Віктор Миколайович Бичков (нар.. 4 вересня 1954, Ленінград) — радянський і російський актор театру і кіно, лауреат Державної премії РФ.
| Бичков Віктор Миколайович | |
|---|---|
| Дата народження | 4 вересня 1954 (69 років) |
| Місце народження | Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Громадянство | Росія СРСР |
| Alma mater | Російський державний інститут сценічних мистецтв (1982) |
| Професія | актор, ведучий, телеведучий |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0125732 |
| viktorbychkov.ru | |
| Бичков Віктор Миколайович у Вікісховищі |
Біографія ред.
Народився 4 вересня 1954 року в Ленінграді. Віктор Бичков ріс у восьмикімнатній комунальній квартирі, де проживало сорок чоловік. Уже з дитинства Віктор мріяв стати актором. Першу свою роль (панотця) зіграв у піонерському таборі. Втім, після 8-го класу Віктор Бичков вирішив стати медиком, а точніше гінекологом. Проте до медичного училища він не вступив. Після невдалої спроби стати медиком, Віктор вступив до ПТУ та відвідував театральну студію, де швидко з масовки перейшов на головні ролі.
Потім була служба в лавах Радянської Армії (війська ППО), а повернувшись, Бичков вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії (курс народного артиста СРСР Ігоря Владимирова). ЛДІТМіК Віктор Бичков закінчив у 1982 році.
У кіно Віктор Бичков дебютував у 1980 році в ролі призовника у фільмі «Остання втеча». У 1985 році він знявся у фільмі Олександра Рогожкіна «Заради декількох рядків», де зіграв німецького солдата. У 1986 році Віктор Бичков знявся в короткометражному фільмі «Екскурсант», де зіграв роль телепня-прогульника.
Популярність Віктор Бичков здобув завдяки ролі єгеря Кузьмича в комедійних стрічках Олександра Рогожкіна — «Особливості національного полювання» (1995), «Особливості національної риболовлі» (1998) та «Особливості національного полювання у зимовий період» (2000).
Визнання глядачів і критиків отримала тріумфальна картина Олександра Рогожкіна «Зозуля», де Віктор Бичков знявся в одній з головних ролей. У 2002 році картина отримала російську національну премію «Золотий орел» відразу в декількох номінаціях, в тому числі і як найкращий фільм року. Сам Бичков теж отримав «Золотого Орла» в номінації «Найкраща чоловіча роль» і Державну премію Росії.
Віктор Бичков — автор «рос. рассКузиков» — коротких замальовок про кіно й театр, викладених на особистому сайті [ 20 жовтня 2018 у Wayback Machine.] актора.
Погляди ред.
В інтерв'ю «Новим известиям» в 2007 році Віктор Бичков розповів, що в період президентства Бориса Єльцина відчував сором за главу держави. Діяльність Володимира Путіна артист оцінив більш позитивно, назвавши його «молодим і розумним політиком».
Родина ред.
Віктор Бичков був тричі одружений.
- Перша дружина — Наталія. Син Григорій.
- Друга дружина — акторка Олена Симонова. Син Федір та донька Арсенія.
- Третя дружина — театральний режисер Поліна Белінська. Син Добриня.
Творчість ред.
Ролі в театрі ред.
- «Сміятися, право, не грішно»
- «Лівша»
- «Снігова королева»
- «Малюк і Карлсон»
- «Гравці»
- «Трубадур та його друзі»
- «Дульсинея Тобосська»
- «Приборкання норовливої»
- «Рояль у відкритому морі»
- «Людина, тварина і чеснота»
- «Станція»
- «Тригрошова опера»
- «Підступність і любов»
- «Людина і джентльмен».
Санкт-Петербурзький академічний театр комедії ім. М. П. Акімова ред.
- «Коник-Горбоконик»
- «Наворожила мені циганка»
- «Фредді»
- «Ромул Великий»
Театр «Картковий будиночок» ред.
- «Якщо кішку обдерти, то вона, як кролик».
Драматичний театр «Комедіанти» ред.
- «Пристрасті по-італійськи»
Драматичний театр «Притулок комедіанта» ред.
- «Потрібен старий клоун»
- «Кожному своє»
Академічний театр ім. Лєнсовета ред.
- «Гедда Ґаблер» Генріка Ібсена — професор Тесман
Ролі в кіно ред.
