Аркбута́н (фр. arc-boutant — «підпірна арка») — відкрита лучкова повзуча арка, зовнішня кам'яна напіварка, що передає розпір склепінь головного нефа готичного храму опорним стовпам — контрфорсам, розташованим за межами основного об'єму будівлі.
Система аркбутанів, контрфорсів і нервюр складає конструктивну основу готичного храму.
Застосування Редагувати
Аркбутан був відомий в Стародавній Русі (застосований в Софійському соборі Києва, 1037), проте у вітчизняній архітектурі зустрічається дуже рідко.
Аркбутани широко застосовувалися у готичній архітектурі. В 2-й пол. 12 століття аркбутан став архітектурно-конструктивною основою великих готичних соборів Франції, Італії, Німеччини тощо.
Спочатку вони робилися прихованими даховою покрівлею, згодом височіли над бічним нефом, де з удосконаленням конструкцій виконувались однорядними і дворядними. У п'ятинефних соборах влаштовувались двопроймові аркбутани з проміжною підпорою на проміжному стовпі. Складені з суцільних каменів, вони завершувались нахиленою площиною, що використовувалась для водостоку.
Застосування аркбутанів дозволяє значно скоротити розміри внутрішніх опор, звільнити простір храму, збільшити віконні отвори, пройми зведень і т. д.
Див. також Редагувати
Література Редагувати
- Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання Редагувати
- Аркбутан // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 20. — ISBN 978-966-7407-83-4.