Броня́ Га́рві (англ. Harvey armor) — броньована сталь, легована нікелем, лицьова поверхня якої для надання твердості і міцності насичувалась вуглецем. Уперше цю броню, винайдену американським інженером Г. Гарві (англ. H. A. Harvey), було використано у 1890 році на військово-морській верфі у Вашингтоні у вигляді 10,5-дюймових плит для оснащення військових кораблів.
Передумови винаходу Редагувати
Відомо було, що твердість залізовуглецевих сплавів суттєво зростає із збільшенням вмісту в них вуглецю. Так, чавун є значно твердішим за сталь, яка у свою чергу є твердішою за чисте залізо. Значить для отримання твердої лицевої поверхні броні достатньо збільшити вміст вуглецю у її поверхневому шарі.
У 1887 Трессідер (англ. Tressider) запатентував в Англії метод покращення гартування нагрітої поверхні сталевої плити шляхом подавання на неї під великим тиском дрібних водяних бризок. Цей спосіб виявився кращим, ніж занурення в рідину (воду, оливу тощо), тому що забезпечував надійний доступ холодної води до поверхні металу, тоді як при зануренні між рідиною і металом утворювався прошарок пари, яка погіршувала теплообмін.
Характеристика процесу отримання Редагувати
Процес за методом Гарві, полягав у наступному. Сталева плита, перебуваючи у тісному контакті з вуглецевмісною речовиною (наприклад, деревним вугіллям) нагрівалась до температури, близької до температури плавлення, і витримувалась у такому стані два-три тижні. В результаті вміст вуглецю у поверхневому шарі зростав до 1,0-1,1 %, а на глибині 25 мм залишався на рівні, характерному для звичайної сталі.
Після цього через багатократне гартування спочатку в маслі а потім лицьової поверхні бризками води отримували зразки із надтвердою поверхнею при м'якшому внутрішньому шарі. Такий процес насичення поверхневих шарів сталі вуглецем (навуглецювання) згодом отримав назву «цементація» (у твердому карбюризаторі), а сам процес у ті часи називали «гарвеївським процесом».
Хімічний аналіз типової броні Гарві того періоду показав, що вміст вуглецю становив близько 0,2 %, марганцю — близько 0,6 %, нікелю — від 3,25 до 3,5 %.
Використання Редагувати
В кінці 19-го століття броня Гарві моментально потіснила всі інші види броні, так як була на 15-20 % кращою від свого попередника — нікелевої сталі (товщина у 13 дюймів броні Гарві приблизно відповідала 15,5 дюймам броні з нікелевої сталі).
Невдовзі після впровадження гарвеївського процесу було виявлено, що балістичну міцність броні можна збільшити шляхом повторного кування після цементації перед термічним обробленням. Ковка, що зменшувала товщину плити на 10-15 %, проводилась за невисокої температури. На початках вона використовувалась для забезпечення точності розміру по товщині та як викінчувальна операція для покращення якості поверхні металу після теплового впливу. Цей спосіб було запатентовано Корі (англ. Corey) з компанії «Карнеґі Стіл» (англ. Carnegie Steel Company) під назвою «подвійне кування».
У подальшому (до 1900-х років) броня Гарві була витіснена досконалішою та спорідненою з нею круппівською бронею, цементація якої проводилась у газовому карбюризаторі, роль якого виконували газоподібні вуглеводні (світильний газ).
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Brown, David K. (2003). Warrior to Dreadnought, warship development 1860-1905. Caxton Publishing Group. ISBN 1-84067-529-2.
- Gene Slover's US Navy Pages — Naval Ordnance and Gunnery [ 6 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Harvey, Thomas William (30 грудня 2004). . с. 70–71. ISBN 978-1-4179-5156-7. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 13 січня 2014.
- Плиты броневые // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)