- 1980 — Остання втеча — призовник (немає в титрах)
- 1982 — Взяти живим! — Лузгін
- 1985 — Заради кількох рядків — німецький солдат
- 1986 — Остання дорога — слуга Павло
- 1986 — Екскурсант (новела до к/а «Винятки без правил») — Борис Топорков / американець Боб
- 1986 — За Ветлугою-рікою — Вітьок
- 1986 — Комендант Пушкін — червоноармієць
- 1986 — Лівша — франт
- 1987 — Біле прокляття — Степан Гвоздь, працівник протилавинної служби
- 1987 — Життя Клима Самгіна — бджоляр
- 1987 — Садівник — Вітьок, тракторист
- 1988 — Міс мільйонерка — Бичков, виконроб
- 1989 — Васька — парашутист
- 1989 — Сірано де Бержерак — поет, гість Рагно
- 1989 — Воно — Воблушкін
- 1990 — Анекдоти — Чапаєв
- 1990 — Собачий бенкет — Вітьок
- 1990 — Духів день — Вітьок
- 1990 — Перехід товариша Чкалова через Північний полюс — Байдуков
- 1991 — Афганський злам — штабник
- 1991 — Дій, Маню! — Бичков
- 1991 — Вийди! — Єгор
- 1991 — Третя планета — мужик з хрестом
- 1991 — Хміль — праведник Лука
- 1991 — Людина зі звалища — Олександр Ликов
- 1991 — Чіча — учасник ансамблю
- 1991 — Міф про Леоніда — сексот
- 1992 — Чекіст — Іванов
- 1992 — Прекрасна незнайомка — офіціант
- 1993 — Акт — чоловік
- 1993 — Життя з ідіотом — друг-товариш по чарці
- 1994 — Гра — Баррі Русак
- 1994 — Колечко золоте, букет з червоних троянд — Сисой
- 1994 — Російський транзит — кримінальник «Глиста»
- 1995 — Музика для грудня — велосипедист
- 1995 — Особливості національного полювання — єгер Кузьмич
- 1996 — Спадкоємець / The Successor — Віктор
- 1996 — Операція «З новим роком!» — дід Мороз Кузьмічов
- 1997 — 1999 — Вулиці розбитих ліхтарів — бомж Померанцев
- 1997 — Американка — кримінальник Третьяков
- 1997 — Бомба
- 1998 — Дух
- 1998 — Жіноча власність — Ігор
- 1998 — Особливості національної риболовлі — єгер Кузьмич
- 2000 — Місяцем був повний сад — голова колгоспу
- 2000 — Особливості банної політики, або Баня 2 — банщик Митрич
- 2000 — Особливості національного полювання в зимовий період — єгер Кузьмич
- 2000 — Бузкові сутінки
- 2000 — 2005 — Убивча сила — бомж-інформатор Померанцев
- 2000 — Сочинушки (короткометражка)
- 2002 — Зозуля — Іван Картузов «Пшолти»
- 2003 — Особливості національної політики — єгер Кузьмич
- 2003 — Дільниця — виконроб Уткін
- 2004 — Чотири таксисти і собака — дядько Костя Саричев
- 2004 — На віражі — Копєйкін
- 2004 — Про кохання в будь-яку погоду
- 2004 — Загибель імперії — Степнін, він же Ганецький
- 2005 — Турецький гамбіт — хорунжий
- 2005 — Вища міра
- 2005 — Голова класика — скоморох
- 2005 — Піжмурки — батько хлопчика в зоопарку
- 2005 — Перший Скорий — Дафна / Трус
- 2006 — Граф Монтенегро — отець Сергій / його брат-безбожник
- 2006 — Спекотний листопад — дільничний Антипенко
- 2006 — Перший вдома — продавець сигарет / алкаш / листоноша Пєчкін
- 2006 — Чотири таксисти і собака 2 — дядько Костя Саричев
- 2007 — На шляху до серця
- 2008 — Людина без пістолета — Кашин
- 2008 — Краса вимагає … — віконт
- 2008 — Дім, милий дім — Михайло Андрійович
- 2008 — Це було в Гаврилівці 2 — купець першої гільдії Дормідонтов
- 2008 — Чужі — хірург
- 2009 — Банкрут — стряпчий Рисположенський
- 2010 — Олімпійське селище — мужик
- 2011 — Ластівчине гніздо — сусід Георгій Михайлович
- 2011 — Товарищи полицейские (серія № 20 «тухле справа») — Андрій Леонідович Харитонов
- 2012 — Без сліду — Павло Коваль
- 2013 — 12 місяців — грудня
- 2014 — Вій — коваль Тарас
- 2016 — Кухня — Тимофій Ілліч, батько Кості
- 2018 — Заповідник
- 2019 — Жуки — панотець Олександр
- 2021 — Жуки-2 — панотець Олександр
Телебачення ред.
З 2006 по 2012 рік вів дитячу телепередачу «На добраніч, малюки!» (Дядько Вітя).
У 2012 році брав участь у шоу «Танці з зірками» на телеканалах Росія-1 і РТР-Планета.
Кліпи ред.
- 2003 — «Самотність» (вик. гурт «Небо»)
- «Звуковий агресор». Гурт «Кар-Мен»
- «З Новим Роком». Гурт «Сонце-хмари»
Відеоігри ред.
- «Революціонный квѣстъ» (2004) — революційний матрос Василь Стійкий
Нагороди ред.
- Лауреат премії «Визнання» — за кращу чоловічу роль (1995)
- Лауреат премії «Золотий Орел» — в номінації «краща чоловіча роль» (2003) за фільм «Зозуля»
- Лауреат Призу за кращу чоловічу роль Фестивалю Російського кіно в Онфлері (Нормандія, Франція) — за фільм «Зозуля» (2003)
- Лауреат Призу «Срібна підкова» за кращу чоловічу роль (Дім Ханжонкова)
- Лауреат Державної премії Росії (2003) у складі знімальної групи фільму «Зозуля»
- Лауреат Призу журі за кращу чоловічу роль на Другому Московському фестиваль «Московська прем'єра» (2005, за фільм «Зозуля»)
- Кавалер Ордена Честі і Гідності «Русь державна» за високий професіоналізм у творчій діяльності, відродження традицій миролюбності, духовності і великі заслуги у розвитку культури і мистецтва Санкт-Петербурга і Росії (2004)
Примітки ред.
- ČSFD — 2001.
- Базылюк, Марина (16 февраля 2007 года). . Новые Известия. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 19 жовтня 2018.
- Морозов, Андрей (29 марта 2011 года). . Новые Известия. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 19 жовтня 2018.
- (рос.). Телеканал «Россия». Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 25 червня 2014.(рос.)
Посилання ред.
- Офіційний сайт актора [ 20 жовтня 2018 у Wayback Machine.]