«Бояриня» — патріотично-феміністична драматична поема Лесі Українки, написана впродовж трьох днів (27—29 квітня 1910) у місті Хельвані (біля Каїра, Єгипет-Міср), де письменниця лікувалася від сухот. Написаний далеко від Батьківщини (поема просякнута невимовною тугою за Україною), цей твір - єдиний твір Лесі Українки, який базується на українській історії. Події в поемі розгортаються у часи Руїни (60-і роки XVII століття) на Лівобережній Україні (Частина перша) та в Москві (Частини 2,3,4,5). Складається з п'яти частин, написаний віршами мішаних розмірів. Твір побудовано практично повністю у формі діалогів.
| Бояриня | |
|---|---|
| | |
| Жанр | історична драматична поема |
| Автор | Леся Українка |
| Мова | українська |
| Написано | 27—29 квітня 1910 |
| Опубліковано | журнал «Рідний Край», 1914 |
| Видання | Катеринослав, 1918 |
| | |
| Цей твір у Вікіцитатах | |
| Цей твір у Вікіджерелах |
Доля твору «Бояриня» Редагувати
Відчуваючи тяжку долю твору, Леся Українка думала, чи не краще підписати твір псевдонімом, про що і радилася з матір'ю в листі від 28 грудня 1912.
Драма уперше надрукована вже після смерті поетеси у 1914-році у київському журналі «Рідний Край» (в номерах з I по VI). Удруге надрукована (вперше окремим виданням) в 1918-му в Дніпрі (тоді — Катеринослав). І у першому, і у другому виданнях текст подано за рукописом, бо тоді ще він був у Гадячому. У 1919-му — перша сценічна постановка, трупа Миколи Садовського поставила «Бояриню» в Кам'янці-Подільському. П'єса пройшла з грандіозним успіхом. У той час там перебував уряд Української Держави, що втік із захопленого більшовиками Києва, — і майже увесь кабінет міністрів разом з Симоном Петлюрою був на прем'єрі. У 1927-му році у Харкові востаннє надруковано «Бояриню» в Україні: після цього заборонялося друкувати твір впродовж шістдесяти років у СРСР (рос. СССР) — його не включали навіть у повні академічні зібрання творів Л. Українки. В 1939 році твір був надрукований у п'ятому томі зібрань Лесі, це видання іноді можна було роздобути в СРСР «з-під поли».
«Бояриня» у Західній діаспорі Редагувати
Попри те, що драматичну поему «Бояриня» тенденційно промовчували і послідовно виключали з усіх радянських видань повних і вибраних творів поетеси, в західній діаспорі твір не забуто. У 1971 році Організація українок Канади спромоглася видати твір окремою книжкою з нагоди 100-ліття з дня народження «Дочки Прометея». Скромне діаспорне видання — доповнення до ювілейних видань поетеси в Україні й у вільному світі.
У видання торонтського видавництва «Київ», увійшла стаття поета-неокласика і знавця Лесиної творчості Михайла Драй-Хмари, яку він опублікував як вступну статтю до «Боярині» у «Творах Лесі Українки» випуску київського видавництва «Книгоспілка» в 1929 році. Ювілейне діаспорне видання містить теж есеї літературознавців Миколи Глобенка, Івана Дзюби і Богдана Марчука про Лесю Українку та доповнене нарисом Катерини Штуль, у якому відтворено хвилину натхнення, коли поетеса писала свою «Бояриню». Додатком-завершенням книжки є поема в прозі Лесі Українки «Голос однієї російської ув'язненої», яка грізною пересторогою про пеани-захоплення на Заході із приводу всього радянського та російського.
«Бояриня» за часи розпаду СРСР і за Незалежності України Редагувати
Твір «Бояриня» знову почали друкувати в СРСР лише за часи «перебудови» (1989 р.). За часи Незалежності видавався:
- 1991 р. - Київське видавництво «Молодь»,
- 2003 р. - Луцьке видавництво «Надстир'я»,
- 2006 р. - Видавництво Богдана,
- 2016 р. - Мультимедійне видавництво Стрельбицького (електронна книга),
- 2017 р. - Мультимедійне видавництво Стрельбицького (електронна книга),
- 2018 р. - Видавництво "Знання" ("Лісова пісня", "Бояриня").
У 2008 році «Бояриня» (2003 р.) прозвучала в оперній постановці. Оперну версію створив композитор Віталій Кирейко, а музичну інтерпретацію здійснив диригент Іван Гамкало.
2009 р. - Театр ім. Марії Заньковецької (Львів). Режисер-постановник – Григорій Шумейко, художник-постановник – Наталія Руденко, композитор – Юрій Саєнко, хореографія – Олена Балаян, хормейстер – Оксана Ржепецька.
Із 6 жовтня 2013 року «Бояриню» ставить Чесний театр у Києво-Могилянському театральному центрі «Пасіка». Режисер-постановник — Катерина Чепура.
Дійові особи «Боярині» Редагувати
- Оксана — головна героїня, українка з козацького старшинського роду.
- Степан — боярин, українського роду, служить при московському царі. Бурлака, котрий нещодавно закінчив Київську Академію. Наречений, а надалі чоловік Оксани.
- Олекса Перебійний — не дуже багатий, але значний козак з старшини. Люблячий батько Оксани.
- Іван — палкий патріот України. Брат Оксани.
- Стара Перебійниха — літня жінка спокійної вдачі, намагається всіх примирити. Матір Оксани.
