Футбольне об'єднання Альбінолеффе або просто «Альбінолеффе» (італ. Unione Calcio AlbinoLeffe S.r.l.) — професіональний італійський футбольний клуб з містечок Альбіно та Леффе, розташовані в провінції Бергамо на відстані 9 км один від одного. Виступає в Серії С, третьому дивізіоні італійського чемпіонату.
| Повна назва | Unione Calcio AlbinoLeffe S.r.l. | |
| Прізвисько | Світло-блакитні, Серіані, Блуселесті | |
| Засновано | 1998 | |
| Населений пункт | Альбіно / Леффе, Італія | |
| Стадіон | «Альбінолеффе» | |
| Вміщує | 22 500 | |
| Головний тренер | Мікеле Марколіні | |
| Ліга | Серія C (Група A) | |
| 2020/21 | 7-ме | |
|
Клуб був утворений в 1998 році після злиття команд «Альбінезе» та «Леффе», перейнявши федеральну реєстрацію останньої і таким чином продовживши свою спортивну традицію. Створив свою юридичну та оперативну штаб-квартиру в Цаніці, також належить до оробської території.
Бергамський клуб виграв Кубок італійської Серії С 2001/02. Брав участь у 9-ти розіграшах Серії B у період з 2003 по 2012 рік, під час яких вона виходив у фінал плей-оф за вихід до Серії А.
Історія Редагувати
1990-ті роки: початок Редагувати
Попередниками «Альбінеси» були - заснований у 1919 році та відомий як «Чирколо Спортіво Фалько» - та «Леффе»: афілійований в ІФФ у 1947 році. Серед найбільших досягнень останнього з вище вказаних клубів перемога в аматорському кубку Італії (виграний у 1982 році) та перемогою на Міжрегіональному турнірі 1984/85.
Виступала в одній групі Серії С2 1997/98, обидві команди зберегли своє місце в чемпіонаті: географічна близькість між муніципалітетами, до яких вони належать, а також ризик банкрутства альбінців, тому в червні 1998 року виникла пропозиція об'єднати команди.
Хоча вболівальники клуби зустріли ідею партнерства зі скепсисом, — на вершині якого перебував П'єтро Замбайті з генеральним менеджером Фаусто Сельвінеллі та секретарем Роберто Спаньоло — на чолі з Оскаром П'янтоні воно відразу ж отримало результат: команда посіла друге місце в сезоні 1998/99 років й виборола підвищення в класі, завдяки перемозі в плей-оф над «Спецією» та «Прато».
2000-ні роки: піднесення Редагувати
З Еліо Густінетті перейшов у П'янтоні влітку 2001 року, «Альбінолеффе» виграв кубок національної категорії 2002 pore, перемігши «Ліворно» за найбільшою кількістю м'ячів, забитих на полі суперника; у червні 2003 року підйом пережив новий етап, коли серіанці, який відставав від «Тревізо» в регулярному сезоні, обіграла «Падую» та «Пізу» в плей-оф, зробивши історичну перемогу в Серії B.
У дебютному сезоні у вище вказаному турнірі, де також збільшили кількість учасників до 24 команд для розвитку справи «Катанії» — 13 вересня 2003 року відзначився безпрецедентним дербі з Аталантою, в якому перемогла з рахунком 2:1: 13 лютого 2004 року поступилася «Деа», але посіла 18-те місце, уникнувши плей-оф на виліт. Зайнявши одинадцяте місце в сезоні 2004/05 роках, Густінетті поступився місцем Вінченцо Еспозіто.
Шлях, який пройшов у чемпіонаті 2005/06 років, призвів до його заміни на Емільяно Мондоніко, який шукав порятунку в поєдинку проти «Авелліно»; тому наступного сезону тренер кремонезійці опинилися в середині таблиці, зокрема двічі зіграла внічию з «Ювентусом» (винесений до кадетської серії через події в Кальчополі), а також вдома перемогли «Наполі».
Після повернення Густінетті, яке відбулося влітку 2007 року, клуб встановив рекорд: незважаючи на провал у фінальній частині чемпіонату — обставина, яка обернулася чергуванням з Армандо Мадонною на тренерському містку — але бергамаський клуб продемонстрував свій найкращий результат у Серії B, з 78-ма набраними очками посіла 4-те місце, завдяки цьому вийшов у плей-оф. «Альбінолеффе» обіграв «Брешію» в півфіналі, однак бергамці поступилася «Лечче» в заключному матчі, і таким чином не вийшов у Серії А.
