Буду (Полікарп) Гургенович Мдівані (груз. ბუდუ მდივანი; 1877, Кутаїська губернія, Російська імперія — 10 липня 1937, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — грузинський радянський державний і партійний діяч, один з лідерів грузинської опозиції.
| Буду Мдівані груз. პოლიკარპე მდივანი | |
| 7 березня — квітень 1922 | |
|---|---|
| Попередник: | Посаду започатковано |
| Наступник: | Сергій Кавтарадзе |
| Народження: | 1877 Тифліс, Кавказьке намісництво, Російська імперія |
| Смерть: | 19 липня 1937 Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР |
| Причина смерті: | вогнепальне поранення |
| Національність: | грузин |
| Країна: | Російська імперія→ СРСР |
| Освіта: | МДУ |
| Партія: | РСДРП |
| Діти: | Арчіл |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Життєпис ред.
Народився у дворянській родині в Кутаїській губернії.
Освіта ред.
Навчався у Московському університеті, звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях у 1899.
Революційна та політична діяльність ред.
Член РСДРП з 1903. Проводив революційну роботу у Закавказзі. Був активним учасником революції та громадянської війни.
З 1918 до лютого 1919 — член Революційної військової ради 11-ї армії Південного — Каспійсько-Кавказького фронту. З 1919 до березня 1920 обіймав посаду начальника політичного відділу 10-ї армії.
У 1920-1921 очолював КП(б) Грузії, член Кавказького бюро ЦК РКП(б).
З 19 лютого до травня 1921 — повноважний представник РРФСР у Туреччині.
У липні 1921 — лютому 1922 обіймав пост голови Революційного комітету Грузії, голови Союзної ради Закавказзя. Навесні 1922 очолював Раду народних комісарів Грузії. 12 березня-13 грудня 1922 — голова Союзної ради ЗРФСР та член Президії ЦК КП(б) Грузії.
З 1922 був одним з лідерів грузинської опозиції, яку підтримав Ленін. Та яка виступала проти сталінської «автономізації»; 1923 року приєднався до «лівої опозиції».
У 1923—1924 був членом Головного концесійного комітету СРСР, з 1924 переведений торговим представником Радянського Союзу у Франції. 1928 був звідти відкликаний за належність до опозиції та усунутий від усіх посад, виключений з партії та засланий на 3 роки до Сибіру. У 1929 заслання було замінено на 3 роки позбавлення волі.
У 1931 після подання заяви про відхід від опозиції був відновлений у ВКП(б), призначений головою Ради народного господарства й народним комісаром легкої промисловості Грузинської РСР. Також до червня 1936 року обіймав посаду першого заступника голови Ради народних комісарів Грузії.
Арешт та страта ред.
У 1936 був заарештований як учасник «троцькістського шпигунсько-шкідницького центру». 9 липня 1937 Верховний суд Грузії в одноденному закритому засіданні розглянув справу семи підсудних — відомих грузинських партійних працівників та засудив їх до вищої міри покарання. Розстріляний наступного дня.
Примітки ред.
- В. З. Роговин. Была ли альтернатива? «Троцкизм». Взгляд через годы [ 28 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ В. З. Роговин. Партия расстрелянных [ 6 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- . Архів оригіналу за 13 червня 2014. Процитовано 27 квітня 2014.
Література ред.
- Орлов А. Тайная история сталинских преступлений.- СПб,1991 (рос.)
- Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг сталина: историко-биографический справочник.- СПб,2000. (рос.)
- 1000 біографій. 2000. [ 28 квітня 2014 у Wayback Machine.]