Асфа́льт (грец. ασφαλτος — «гірська смола», «асфальт») — будівельний в'яжучий матеріал.
Природний і штучний асфальт Редагувати
- Асфальт — продукт фізико-хімічної зміни бітуму. Продукт природного окиснення (вивітрювання) нафти — в'язкий чорний бітум, що складається в основному з вуглецю (80 %), водню (10 %) та кисню (10 %).
- Штучна асфальтобетонна суміш — суміш бітуму з подрібненими мінеральними матеріалами, які підвищують його стійкість. Штучний асфальт застосовується у вигляді дорожнього асфальтового покриття (13—60 % бітуму) або асфальтов'яжучої речовини. Природний і штучний асфальт використовують для різних асфальтобетонних сумішей і головним чином для виготовлення литого асфальтового бетону, з якого роблять покриття доріг і тротуарів, підлоги промислових будов тощо. Асфальт застосовують також для заливки швів дорожніх (бетонних і блочних) покриттів та в гідротехнічному будівництві.
Загальна характеристика Редагувати
Тверда або в'язка речовина майже чорного кольору, природного походження або штучного виготовлення, яка утворюється з деяких нафт у результаті їх окиснення і випаровування легких фракцій. Є сумішшю окиснених вуглеводнів, розчиняється в скипидарі, хлороформі, сірководні, частково бензолі, спирті. Суміш бітумів (50-60 % у природному асфальті і 13-60 % у штучному) з мінеральними речовинами (вапняком, пісковиком тощо).
Елементний склад (%): С — 67-88, Н — 7-10, О — 2-23. Густина 1000—1200 кг/м3; tпл від 20 до 80-100°С. Асфальт широко розповсюджений у нафтогазоносних басейнах у районах неглибокого залягання або виходу на поверхню продуктивних товщ (див. бітуми природні). Асфальт насичує пори пісковиків, тріщини і каверни вапняків і доломітів, часом утворює товсту кору на поверхні великих «нафтових озер» (асфальтове покриття оз. Мертве море; асфальтове море на о. Тринідад). Вміст у породах від 2-3 до 20 %. Родовища асфальту є в Росії, Венесуелі, Канаді, Франції, Йорданії, Ізраїлі. В промислових масштабах асфальт видобувають у 9 країнах.
Використання Редагувати
Стародавні часи Редагувати
В античному Близькому Сході поклади природного асфальту використовувалися для виготовлення вапнякового розчину, який пізніше використовували для будівництва будинків та для смоління човнів. У Персії асфальт називали мумія. Асфальт також використовували стародавні єгиптяни для бальзамування мумій.
На руїнах давньоіндійського міста Мохенджо-Даро був виявлений величезний басейн, побудований у III тис. до н. д., дно і стіни якого були вкриті шаром асфальту.
Сьогодення Редагувати
Патент на штучний асфальт отримав Едвард Десемдт 31 травня 1870 року.
Зараз асфальт використовують в основному в дорожньому будівництві, електротехніці й хімічній промисловості. Застосовують у суміші з піском, гравієм, щебенем для будівництва доріг, як покрівельний, гідро- і електроізоляційний матеріал, для виробництва замазок, клеїв, лаків і ін.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання Редагувати
- Асфальт // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 25. — ISBN 978-966-7407-83-4.