? Лев берберійський | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||
| Panthera leo leo (Linnaeus, 1758) | ||||||||
| Синоніми | ||||||||
Panthera leo berberisca | ||||||||
Посилання | ||||||||
|
Лев берберійський, лев атласький (лат. Panthera leo leo) — популяція лева, яка вимерла у дикій природі, хоча близько 100 особин перебувають у зоопарках по всьому світу. Останній лев у дикій природі був застрелений у 1922 році. Берберійський лев є найважчим підвидом лева. Нормальна вага для самців 200 — 300 кг, для самок 120 — 180 кг.
Зустрічався у горах і пустелях Берберійського узбережжя Північної Африки, від Марокко до Єгипту. Популяцію у дикій природі було знищено після поширення вогнепальної зброї та винагород за відстріл левів. Дослідження записів про полювання та спостереження показав, що невеликі групи левів, можливо, зустрічались в Алжирі до початку 1960-х років, а в Марокко — до середини 1960-х років. На початок ХХІ сторіччя популяція у природньому середовищі знищена.
До 2017 року берберійського лева вважали окремим підвидом лева. Результати морфологічного та генетичного аналізу зразків левів із Північної Африки, опублікованих у 2008 році, показали, що берберійський лев суттєво не відрізняється від зразків левів, зібраних у західній та північній частині Центральної Африки. Він входить до тієї ж філогеографічної[en] групи, що і азійський лев, а також тісно пов'язаний з популяціями левів у Західній Африці.
У середньовіччі англійці тримали берберійських левів у Лондонському Тауері. У XIX і на початку XX століть багато берберійських левів знаходилось у цирках.
Особливості ред.
Вага самців від 180 до 250 кг, рідко трохи більша і від 100 до 170 кг у самок, берберійський лев був поряд з вимерлим капським левом (Panthera leo melanochaitus) найбільшим сучасним підвидом лева. Його найпомітнішою відмінністю була особливо густа темна грива, що заходила далеко за плечі й висіла вниз на животі.
У існуючих підвидів левів маса самців коливається від 150 до 210 кг, дуже рідко не багато більше (до 225 кг), самок від 90 до 150 кг.
Історія та поширення ред.
Берберійський лев в історичні часи зустрічався на всій території африканського континенту, на північ від Сахари. Давні римляни часто використовували його на аренах у розважальних боях проти туранського тигра, який наразі також є вимерлим. З джерел випливає, що берберійський лев приблизно на початку XVIII століття майже зник у Північній Африці і залишався лише в маленькому ареалі на північному заході. Поширення вогнепальної зброї і цілеспрямована політика винищування були причинами того, що популяція сильно скоротилася і в цьому регіоні. Останній берберійський лев, що жив на волі, був застрелений у марокканській частині Атлаських гір у 1922 році. Схожа доля спіткала і інших великих хижаків Північної Африки. Берберійський леопард став украй рідкісним, а атласький ведмідь повністю вимер.
Генетичне дослідження ред.
Хоча берберійський лев був морфологічно відмінним, його генетична унікальність залишалася під сумнівом. У комплексному дослідженні еволюції левів в 2008 році було досліджено 357 зразків левів з Африки та Індії. Результати показали, що чотири леви в неволі з Марокко не виявляли жодної унікальної генетичної характеристики, але мали спільні мітохондріальні гаплотипи[en] зі зразками левів із Західної та Центральної Африки. Усі вони були частиною великої групи мтДНК, яка також включала зразки азійських левів. Результати підтвердили гіпотезу про те, що ця група розвинулась у Східній Африці і близько 118 000 років тому зазнала розселення на північ і захід під час першої хвилі експансії левів. Вона мала дві точки біфуркації: в Африці, а пізніше в Західній Азії. Леви в Африці, ймовірно, становлять єдину популяцію, яка схрещувалась між собою під час кількох хвиль міграції з пізнього плейстоцену.
Спосіб життя ред.
Берберійський лев мешкав окрім північноафриканських напівпустель і степів також у лісах і Атлаських горах. До його жертв відносилися головним чином олені, кабани і місцевий підвид звичайних бубалів.
Берберійські леви в неволі ред.
Спочатку науковці вважали, що берберійські леви вимерли і в неволі. Однак марокканські правителі отримували від берберів левів у подарунок, коли ці тварини вже ставали досить рідкісними. Особини, яких марокканський король Хасан II в 1970 році передав рабатському зоопарку, були ймовірно прямими нащадками тих левів. Морфологія переданих особин відповідала історичному опису берберійських левів. У 1998 році жило ще 52 лева, що походять від левів султана, однак і вони мають домішки інших видів. 11 особин, які також можуть бути нащадками берберійських левів, живуть у зоопарку Аддис-Абеби. Їхні предки були власністю імператора Хайле Селассіє I.