2010-ті роки: занепад Редагувати
Протягом наступних трьох сезонів команда забезпечувала собі місце в серії B — з найбільшим ризиком у 2011 році, коли плей-оф з «П'яченцою» був необхідний, щоб уникнути Серії С — навесні 2012 року АльбіноЛеффе опустився з третього з кінця місце в чемпіонаті, після 11 поразок поспіль, що опустило серійців на останню позицію. Тим часом, клуб позбавили на 10 очок, зменшений після апеляції до 5, за причетність до скандалу зі ставками, команда в підсумку посіло шосте місце, а в плей-оф у травні 2014 року поступився «Кремонезе».
За підсумками сезону 2015/16 років посів 7-ме місце й вилетів до Серії D, а в наступні роки найкращі результатами стали півфіналі плей-оф й другим раундом Кубка Італії, обидва досягнуті в 2020/21 роках.
Досягнення Редагувати
Національні змагання Редагувати
- Кубок Італії Серії C
- Володар (1): 2001/02
- Серія B
- Фіналіст плей-оф (1): 2007/08
- Серія C1
- Срібний призер (1): 2002/03 (група A)
- Серія C2
- Срібний призер (1): 1998/99 (група A)
Юнацькі турніри Редагувати
- Національний чемпіонат Данте Берретті
- Чемпіон (1): 2013/14
- Чемпіонат Прімавери 3
- Чемпіон (1): 2022
- Національний чемпіонат U-17
- Чемпіон (2): 1999/2000, 2012/13
- Трофей Анджело Доссени
- Чемпіон (1): 2012
- Трофей міста Віньйола
- Чемпіон (1): 2011
Статистика та рекорди Редагувати
Участь у чемпіонатах Редагувати
| Рівень | Дивізіон | Сезонів | Дебют | Останній сезон | Загалом |
|---|---|---|---|---|---|
| 2º | Серія B | 9 | 2003-2004 | 2011-2012 | 9 |
| 3º | Серія C1 | 4 | 1999-2000 | 2002-2003 | 14 |
| Перший дивізіон Леги Про | 2 | 2012-2013 | 2013-2014 | ||
| Лега Про | 3 | 2014-2015 | 2016-2017 | ||
| Серія C | 5 | 2017-2018 | 2021-2022 | ||
| 4º | Серія C2 | 1 | 1998-1999 | 1 |
Виступи у кубку Редагувати
| Змагання | Виступів | Дебют | Останній сезон | Загалом |
|---|---|---|---|---|
| Кубок Італії | 16 | 2002-2003 | 2020-2021 | 16 |
| Кубок Італії Серії C | 8 | 1998-1999 | 2019-2020 | 13 |
| Кубок Італії Леги Про | 5 | 2012-2013 | 2016-2017 |
Командна статистика Редагувати
- Рекорд відвідуваності в одному матчі
16 751 глядач у матчі чемпіонаті Серії B 2006/07 «Альбінолеффе»-«Ювентус»
- Рекорд сезонних перепусток
2 622 глядача у чемпіонаті Серії B 2008/09 років
- Рекорд набраних очок за один сезон
78 очок у Серії В 2007/08 років
- Найкращий результат у чемпіонаті країни
4 місце в чемпіонаті Серії В 2007/08
- Найдовша безпрограшна серія в сезоні
19 поєдинків (5 перемог і 14 нічиїх між 2-м і 20-м турам у Серії B 2006/07)
- Найтриваліша програшна серія
11 матчів (з 29 по 39 тур в Серії B 2011/12)
Індивідуальна статистика Редагувати
Марко Челліні, який відзначився 23-ма голи в Серії B 2007/08, є абсолютним рекордсменом з кількістю забитих м'ячів за один сезон у футболці «Альбінолеффе», перевершив попередній рекорд з 17-ма м'ячами, забитих Роберто Бонацці в Серії C1 2002/03. Рекорд за забитими м'ячами в одному поєдинку Серії B належить Омару Торрі, який 2 квітня 2010 року відзначився хет-триком у поєдинку проти «Фрозіноне».
Нижче наведені рейтинги найкращих індивідуальних даних із зазначенням кількості сезонів, проведених у клубі, у дужках.
|
|
Кольори та символи Редагувати
Кольори Редагувати
У 1998 році новостворений клуб вирішив затвердити синій і світло-блакитний як офіційні кольори, щоб вшанувати біло-блакитну форму «Альбінезе» та біло-блакитну форму «Леффе». Два вище вказані кольори завжди використовувалися «Альбінолеффе» у домашній формі, в той час як червоний і жовтий використовувалися у виїзній формі як посилання на герб провінції Бергамо.
