Беньяміно «Ніно» Андреатта (11 серпня 1928 — 26 березня 2007) — італійський економіст та політик, був прогресивним Християнським Демократом з лівої фракції і одним із засновників Італійської Народної Партії в 1994 році та коаліції «Олива» в 1996 році.
| Беньяміно Андреатта італ. Beniamino Andreatta | |
| |
|---|---|
| 4 серпня 1979 р. — 4 квітня 1980 р. | |
| Попередник: | Бруно Вісентіні |
| Наступник: | Джорджо Ла Мальфа |
| |
| 4 квітня 1980 р. — 18 жовтня 1980 р. | |
| Наступник: | Роберто Маццота |
| |
| 18 листопада 1980 р. — 1 грудня 1982 р. | |
| Попередник: | Філіппо Марія Пандолфі |
| Наступник: | Джованні Горія |
| |
| 28 квітня 1993 р. — 19 квітня 1994 р. | |
| Попередник: | Еміліо Коломбо |
| Наступник: | Леопольдо Еліа |
| |
| 17 травня 1996 р. — 21 листопада 1998 р. | |
| Ім'я при народженні: | італ. Beniamino Andreatta |
| Народження: | 11 серпня 1928[…] Тренто, Італія |
| Смерть: | 26 березня 2007[…] (78 років) Болонья, Італія |
| Національність: | Італієць |
| Країна: | Італія і Королівство Італія |
| Релігія: | католицтво |
| Освіта: | Католицький університет Святого Серця і Падуанський університет |
| Партія: | Християнсько-Демократична Партія, Італійський Народна Партія з 1994 року |
| Діти: | Filippo Andreattad |
| Нагороди: | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Навчання та початок політичної кар'єри Редагувати
Закінчивши правничий факультету Падуанського Університету та здобувши нагороду «найкращий випускник року», він пізніше закінчив економічний факультет Університету Cattolica del Sacro Cuore (UCSC) в Мілані. В 1961 р. від Массачусетського технологічного інституту поїхав до Індії, як консультант Комісії з планування уряду Джавахарлала Неру. Наступного року здобуває вчене звання професора. Протягом своєї академічної кар'єри викладав добровольцем в Католицькому університеті в Мілані в університетах Урбіно та Тренто. Заснував економічний та політологічний факультет в Болонському Університеті. Серед його учнів чимало блискучих економістів, серед яких і Романо Проді, який з 1963 року став його асистентом.
Вступ у політику та набутий досвід Редагувати
Завдяки своєму академічному досвіду, в 60 рр. XX ст. стає економічним радником Альдо Моро, працюючи разом з групою економістів, включно Джуліано Амато, Франческо Форте, Джорджо Руффоло, Франко Момігляно і Алессандро Піццорно. Близькість до Альдо Моро сприяло політичній кар'єрі в Християнсько-демократичній партії, тому з 1976 по 1992 — був членом парламенту від християнських демократів. Займав декілька міністерських посад: з 1979—1980 рр. — Міністр Фінансів та Економічного Планування в уряді Франческа Коссіґа, з жовтня 1980 р. по грудень 1982 р. — Міністр Фінансів в уряді Арнальда Форлані. У 80 рр. XX ст. був Головою сенатського комітету з бюджету. Зробив значний внесок в економіку Італії: санкціонував відокремлення Банку Італії від Міністерства Фінансів Італії.
Друга Республіка та Італійська Народна Партія Редагувати
В 1992 році повертається до влади. За уряду Карла Чампі, з 28 квітня 1993 р. — 19 квітня 1994 р. був Міністром закордонних справ Італії. Саме він, перебуваючи на цій посаді, висунув пропозицію реформування ООН. З настанням Другої Республіки стає лідером в Палаті депутатів Народної Партії, очолюючи колишніх християнських демократів, які об'єднавшись з прогресивістами, виступали проти уряду Берлусконі. Андреатта був одним з головних прихильників створення коаліції «Олива».
Серцева недостатність та кома Редагувати
15 грудня 1999 року, під час парламентської сесії з прийняття бюджету, в Беньяміна Андреатти стався серцевий напад, в результаті якого він опинився в комі. В ній він пробув 7 років, так і не прийшовши до свідомості. Помер 26 березня 2007 року.
Примітки Редагувати
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #124217273 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- BeWeB
- . Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 25 січня 2014.
- . Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 25 січня 2014.
Посилання Редагувати
1. 1. Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 192 с. [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
2. L'ENCICLOPEDIA ITALIANA, Beniamino Andreatta [ 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]
3. Journal Il Fatto Quotidiano, Nino Andreatta, 2014. [ 18 квітня 2014 у Wayback Machine.]