки всі, кого засуджено на кару смерті СБ ОУН — УПА, а таких у селі відомо 3 особи, тлінні тіла яких після виконання вироку і страти передані рідним для християнського обряду поховання.
• Хрест символічної могили воїнів, загиблих у роки 1-ї світової війни.
• Могила учасниці УПА М.  Гуменюк («Гафійки»), яку в 1945 р. замордували енкадебісти.
• Могила невідомим солдатам Совецької армії (безіменних), що розстріляні у селі німецькими фашистами влітку 1941 р., як неорганізовано відступаючі із числа панічно втікаючих військ від західного кордону на схід (видані місцевим чоловіком, якого звали «Ліво…рай»).

Відомі люди

Народилися

• вчений-фізик, член-кореспондент НАНУ, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Борис Басок (1956 р. н.),
• науковець, к.е.н, член-кореспондент ТАУ, інженер-економіст, менеджер-фахівець летовищної справи (почесний працівник авіаціного транспорту України), правник (арбітр НСПП), педагог вищої школи (доцент), краєзнавець і громадський діяч Руслан Баран (1958 р. н.),
• військовик, полковник рад. армії Василь Каркіч (1958 р.н).
• живописець Роман Іваськевич (1937—2000),
• художник Григорій Портянко.
• художник-ювелір Володимир Шмигун (1947 р.н.).
• священник, о. Аверкій (Іванович Войтко (1881—1930), керівник антибільшовицького повстання в Шепетівській окрузі (був на парафії в с. Плужне (тепер Шепетівського району Хмельницької області), розстріляний разом із 10-ма іншими керівниками-ініціаторами антикомуністичної боротьби.
• воїн ОУН УПА Григорій Андрійович Ковбасюк (1920—1949).

Проживали

• депутат Народних Зборів Західної України по Нападівському виборчому округу (зник у Кременці з бюлетенями), учасник Кременецького формування ОУН Олексій Афіногенович Арабський (1914 — 1939 (? р. см. невід.).
• сестра Олексія Оксана (Сяня) Афіногенівна Арабська (Войтович) (1925 — 2005 ), пропагандистка УПА на псевдо «Гілка», заарештована Ланівецьким МДБ (1946), втекла легалізована через Білокриницький технікум, студіювала у Львівській лісотехніці (переведена технікумом і легалізована шляхом оформлення метричних на інших документів зі зміненими персональними даними) та Львівському педінституті, де на передвипускній практиці заарештована повторно (1949) (і засуджена на 10 р. каторги в Казахстанських степах, учасниця Кенгірського повстання в'язнів сумління, відбувала покарання 1956 р., активна учасниця руху опору та громадських справ у наступні роки перебудови і за часів Незалежності.

Відвідували

• Улас Самчук (1905 -1987) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово» бував у Олексія Афіногеновича Арабського.
• Микола Островський (1904–1936) — радянський письменник, уродженець України; писав російською мовою. 
• Олексі́й Бруси́лов (1853-1926) — російський військовий діяч. Генерал від кавалерії (1912) в госпіталі під час підготовки до прибуття на Волинь російського царя Ніколая ІІ.
• Блаженний М. Чарнецький, ЧНІ (1884-1959), церковний діяч Української греко-католицької церкви, редемпторист, єпископ, професор Духовної семінарії у Станиславові, настоятель монастирів у Костополі й Ковелі на Волині, Апостольський візитатор для слов'ян візантійського обряду поза руськими єпархіями, в Польщі, хіротонізований (на єпископа) з осідком у Варшаві, згодом у Ковелі. Проголошений мучеником і блаженним УГКЦ.
• Степан Скрипник (1898-1993) — хорунжий Армії УНР, визначний український церковний діяч, патріарх Київський і Всієї України УАПЦ, патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ (КП), Первоієрарх УАПЦ в Діаспорі. Почесний громадянин Тернополя. Небіж (син сестри) Симона Петлюри.
• Си́мон Петлюра (1879-1926) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). Головний отаман військ УНР (з листопада 1918). ГоловаДиректорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Дядько по матері патріарха Мстислава, який (С. Скрипник), служив 1920 р. в у гміні с. Борсуки і проживав там, у с. Великі Куськівці священникував Микола Скрипник, який запрошував їх на хрестини своїх дітей (зі слів Андрія Боб'юка (1926—2016) зятя о. Миколи, 2006).

Джерела

• Теодорович М. Историко-статистическое описание церков и приходов Волынской епархии. Т. III. Уезды Кременцкий и Заславский. Почаев. Тип. Поч. -Усп. лавры, 1893. — С. 98, 255—256.
• Бондарець О., Карпович В. Великі Кусківці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 241. — ISBN 966-528-197-6.
• Петраш Б., Шевчук С. Великі Кусківці // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 626–628. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Лановеччина: події і люди у визвольній боротьбі ХХ ст. Книга пам'яті./ Упор. С. П. Лисак, о. В. Рудюк. — Т. : ТзОВ «Терно-граф», 2010. — С. 256—262.
• Р. Баран. Історичний нарис історії села Великі Куськівці// Вісник Львівського товариства «Тернопільщина», вип. 8-9. — Л.: 2011. — С. 204—206.
• Р. Баран. Історично-краєзнавчі скрижалі// Вісник Львівського товариства «Тернопільщина», вип. 10-11. — Л.: 2014. — С. 114—141.
• Р. Баран. Про сторію села Великі Куськівці//Кременеький Вісник, № 5, 17.02.2016 р. Народна газета волинських міст: Кременець, Ланівці, Шумськ, Почаїв.
• Р. Баран. Великі Куськівці, яких ми вже не побачимо // Голос Лановеччини, № 19, 06.05.2016 р. Газета Лановецьких районних ради та державної адміністрації.
• Ф. Р-274, оп. 2, од. зб. 59 «Збитки, завдані фашистами по Лановецькому району». — С. 9, — С.28.
• ДАТО. Ф.486, оп. 1 спр. 80 «Метричні книги про народження, щлюб, смерть с.с. Великі Куськівці, Синівці 1880—1886». — С. 9, — С.28.
• ДАЖО. Ф. 115, оп.1, од. зб.280, арк. спр. 76.
• ГДА СБУ, ф. 2, оп.29, од. зб. 15, арк. 17-18, 28-29, 150, 248—250, . "Справа № 16. Т. 3 «Оперзведення УМДБ Тернопільської обл.». Поч. 01.10.1944 р. зав. 31.12.1949 р.
• ГДА СБУ, ф. 73, оп.1, од. зб. 346, арк. 175—176 зв,189-190, 260—261А, . «Спостережна справа по Почаївському і Ланівецькому РО МДБ». Поч. 1948 р. зав. 1950 р.

1. . www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 5 жовтня 2021. 
2. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»