Бакунін Михайло Олександрович (нар. 18 (30) травня 1814 — 19 червня (1 липня) 1876) — російський політичний діяч, один з головних ідеологів і практиків анархізму.
| Бакунін Михайло Олександрович | |
|---|---|
| рос. Михаи́л Алекса́ндрович Баку́нин | |
| Народився | 30 травня 1814 Priamukhinod, Тверська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1 липня 1876 (62 роки) Берн, Швейцарія |
| Поховання | Бремгартенський цвинтарd :
|
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | філософ, письменник, політик, анархіст |
| Галузь | філософія |
| Alma mater | HU Berlin і Михайлівське артилерійське училище (червень 1834) |
| Знання мов | російська |
| Членство | Перший Інтернаціонал |
| Напрямок | анархізм, атеїзм і Західна філософія |
| Magnum opus | Бог і державаd, Революційний катехізисd і Державність і анархіяd |
| Військове звання | Юнкер (Росія) і прапорщик |
| Конфесія | атеїзм |
| Рід | Бакуніниd |
| Батько | Олександр Бакунінd |
| Мати | Варвара Муравйоваd |
| Родичі | Ренато Каччопполіd |
| Брати, сестри | Тетяна Бакунінаd, Павло Бакунінd, Олександр Бакунінd і Олексій Бакунінd |
| У шлюбі з | Антоніна Квятковськаd |
| Діти | Марія Бакунінаd і Джулія Софія Бакунінаd |
| Автограф | |
|
Біографія Редагувати
Народився 18 (30) травня 1814 у маєтку свого батька Прємухіна. Батько, Олександр Михайлович, молодість провів в Італії, виконуючи обов'язки аташе російської місії у Флоренції. Після повернення пішов у відставку й оселився у тверському маєтку. Він був пов'язаний з декабристами, підтримуючи лінію глави «Союзу порятунку» М. М. Муравйова, й намагався звільнити своїх селян.
Закінчив Петербурзьке артилерійське училище (1828-1832) і служив в армії у чині прапорщика в 1832-1834. Потім пішов у відставку й оселився в Москві. Тут він познайомився із М. В. Станкевичем і В. Г. Белінським.
У 1840 поїхав за кордон: спочатку до Німеччини, де деякий час вчився в Берлінському університеті у К. Вердена і Ф. Шеллінга. Пізніше знайомиться з прогресивними діячами О. Руче, В. Вейтлінгом, П'єром Прудоном, Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом. Кинувши навчання, він рішуче пориває з будь-якою теорією й філософією та береться за практику революційної боротьби. На барикадах Праги й Дрездена Бакунін сповнений рішучості втілювати анархію в практику революції. Після поразки повстання двічі засуджений судами Саксонії й Австрії до страти. Найганебніша для нього подія — видача Австрією в 1851 уряду Росії. Після двох років саксонської й австрійської в'язниць він провів сім років в Алексіївському равеліні у Шліссельбурзі й чотири роки у сибірському засланні.
У 1861 втік із заслання й з новими силами долучився до Західноєвропейського революційного руху, мріючи залучити до нього Росію.
У 1864 вступає в народне товариство робітників (I інтернаціонал), проте його присутність більше руйнує, ніж зміцнює його. Він створює всередині «Інтернаціоналу» в 1868 «Міжнародний альянс соціалістичної демократії», діяльність якого цілком спрямована на практику, за що в 1872 Гаазький конгрес виключив його з рядів «Інтернаціоналу».
У 1870 він серед повстанців Ліона, потім вітає проголошення Паризької комуни, хоча передбачає й навіть намагається запобігти поразці комунарів. Він твердо впевнений у своїх ідеях і практично невразливий як професіонал революції. Він бореться з єдиним злом — всіма формами державності, бажаючи загальнолюдського братства на руїнах всіх держав.
У 1873 вийшла його книга «Держава й анархія». У ній крім глибокого політичного аналізу стану справ в Європі риторична ставка робилася на «людський чинник» організації «загальноєвпропейського та світового бунту». Обурення народу, доведеного до відчаю, — основа революції.
Вже постарілий, хворий, але сповнений натхнення «рятівної боротьби», у 1874 вирушає до Болоньї, щоб взяти участь у повстанні й можливо навіть померти на барикадах.
Тяжка хвороба нирок і водянка змушують його переїхати до Швейцарії. У Берні 1 липня 1876 він помирає в оточенні старих друзів: професора А. Фохта і сім'ї Тейхелів. Тут же він і похований.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118506102 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Русские писатели 1800—1917: Биографический словарь (русский) / за ред. Н. П. Олексійович — Москва: Большая Российская энциклопедия, 1989. — Т. 1. — 672 с.
- ↑ Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
Посилання Редагувати
- Бакунін [ 11 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 185. — ISBN 966-7492-00-X.
- Бакунін Михайло [ 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 68. — 1000 екз.
Джерела Редагувати
- Бакунін, Михайло Олександрович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- А. Круглашов. Бакунін М. О. // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 48. — ISBN 978-966-611-818-2.