- Ганна — сестра Степана, подруга Оксани.
- Матір Степана — вдова, матір Степана і Ганни. Свекруха Оксани.
- Гість — гість з України, що приїхав до Степана з суплікою (проханням) до царя.
- Та кілька осіб прислуги, ролі яких німі.
Сюжет Редагувати
Сюжет поеми розвивається на побутовому рівні, на фоні історичних подій, які лише відгуками згадуються в п'єсі.
Дія перша Редагувати
Дія відбувається в Україні. В садку і в будинку Оксаниних батьків. В I-й частині Оксана розцвітає наче квітка. Олекса Перебійний запрошує Степана повечеряти і погостювати кілька днів, допоки посольство з яким прибув Степан перебуватиме в Україні.
Сім'я вечеряє, відбувається суперечка між Степаном та Іваном.
По обіді, в садку Оксана і Степан мають тривалу розмову, під час якої в них пробуджується кохання, та витинаються мрії про майбутнє спільне життя.
Дія друга Редагувати
Місце дії: світлиця у Степановім дому прибрана по-святковому. (Москва). В II-й частині Оксана вперше стикається з "глухою стіною" рабських звичаїв, з безліччю обмежень особливо для жінок. Оксана ділиться першими враженнями про Московське князівство, спізнає тутешні звичаї. Діалог між Оксаною і матір'ю Степана.
Наступна сцена в теремі (жіноча опочивальня на верхньому поверсі). Спершу розмова відбувається поміж матір'ю Степана, його сестрою Ганною і Оксаною. Потім матір йде спочити, залишаючи подруг удвох.
Потім до терему забігає Степан, та упрошує Оксану прийняти важливих гостей за московським звичаєм.
Дія третя Редагувати
Місце: Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі. Оксана, не маючи змоги здолати традиції Москви, намагається безуспішно вирватися в Україну або хоч надіслати допомогу. Певно найбільш прив'язана до історичних подій частина поеми. Кілька разів згадується Дорошенко.
До Степана і Оксани приїжджають вісники з України.
Дія четверта Редагувати
Місце: Терем. Оксана занепадає на чужині. Оксана і Степан удвох.
Вертаються з покупами Степанові матір та сестра. Оксана жвавішає.
Дія п'ята Редагувати
Місце: Степанів садок. Вже зів'яла Оксана, хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець. Матір та Оксана (з поміччю двох служниць) виходять в сад. По тому як Оксана заснула, виходить Степан та нишком з матір'ю радяться як лікувати Оксану.
Мати йде в терем. Оксана прокидається від Степанового поцілунку.
Хоч у драмі цього не має, але скоріше за все Оксана помирає.
Література Редагувати
Видання Редагувати
- Бояриня [ 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. Видання Організації українок Канади. — Торонто — Видавництво «Київ» — 1971.
- Леся Українка. Бояриня : драматична поема. — Київ : Молодь, 1991 р. — 96 с.
Література Редагувати
- Барабан Л. Драматургія Лесі Українки за рубежем // Слово і час . — 1995. — № 3. — С. 43-49.
- Веретельник Р. Козачка в теремі // Слово і час. — 1992. — № 6. — С. 46-50.
- Олександр Губар. Поетика драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня» [ 2 березня 2014 у Wayback Machine.] / Кримська світлиця, #37 за 10.09.2004
- Демська Л. Проблема внутрішньої свободи в драматургії Лесі Українки // Слово і час.- 1998. — № 9-10. — С. 54-56.
- Драй-Хмара М. Бояриня // Українка Леся. Бояриня. — К., 1991. — С. 3-29.
- Євшан М. Проблеми творчості. Леся Українка // Сучасність. — 1996. — № 3-4.- С. 129–136.
- Зеров М. Леся Українка // Зеров М. Твори: В 2 т. — К.,1990.-Т.2. — С. 359–401.
- Історія української літератури к. XIX — поч. XX ст. / За ред. П. П. Хропка. — К., 1991. — С. 129–153.
- Криловець А. Страждання різної проби: Українська національна вдача в драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня» // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2000. -№ 2. — С. 40-46.
- Кудрявцев М. Драма лесі Українки «Бояриня» як твір з національної історії України // Українська література в загальноосвітній школі. — 1991. — № 4. — С.32-38.
- Рибалко К. «Драматична доля драматичної поеми» // Українська мова та література в середніх школах, ліцеях та колегіумах. — 2000. — № 2. — С. 76-81 («Бояриня»).
- Степанишин Б. Драма Лесі Українки «Бояриня» // Дивослово. — 1998. — № 2. -С. 50-51.
Примітки Редагувати
- ↑ Ігор Сюндюков. «Образ рідної неволі» // газета "День". — 2005. — Т. #47 2005 (П'ятниця. 18 Березня). з джерела 5 лютого 2009. Процитовано 15 Серпня 2008.
- Леся Українка. Бояриня. Драматична поема. Українське видавництво у Катеринославі № 31. 1918, стор. 48.
- ↑ Лариса Тарасенко. Чекаючи на «Бояриню» // газета "День". — 2008. — Т. #71 2008 (Четвер. 17 Квітня). з джерела 5 лютого 2009. Процитовано 15 Серпня 2008.
- Вистава «Бояриня». 25 січня 2017 року. Процитовано 14січня 2023 року.
- Модернізована «Бояриня» [ 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. Аліса Антоненко. День. 01.10.2013
- Бояриня московська [ 28 лютого 2018 у Wayback Machine.]. teatre.ua