Раніше фенотип берберійських левів був аргументом на користь обґрунтованості їхнього статусу як підвиду. Згідно з новішими дослідженнями зовнішність цих звірів може бути наслідком і зовнішніх умов. Густа грива можливо є лише адаптацією до холодного довкілля. У левів незалежно від підвиду з'являється густіша грива, якщо вони живуть у доволі холодному кліматі, наприклад в європейських зоопарках. Генетичні дослідження в 2006 році, тим не менш, підкріпили статус берберійських левів як окремого підвиду. Це, однак, залежить від все ще не до кінця зрозумілого походження левів Хасана II.
У різних зоопарках і цирках є екземпляри, які ймовірно походять від берберійських левів, але з великою ймовірністю нечистокровні. Існують також особини, які в результаті схрещування мають зовнішні ознаки берберійських левів, проте в них лише частково наявний генетичний матеріал цього підвиду.
Наприкінці XIX століття в Лондонському зоопарку жив чистокровний берберійський лев на ім'я Султан.
Примітки ред.
- ↑ Black, S. A.; Fellous, A.; Yamaguchi, N.; Roberts, D. L. (2013). Examining the Extinction of the Barbary Lion and Its Implications for Felid Conservation. PLOS ONE 8 (4): e60174. Bibcode:2013PLoSO...860174B. PMC 3616087. PMID 23573239. doi:10.1371/journal.pone.0060174.
- Pease, A. E. (1913). The Distribution of Lions. The Book of the Lion. London: John Murray. с. 109−147.
- Шаблон:Cite iucn
- Nowell, K.; Jackson, P. (1996). African lion, Panthera leo (Linnaeus, 1758). . Gland, Switzerland: IUCN/SSC Cat Specialist Group. с. 17–21. ISBN 978-2-8317-0045-8. Архів оригіналу
|archiveurl=вимагає|url=(довідка) за 26 грудня 2018. Процитовано 17 січня 2022. Проігноровано невідомий параметр|name-list-style=(довідка) - Шаблон:MSW3 Carnivora
- Kitchener, A. C.; Breitenmoser-Würsten, C.; Eizirik, E.; Gentry, A.; Werdelin, L.; Wilting, A.; Yamaguchi, N.; Abramov, A. V.; Christiansen, P.; Driscoll, C.; Duckworth, J. W.; Johnson, W.; Luo, S.-J.; Meijaard, E.; O’Donoghue, P.; Sanderson, J.; Seymour, K.; Bruford, M.; Groves, C.; Hoffmann, M.; Nowell, K.; Timmons, Z.; Tobe, S. (2017). . Cat News (Special Issue 11): 71–73. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 17 січня 2022. Проігноровано невідомий параметр
|name-list-style=(довідка) - ↑ Antunes, A.; Troyer, J. L.; Roelke, M. E.; Pecon-Slattery, J.; Packer, C.; Winterbach, C.; Winterbach, H.; Johnson, W. E. (2008). The Evolutionary Dynamics of the Lion Panthera leo revealed by Host and Viral Population Genomics. PLOS Genetics 4 (11): e1000251. PMC 2572142. PMID 18989457. doi:10.1371/journal.pgen.1000251. Проігноровано невідомий параметр
|name-list-style=(довідка) - Bertola, L.D.; Jongbloed, H.; Van Der Gaag K.J.; De Knijff, P.; Yamaguchi, N.; Hooghiemstra, H.; Bauer, H.; Henschel, P.; White, P.A.; Driscoll, C.A.; Tende, T.; Ottosson, U.; Saidu, Y.; Vrieling, K.; de Iongh, H. H. (2016). Phylogeographic patterns in Africa and High Resolution Delineation of genetic clades in the Lion (Panthera leo). Scientific Reports 6: 30807. Bibcode:2016NatSR...630807B. PMC 4973251. PMID 27488946. doi:10.1038/srep30807. Проігноровано невідомий параметр
|name-list-style=(довідка) - Manuel, M. d.; Ross, B.; Sandoval-Velasco, M.; Yamaguchi, N.; Vieira, F. G.; Mendoza, M. L. Z.; Liu, S.; Martin, M. D.; Sinding, M.-H. S.; Mak, S. S. T.; Carøe, C.; Liu, S.; Guo, C.; Zheng, J.; Zazula, G.; Baryshnikov, G.; Eizirik, E.; Koepfli, K.-P.; Johnson, W. E.; Antunes, A.; Sicheritz-Ponten, T.; Gopalakrishnan, S.; Larson, G.; Yang, H.; O’Brien, S. J.; Hansen, A. J.; Zhang, G.; Marques-Bonet, T.; Gilbert, M. T. P. (2020). The evolutionary history of extinct and living lions. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 117 (20): 10927–10934. PMC 7245068. PMID 32366643. doi:10.1073/pnas.1919423117. Проігноровано невідомий параметр
|name-list-style=(довідка) - Black, S.; Yamaguchi, N.; Harland, A.; Groombridge, J. (2010). . European Journal of Wildlife Research 56 (1): 21–31. doi:10.1007/s10344-009-0280-5. Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 17 січня 2022. Проігноровано невідомий параметр
|name-list-style=(довідка)
Література ред.
- Ronald M. Nowak:Walker's Mammals of the World, Johns Hopkins University Press, 1999 ISBN 0-8018-5789-9
| Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |