Ю́рко Будя́к (справжнє ім'я — Юрій Я́кович Покос; 1879, Красногірка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії — 28 вересня 1942, Київ) — український письменник, журналіст, громадський діяч; також педагог на Полтавщині. Жертва сталінських репресій.
| Юрко Будяк | |
|---|---|
| Письменник та вояк Юрій Будяк | |
| Ім'я при народженні | Юрій Покос |
| Народився | 1879 Красногірка, Костянтиноградський повіт Полтавська губернія |
| Помер | 28 вересня 1942 Київ, Райхскомісаріат Україна |
| Поховання | Куренівське кладовище |
| Громадянство | Російська імперія-> УНР-> СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | журналіст |
| Відомий завдяки | громадський діяч, журналіст, письменник |
| Alma mater | Київський політехнічний інститут |
| Конфесія | християнство |
| Батько | Яків Покос |
|
Життєпис Редагувати
Ранні роки Редагувати
Народився в сім'ї безземельного селянина, теслі (батько помер, коли майбутньому письменнику було п'ять років). З малих літ наймитував, але встигав також учитися. Після закінчення сільської школи працював у Катеринославі, відтак у Криму, на Кавказі: був чабаном, вантажником, бляхарем, матросом, аптекарським практикантом. Одночасно вчився, щоб здати екстерном за гімназичний курс.
Робота військовим за кордоном Редагувати
За легендою під час Другої англо-бурської війни у Південній Африці що велася у 1899—1902 роках Юрко Будяк брав участь у цій війні на боці бурів у якості вояки-волонтера: спочатку був рядовим, потім отримав підвищення командував невеликим загоном бурів. Пізніше 15 листопада 1899 року бурський військовий загін під командуванням Юрка Будяка захопив британський потяг й взяв у полон ряд британських військових серед яких був й майбутній прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль який там перебував у якості репортера.
Бурські вояки не хотіли панькатися з військовополоненими й хотіли зразу ж розстріляти всіх британських військовополонених, однак втрутився Будяк який і врятував Черчилля та інших військовополонених від розстрілу на місці полону. Замість розстрілу бурські військові взяли Черчилля у полон у якому його протримали десь чотири тижні наприкінці яких Будяк допоміг йому втекти з полону. Аби віддячити Будяку за порятунок Черчиль згодом допоміг йому потрапити до Великої Британії, де родина Черчилля запропонувала Будяку спробувати вступити до Оксфордського університету, але на заваді стало недостатнє володіння Будяком англійською мовою.
Як зазначає Наталка Доляк у своїй художньо-життєписній книзі 2015 року про життєпис Юрка Будяка [Юрко Будяк]: Загублений між війнами офіційно факт порятунку Черчилля Будяком й досі не доведено, оскільки ні Будяк, ні Черчилль відкрито про це в жодному зі своїх автожиттєписів не згадують. Одним з небагатьох документальних підтверджень факту порятунку Черчилля Будяком у 1899 році є спогади українського письменника Василя Минка «Червоний Парнас» видані у 1972 році у яких Минко згадує що Будяк йому особисто розповів цю історію. Іншим документальним підтвердженням факту порятунку Черчилля Будяком у 1899 році є спогади українського письменника Бориса Антоненко-Давидовича що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України й у яких Антоненко-Давидович згадує розмови з Будяком у яких той описував свої пригоди під час Другої англо-бурської війни.
Також у епізоді документальної передачі ICTV Секретний фронт: Українець врятував життя Вінстона Черчилля від червня 2015 року правнук Юрка Будяка, Геннадій Пукась, повідомив журналістам ICTV що його батькові, тобто онуку Будяка, розповідав його батько, тобто син Будяка, що Юрко Покос-Будяк воював в Англо-бурській війні й в одному з боїв взяв у полон Вінстона Черчилля.
Пошуки додаткових документальних підтверджень порятунку Черчилля Будяком у 1899 році тривай й досі; так у 2020 році посол України у Південній Африці Любов Абравітова у інтерв'ю часопису Bintel заявила що "чесно кажучи, поки що ми ще не змогли знайти документальні підтвердження [факту порятунку Черчилля Будяком у 1899 році]".
Повернення в Україну Редагувати
Перш, ніж повернутися додому, відвідав Сполучені Штати Америки, потім — Французьку республіку, Королівство Італія, Османську імперію. Є відомості, що бував також у Сінґапурі та Єгипті. Про своє подорожування розповідав Докії Гуменній. Цю розмову вона подає у книзі спогадів «Дар Евдотеї».
Протягом довгого часу вчителював на селі (про це розповів у автобіографічному творі «Записки учителя 1899—1906», який від 1909 року друкувався в «Літературно-науковому вістнику», а згодом, 1912 року, вийшов окремим виданням; перекладався німецькою мовою). Обстоював навчання рідною мовою, прищеплював учням любов до української літератури, що викликало незадоволеність шкільного начальства.
Брав участь у революційних подіях 1905 року, був ув'язнений.
З 1912 року навчався в Київському політехнічному інституті. 1916 року вступив до Одеської школи прапорщиків, але не закінчив її через хворобу.
У період визвольних змагань обирався заступником голови білоцерківської «Просвіти», незначний час працював в апараті Центральної Ради.
У радянський час — на літературній роботі.
Початок літературної творчості Редагувати
Друкувався з 1895 року. Крім «Літературно-наукового вістника», до революції співпрацював у періодиці: «Хлібороб», «Громадська думка», «Українська Хата», «Рада», «Село», «Засів», «Бджола», «Київська старовина». Видав поетичні збірки «На полях життя» (за різними відомостями — 1909 або 1910), «Буруни» (1910), історичні поеми «Невольниця-українка» (1907) та «Пан Базалей» (1911). За радянської влади належав до літературної організації селянських письменників «Плуг», друкувавсь у «Червоному шляху», «Плузі», «Плужанині», «Червоних квітах», «Глобусі». Написав п'єси «Під промінням Червоного Жовтня», «Жовтнева казочка» (1924), видав збірку повістей «До великої брами» (1929), але найбільше писав для юних читачів. Його твори зажили великої популярності в Україні, особливо серед дітей (перелік деяких його видань див. нижче); перекладалися російською, білоруською та іншими мовами.
Ув'язнення та смерть Редагувати
Ще в 1922 та 1924 роках Будяка двічі заарештовували органи ЧК за звинуваченням у тому, що при нападі білих на Білу Церкву він нібито брав участь у церемонії урочистої зустрічі бандитів, проте суд його виправдав.
1 лютого 1935 року Юрій Будяк був заарештований у Києві. 28 жовтня 1935 року особливою нарадою при НКВС СРСР засуджений на п'ять років виправних трудових таборів. В обвинувальному висновку, підготовленому уповноваженим НКВС УРСР Проскуряновим, йому інкримінувалася приналежність до контрреволюційної організації, активна контрреволюційна діяльність і терористичні настрої, тісні зв'язки з розстріляним Григорієм Косинкою та арештованим керівником «Плугу» Сергієм Пилипенком. Пригадана йому була й короткочасна служба в апараті Центральної ради, співробітництво в українській дожовтневій пресі, яку потрактовано як націоналістичну. Покарання відбував у Карагандинському таборі НКВС, потім — в Ухті і Воркуто-Печорському таборі.
Звільнений після відбуття строку покарання 1 лютого 1940 року, повернувся до Києва. Помер 1942 р. під час німецької окупації.
Похований у Києві на Куренівському кладовищі. На могилі стандартний мозаїчний обеліск-стела з чорною мармуровою табличкою
Будяк-Покос Юрій Якович. 1878 — 1942
Бібліографія: Інші книжки Юрія Будяка Редагувати
- Маленьким діткам (1927)
- На вовка (1927)
- Стрільці-ловці (1927)
- Гриць-бешкетник (1928)
- Зозуля-регендуля (1928)
- Лелека здалека (1928)
- Загадочки-думочки (1928)
- Мак та жито (1928)
- Заблукалий (1928)
- Хоробрі музики (1962)
Сучасна публікація п'яти віршів Юрія Будяка — в антології «„Українська хата“. Поезії 1909—1914» (Київ: Молодь, 1990, с. 44-47).
