Артур Ернест Гведел (англ. Arthur Ernest Guedel, 13 вересня 1883, Кембридж, Індіана, США — 10 червня 1956, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — американський анестезіолог, який розробив класифікацію глибини анестезії, тип орофарингеального повітроводу та брав участь у вдосконаленні ендотрахеальної трубки.
| Артур Ернест Гведел | |
|---|---|
| Arthur Ernest Guedel | |
| | |
| Народився | 13 вересня 1883 або 1883 Кембридж, Вейн, Індіана, США |
| Помер | 10 червня 1956 або 1956 Лос-Анджелес, Каліфорнія, США |
| Країна | США |
| Національність | американець |
| Діяльність | анестезіолог, письменник |
| Галузь | медицина, анестезіологія, інтенсивна терапія |
| Відомий завдяки: | Орофарингеальний повітровід Гведела, класифікація глибини анестезії |
Біографія ред.
Народився у містечку Кембридж, штату Індіана, США. (Містечко ймовірно назване на честь міста Кембридж у Великій Британії). Незважаючи на те, що втратив у підлітковому віці три пальця, зміг стати вправним піаністом і композитором.
Закінчив Медичний університет Індіани (англ. Indiana University School of Medicine) у 1908 році й там викладав анестезіологію впродовж довгих років. Також він працював у Індіанапольському загальному госпіталі, госпіталях святого Вінсента та Протестантських дияконів. Тоді він переїхав до Лос-Анджелесу, де викладав анестезіологію у місцевому університеті та працював у кількох лікарнях. Під час Першої світової війни працював у Франції з Американськими експедиційними силами з серпня 1917 по січень 1919 року. Гведел був автором книги, яка до його смерті вважалась золотим стандартом. Над її редагуванням він і працював до кінця життя. Помер від ішемічної хвороби серця не доживши 3 дня до 73 років.
Внесок у медицину ред.
- Працював над техніками самостійної подачі закису азоту (прототип аналгезії, контрольованої пацієнтом) при малих гінекологічних та стоматологічних операціях.
- Брав участь у впровадженні використання фурану як анестетика.
- Досліджував абсорбцію циклопропану та вуглекислого газу.
- У 1931 видав книгу «Інгаляційна анестезія: Фундаментальне керівництво», перевидано у 1951.
- У 1933 у статті «Нетравматичний фарингеальний повітровід» (англ. «A nontraumatic pharyngeal airway») розповів про розроблений ним орофарингеальний повітровід. До нього про орофарингеальний повітровід вперше писав ще Джозеф Томас Кловер (1825—1882). Хоча частіше згадують статтю у журналі «Ланцет» Сера Фредеріка Вільяма Хевіта (1857—1916), анестезіолога короля Едварда VII у 1901 році.
Проте повітроводи виготовляли з металу, що часто спричиняло травми пацієнтів. Гведел розробив гумовий повітровід з внутрішньою металічною частиною, що мінімізувало травмування. На даний момент їх будова може досить суттєво відрізнятись, але епонімічний термін «повітровід Гведела» міцно закріпився за усіма орофарингеальними повітроводами. - Систематизуючи та доповнюючи спостереження Джона Сноу (1813—1858) розробив класифікацію глибини анестезії, що також названа епонімічно.
- Розробив і почав упроваждувати ендотрахеальні трубки з манжетками для попередження аспірації та ефективнішої штучної вентиляції легень. Для яскравої демонстрації переваг його винаходу у 1926 році він уперше продемонстрував «зануреного собаку» (англ. «dunked dog»). Гведел вводив власного собаку у медикаментозний сон сумішшю етилену та кисню, інтубував його ендотрахеальною трубкою з манжеткою, занурював у акваріум та проводив штучну вентиляцію легень.
Примітки ред.
- ↑ Indiana Authors and their Books, 1917-1966 / D. E. Thompson — Wabash College, 1974.
- ↑ . Архів оригіналу за 3 жовтня 2015. Процитовано 2 жовтня 2015.
- ↑ . Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 2 жовтня 2015.
- ↑ http://www.resuscitationjournal.com/article/S0300-9572%2804%2900291-6/abstract
- . Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 2 жовтня 2015.