Ахмед ібн-Тулун (*أحمد بن طولون) (20 вересня 835 — 10 травня 884) — емір Єгипту та Сирії у 868—884 роках, фактично незалежний володар від Аббасидського халіфату, засновник династії Тулунідів.
| Ахмед ібн-Тулун | |
|---|---|
| араб. أحمد بن طولون | |
| | |
| Народився | 20 вересня 835 м. Багдад |
| Помер | 10 травня 884 м. аль-Катай |
| Країна | Єгипет |
| Національність | тюрок |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Знання мов | арабська і тюркські мови |
| Титул | емір |
| Термін | 868—884 роки |
| Попередник | посаду засновано |
| Наступник | Хумаравейх ібн-Ахмед |
| Конфесія | іслам |
| Рід | Тулуніди |
| Батько | Тулун |
| Діти | 17 синів, зокрема: Хумаравейх ібн-Ахмед Шейбан ібн-Ахмед аль-Аббас ібн-Ахмед |
|
Життєпис Редагувати
Був сином тюрка Тулуна, що був присланий Нухом бен-Асадом Саманідом у дарунок халіфові аль-Мамуну, завдяки власним силам здобув прихильність правителя й високу придворну посаду — очільника одного з загонів гвардії халіфа.
Ахмед народився у Багдаді. У Багдаді та Тарсі здобув класичну арабську освіту. З часом увійшов до рабської гвардії халіфа аль-Мутасіна. У 855 році успадкував посаду батька. Відзначився у прикордонних війнах з Візантійською імперією. Здобув прихильність халіфа аль-Мустасіна, наступник якого халіф аль-Мутазз вирішив спрямувати Ахмеда для зміцнення свого становища в Єгипті.
Ахмед ібн Тулун прибув до Фустату в 868 році. Він швидко зрозумів потенціал Єгипту і, беручи до уваги його географічне положення, віддаленість від столиці халіфату, вирішив домогтися незалежності. Для початку він створив власне військо з греків, берберів, суданців та тюрків. Їх відданість сплачував за рахунок надходжень від торгівлі хлібом та іншими продуктами, що вирощували в долині Єгипту. Поступово залежність ібн-Тулуна позначалася у згадувані халіфа у п'ятничній молитві (хутбі) й карбуванні імені на динарах. Водночас з першого року хазяйнування наказав споруджувати велику мечеть.
Тільки-но ібн Тулун відчув себе досить сильним, він наказав побудувати нову столицю на північ від Фустата. Це місто-палац обіймало площу бл. 2 км² і називалося аль-Катай, що перекладається як ділянка, лен, наділ, оскільки кожна частина війська ібн-Тулуна обіймала свою ділянку-квартал. Завершено спорудження міста 879 року.
Також ібн-Тулун започаткував низку масштабних проектів з розбудови міст Єгипту, було споруджено декілька акведуків, які постачали воду до Фустату і аль-Катая, також на о. Рода відновлено нилометр. Значну увагу приділяв розвитку торгівлі, що забезпечувало поповнення скарбниці Тулунідів. Для цього створено торговельний флот у 100 суден. До нього додався військовий флот. Намагаючись отримати додаткові кошти, наприкінці життя ібн-Тулун повністю відмовився сплачувати данину халіфу.
Ахмед ібн-Тулун розширив вакфні володіння (землі духівництва), передаючи ісламському духівництву контроль над землями в обмін на отримання додаткового доходу з них. Він зміцнив державну хлібну монополію, відвернувши від Єгипту загрозу голоду. Здійснюючи настільки енергійну державну політику, зумів уникнути підвищення податків з населення, а за деякими відомостями навіть їх знизив, чим зміцнив мир і суспільну злагоду в своїй державі. Для адміністративного керування створив диван (на кшталт уряду).
Згодом він звернувся до зовнішніх завоювань, в тих напрямках, які були пов'язані з комерційними інтересами Єгипту. Першим об'єктом захоплення було обрано Сирію, через яку проходили головні сухопутні шляхи до Єгипту і яка вважалася основою єгипетської безпеки. Землі Палестини і Сирії завойовано протягом 870-х років. У 878 році було зайнято східну Кілікію. У 879 році ібн-Тулун повернувся до Єгипту. Під час його відсутності аль-Аббас ібн-Ахмед, син Ахмеда ібн-Тулуна, підняв заколот проти батька. Втім змову було придушено, Ахмед наказав аль-Аббаса запроторити до в'язниці, де той був до самої смерті.
Потім було здійснено морську експедицію на захід, яка розширила межі держави ібн-Тулуна вздовж Середземного моря до Барки, яку разом з Кіренаїкою було підкорено до 881 року. Саме після завоювання Сирії Ахмед ібн-Тулун став карбувати на своїх монетах поруч з ім'ям халіфа своє власне, що було порушенням прав сюзерена. Але халіфська влада була настільки слабка, що багдадські володарі не змогли протистояти планам ібн-Тулуна.
У 883 році ібн-Тулун здійснив спробу підкорити місто Тарс у Кілікії, але зазнав невдачі. Натхненний безсиллям халіфа у 884 році він здійснив спробу встановити контроль над Хиджазом з Мединою й Меккою, втім невдало. По поверненні до аль-Катая ібн-Тулун помер 10 травня 884 року. Після себе залишив 10 млн динарів. Владу успадкував його син Хумаравейх ібн-Ахмед.
Джерела Редагувати
- Gordon, Matthew S. (2000). Ṭūlūnids. The Encyclopedia of Islam, New Edition, Volume X: T–U. Leiden and New York: BRILL. pp. 616—618.
- Swelim, Tarek (2015). Ibn Tulun: His Lost City and Great Mosque. Cairo: The American University in Cairo Press. ISBN 978-977-416-691-4.
- LIBRIS — 2012.