Примітки Редагувати
- деякі джерела помилково вказують дату смерті 1943 року, зокрема Кость Бондаренко у своїй статті про цю подію від 2011 року, The History Channel UK у своєму сюжеті про цю подію від грудня 2005 року тощо
Джерела Редагувати
- Любченко А. Щоденник. Торонто, 1951; цю ж дату, посилаючись на архіви ЗАГСу, наводить і Людмила Проценко (Проценко Л. А. Київський некрополь: путівник-довідник. — К., 1994. — С. 258)
- . sahistory.org.za. 2009 (англ.)
- Candice Millard (2016). Hero of the Empire: The Boer War, a Daring Escape, and the Making of Winston Churchill. London: Random House Large Print. 563. ISBN 9780804194891. (англ.)
- Кендіс Міллард (2018). Герой імперії. Переклад з англ.: Катерина Зарембо. Київ: Наш Формат. 360. ISBN 978-617-7552-30-6.
- ↑ А. Варварич. «25 фунтів за голову Черчілля». Як український письменник порятував майбутнього англійського прем'єра // Літературна Україна, 22 липня 1993, № 29, с. 4.
- ↑ І. Філіппова. Людина в смокінгу, з метеликом, в офіцерському мундирі. До 130-річчя від дня народження Уїнстона Черчілля: дещо про характер, долю та українські аспекти біографії [ 7 вересня 2021 у Wayback Machine.] // День, 4 грудня 2004, № 222, с. 7
- ↑ . thehistorychannel.co.uk. 19 грудня 2004. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 2 вересня 2021. (англ.)
- ↑ Наталка Доляк (2015). . Харків: КСД. 496. ISBN 9789661492522. Архів оригіналу за 8 вересня 2021.
- ↑ Доленко В. Українець що врятував Черчіля // На крижалях. березня 2016
- . chytay-ua.com. 13.03.2016
- . bookclub.ua/ukr/. Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 2 вересня 2021.
- Анатолій Бондар. // Київщина: історія рідного краю: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Треті краєзнавчі читання імені Лаврентія Похилевича». Біла Церква: КНЗ КОР «КОІПОПК», 2021. 300 стор.: С. 115-119
- Секретний фронт: Українець врятував життя Уінстона Черчилля [ 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]. Youtube-канал телеканалу ICTV. 10 червня 2015
- // Bintel No. 2 за 2020. С. 106-110 (англ.)
- Кость Бондаренко. . www.vechirka.pl.ua. 2011
- Проценко Л. А. Київський некрополь: путівник-довідник. — К. : Укр. письменник, 1994. — С. 258
| Вживання зовнішніх посилань у цій статті не відповідає правилам та настановам Вікіпедії щодо розділу «Посилання». |
- П. М. Довгалюк. Будяк Юрій Якович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 243.
- І. Ільєнко. Юрій Будяк // Літературна Україна, 23 травня 1991, № 21, с. 8 (пізніше ця біодовідка увійшла до збірки «…З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій», що вийшла під редакцією Олекси Мусієнка у Києві наприкінці 1991 року) — Інтернет-версії з деякими помилками див. [1], [2] [ 24 лютого 2020 у Wayback Machine.] та деінде.
- Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. Львів: НТШ, 1993, т. 1, с. 185; 2003, т. 11, с. 275.
- С. А. Крижинівський. Будяк Юрій Якович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — С. 547. — ISBN 966-02-2682-9.
- Сидоренко Н. Будяк Юрій Якович // Українська журналістика в іменах. — Випуск 9. — Львів, 2002.
- В. Шевчук. Юрій Будяк // «Українська хата». Поезії 1909—1914. Київ: Молодь, 1990, с. 43 [увага! Дату загибелі вказано помилкову].
- В. Трощинський. Африка // Енциклопедія української діяспори. Київ; Нью-Йорк; Чікаґо; Мельборн: Наукове товариство ім. Шевченка, 1995, т. 4, с. 37 [увага! В тексті статті помилково вказано, що Будяк — справжнє прізвище, а Покос — псевдонім].
- «Імена твої, Україно» [ 25 квітня 2012 у Wayback Machine.] — Іван Корсак, Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007 ст. 118—123