Деми́д Григо́рович Бурко́ (Бурко-Корецький) (нар. 29 серпня 1894, Пирогів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівський район, Вінницька область — пом. 9 червня 1988, Штутгарт) — український педагог, поет (псевдонім Данило Святогірський), публіцист, церковний діяч.
| Демид Бурко | |
|---|---|
| | |
| Ім'я при народженні | Демид Григорович Бурко |
| Псевдо | Данило Святогірський і Бурко-Корецький |
| Народився | 29 серпня 1894 Пирогів, Вінницький повіт, Подільська губернія, Російська імперія |
| Помер | 9 червня 1988 (93 роки) Штутгарт, Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина |
| Країна | УНР → СРСР → ФРН Російська імперія |
| Діяльність | військовослужбовець, священник, поет |
| Знання мов | українська |
Життєпис Редагувати
Походить з селянської родини. 1909 року закінчив Сутиську учительську школу, в 1913 — Вінницьку церковно-учительську школи. Працює в школі; у березні 1915 року мобілізований до імператорського війська. Закінчив школу прапорщиків у Вільнюсі, воював на Західному фронті.
1917 року прапорщик Бурко бере участь у Всеукраїнському військовому з'їзді в Києві. Працює референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ, тоді ж співпрацює зі Всеукраїнською церковною радою.
Січнем 1918 року Демид Бурко бере участь у бою під Крутами; через багато років напише вірш-спогад «На вічну пам'ять мученикам».
Після захоплення Києва більшовиками переїздить до Кам'янця-Подільського, там вступає на історико-філологічний факультет Камянецького університету.
Починається радянсько-польська війна, в травні Бурко вступає до українського війська — Волинська дивізія.
Восени 1920 з відступаючою Армією УНР опиняється в Польщі. Вже 1921 року повертається на Батьківщину; при переході кордону заарештований, перебував у Вінницькому концтаборі.
У лютому 1922 року звільнений з ув'язнення завдяки амністії. Закінчує Кам'янецький інститут народної освіти, вчителює у школах Вінниччини та Київщини.
1931 року через гоніння пішов з школи, працює в кооперації.
1935 року заарештований вдруге, йому вдається втекти, переховується під чужим ім'ям.
Під час Другої світової війни Бурко в Полтаві. З жовтня 1941 — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12 травня 1942 року митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі міста Харкова.
До осені 1943 року очолює полтавську Свято-Миколаївську церкву. З дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста.
В часі перебування у Полтаві працює на літературній ниві — в місцевій пресі друкує вірші та статті мистецько-культурного напряму.
Восени 1943 року отець Демид брав участь у похороні 500 жертв більшовицького режиму у Вінниці, під час панахиди він виступив із промовою, зокрема зазначив: «Нехай на їхніх могилах виростуть квіти кращого майбутнього».
З осені 1943 перебуває на еміграції в Німеччині.
В 1940-х роках очолював Миколаївську парафію в таборах для неповерненців.
В серпні 1947 бере участь в Ашаффенбурзькому соборі, на якому оформилася УАПЦ (соборноправна), згодом від неї відійшов.
Був настоятелем парафій в Інгольштадті, Карлсруе, Людвігсбурзі, Новому Ульмі, духовним опікуном православних українців старечого будинку в Дорнштадті.
У грудні 1956 року входить до Вищого церковного управління УАПЦ.
З 1969 по 1973 рік виконував обов'язки голови Вищого церковного управління при митрополиті Никанорі (Абрамовичі).
1973 роком був обраний Ради Митрополії УАПЦ. Разом з цим не переставав друкуватися у різних церковних часописах — «Рідна церква», дописував в газети «Українські вісті» та «Нові дні».
Головною працею його стала збірка нарисів «Українська автокефальна православна церква — вічне джерело життя» — 1988, Баунд-Брук, США.
Помер отець Демид Бурко у Штутгарті, де довгий час був настоятелем церкви Святого Духа. Похований на штутґартському цвинтарі Праг (англ. Prague Cemetery).
Дещо з надрукованого:
- «Митрополит Петро Могила», «Рідна церква», Карлсруе, 1956,
- «Як зруйнували Михайлівський монастир» — «Календар-альнанах на 1957 р.», Буенос-Айрес, «Відродження»,
- «Руїни, руїни…» — «Церква і життя», 1990
Вшанування пам'яті Редагувати
- У Полтаві відкрито меморіальну дошку до 102-ї річниці Дня пам'яті полеглих в битві під Крутами на фасаді Свято-Миколаївському храму.
- У багатьох містах України є Вулиця Героїв Крут, до яких належить і Демид Бурко.
Джерела Редагувати
- Бурко Демид. Крути [ 1 лютого 2016 у Wayback Machine.]
- Полтавіка є обкладинка книжки [ 20 червня 2016 у Wayback Machine.]
- Електронічна книжниця [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- С. І. Білокінь. Бурко (Бурко-Корецький) Демид [ 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 412. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Примітки Редагувати
- . np.pl.ua. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 1 лютого 2021.