Битва при Левуніоні — була першою вирішальною візантійською перемогою Комніновського відродження. 29 квітня 1091 р. вторгнення військ печенігів було відбито об'єднаними силами Візантійської імперії під орудою Олексія І Комніна та його союзників половців.
| Битва при Левуніоні | |
|---|---|
| Комніновське відродження | |
Зображення Олексія I, з грецького рукопису в бібліотеці Ватикану. | |
| Сторони | |
| візантійці, за підтримки половців, волохів, болгарів, франкські та фламандські найманці. | Печеніги |
| Командувачі | |
| Олексій І Комнін Георгій Палеолог Костянтин Даласен | Невідомо |
| Військові сили | |
| 20 000 візантійців 40 000 половців 5,000 волохів 500 фламандських найманців | 80 000 печенегів |
| Втрати | |
| Не відомо | Не відомо, але вважається надзвичайно великі |
Історичне тло Редагувати
26 серпня 1071 р. візантійська армія під орудою Романа IV Діогена була переможена турками-сельджуками у битві біля Манцикерту на сході Малої Азії. Поразка призвела до того, що імператор був позбавлений влади і трон зайняв слабий імператор Михайло VII, що відмовився виконувати договір, який був підписаний Романом IV. У відповідь турки почали переселятися в Анатолію в 1073 році, не зустрічаючи спротиву. Хаос панував, оскільки ресурси імперії були вичерпані через серію катастрофічних громадянських війн. Тисячі туркмен перейшли через незахищений кордон і оселилися в Анатолії. До 1080 р. Імперія втратила площу 78000 км². Майже неможливо переоцінити значення цих подій, оскільки протягом менш ніж одного десятиліття більше половини населення імперії було втрачено, разом з великою частиною постачання зерна. Таким чином, битва біля Манцикерту завдала найбільший удар по імперії за 700 років історії.
На тлі цих поразок і катастроф, 4 квітня 1081 р., Олексій Комнін, успішний молодий генерал, який бився проти турків з чотирнадцяти років, зійшов на трон. За словами Джона Норвіча, значення піднесення Олексія полягало в тому, що «… вперше за понад півстоліття імперія перебувала в здатних руках». Олексій вирішив відновити Візантійську імперію, за будь-яку ціну. Близько 1090 або 1091 рр. емір Чака запропонував альянс із печенігами, щоб повністю зруйнувати Візантію
Вторгнення печенігів Редагувати
Навесні 1087 р. до візантійського двору дійшли новини про величезне вторгнення печенігів з північно-західного Причорномор'я; загальною кількістю 80 000 осіб. Скориставшись нестабільною ситуацією у Візантії, печенізька орда прямувала до візантійської столиці Константинополя, грабуючи північні Балкани. Вторгнення становило серйозну загрозу для імперії — через десятиріччя громадянських війн і занепаду візантійські військові не могли забезпечити імператора достатньою кількістю військ, щоб відбити печенізьке вторгнення. Олексій був змушений покладатися на власну винахідливість і дипломатичну майстерність, щоб врятувати свою імперію від знищення. Він звернувся до іншого кочового народу — половців, щоб ті приєдналися до його військ у битві з печенігами.
Битва Редагувати
Прийнявши пропозицію Олексія І про оплату золотом за допомогу проти печенігів, половці приєдналися до військ Олексія. Навесні 1091 року половці об'єднали війська з візантійцями, і об'єднана армія виступила проти печенігів. У понеділок, 28 квітня 1091, Олексій та його союзники досягли печенізького табору біля Левуніона неподалік річки Мариця.
На печенігів напали зненацька. У всякому разі, битва, яка відбулася наступного ранку при Левуніоні, була практично різаниною. Воїни-печеніги привезли з собою своїх жінок і дітей, проте вони були абсолютно непідготовлені до нападу. Половці та візантійці напали на табір ворога, вбиваючи всіх на своєму шляху. Печеніги швидко здалися, і переможці-союзники вирізали майже всіх.
Значимість Редагувати
Битва при Левуніоні — найважливіша перемога візантійської армії за понад півстоліття. Перемога розпочинає перелом у візантійській історії; за попередні двадцять років імперія досягла найгіршого стану, битва показала світові, що нарешті імперія на шляху до відновлення. Печеніги були повністю знищені, і європейські володіння імперії тепер були у безпеці. Олексій зарекомендував себе рятівником Візантії.
У наступні роки Візантія зазнала злету, що відомий як Комнінівське відродження. Візантійська армія повернулася до Малої Азії, відвойовуючи більшу частину втраченої території, включаючи родючі прибережні регіони та деякі найважливіші міста. З відновленням твердої центральної влади імперія зазнала розквіту протягом наступного століття, а Константинополь знову став центром християнського світу. Таким чином, битва при Левуніоні в 1091 році ознаменувала початок відродження візантійської сили та впливу, яке тривало сто років, аж до загибелі Комнінівської династії наприкінці XII століття.
Примітки Редагувати
- John W. Birkenmeier. The Development of the Komnenian Army: 1081-1180 , p. 76, Brill Academic Publishers, 2002, ISBN 90-04-11710-5.
- W. Treadgold. A History of the Byzantine State and Society, p. 617.
Посилання Редагувати
- Norwich, John Julius (1997), A Short History of Byzantium, Viking, ISBN 0-679-77269-3
- Haldon, John (2001), The Byzantine Wars, Tempus, ISBN 0-7524-1777-0
- Angold, Michael (1997), The Byzantine Empire, 1025—1204, A Political History, Longman, ISBN 0-582-29468-1
- Leon Memishoglu, Turks through History.