Офіційні символи Редагувати
Герб Редагувати
Герб клубу (прийнятий з 1998 року і ніколи не змінювався) — праворуч знаходиться золота вежа на червоному тлі, ліворуч — синій журавель на аналогічному фоні; у нижній частині намальована хвиля води, яка простягається вгору та виходить зі щита праворуч. Зовнішня корона, також світло-блакитна, несе повну назву клубу синіми друкованими літерами.
Загалом логотип нагадує герби муніципалітетів, до яких належить клуб (вежа Альбіно та журавель Леффе) та його географічне розташування (де потік води представляє річку Серіо та її долину).
Гімн Редагувати
Офіційним гімном є «Альбінолеффе відзначся гол», написана співаком й автором пісень з Бергамо Даніеле Реджані влітку 2007 року й транслювалася перед домашніми матчами, починаючи з 25 серпня 2007 року в матчі «Альбінолеффе»-«Спеція».
Талісман Редагувати
Талісманом клубу є бобер з антропоморфним елементом й одягнений у соціальний трикотаж, якого називають Ріно Касторіно; на домашніх матчах «Альбінолеффе» постійно присутній аніматор, який одягає костюм талісмана й розважає публіку під час перерви у домашніх матчах.
Структура Редагувати
Стадіон Редагувати
До 2003 року для проведення домашніх матчів клуб орендував у муніципалітету Леффе стадіон Карло Мартінеллі. Останній стадіон уже був місцем проведення матчів Леффе, а «Альбінезе» грали на парафіяльному стадіоні в Альбіно імені Джона Фіцджеральда Кеннеді.
Починаючи з виходу до Серії B, отриманого в кінці чемпіонату Серії C1 2002/03 років й до Серії C 2018-2019, домашні матчі «Альбінолеффе» проходили на стадіоні Стадіо Атлеті Адзуррі д'Італія в Бергамо. Рішення орендувати об'єкт у столиці було прийнято з метою відповідності структурним вимогам, які на той час висувала Національна професіональна ліга для ліг вище третього дивізіону. З 2010 року, на матчі «Альбінолеффе», лише одна трибуна та зона, зарезервована для гостей, були відкриті для глядачів.
У 2019 році перестають використовувати стадіон у Бергамо і переїжджають на муніципальний стадіон Чітта-ді-Горгонзола; тим часом розпочато будівництво нового стадіону в Цаниці, у прибудові навчального центру. Починаючи з сезону 2021/22 років виступає на власному стадіоні стадіоні «АльбіноЛеффе».
Тренувальна база Редагувати
Тренувальним центром першої команди та молодіжних команд є тренувальний центр «Альбінолеффе»: розкинувся на площі близько семи гектарів між муніципалітетами Цаніка та Комун-Нуово, включає адміністративні офіси компанії та три ігрові поля. Спочатку він належав консорціуму BCC з Бергамо, але викуплений на аукціоні у компанії з нерухомості, а потім проданий у 2008 році «Альбінолеффе» для спортивного використання. 6 червня 2009 року комплекс офіційно відкрили з назвою її шляхів до чотирьох персонажів, що належать до історії компаній «Альбінезе» і «Леффе», а саме П'єтро Каттанео, Франко Герарді, Флавіо Луссана та Луїджі Піні.
Структура клубу Редагувати
Керівництво Редагувати
|
Спонсор Редагувати
|
Президенти та тренери Редагувати
|
|
Відомі гравці Редагувати
Капітани Редагувати
- Дамьяно Сонцоні (1998-2006)
- Іван Дель Прато (2006-2008)
- Філіппо Кароббіо (2008-2009)
- Рубен Гарліні (2009-2011)
- Роберто Превіталі (2011-2012)
- П'єрре Регонезі (2012-2014)
- Алессандро Сальві (2014-2015)
- Андреа Сонцин (2015-2016)
- Фабіо Гавацци (2016-2020)
- Гарміне Джорджоне (2020-теп. час)
Гравці національних збірних Редагувати
На даний час є п'ять гравців, які принаймні один раз присутні в збірній Італії після того, як виступали в «Альбінолеффе»: воротар Федеріко Маркетті, захисник Федеріко Пелузо, півзахисник Алессандро Діаманті та нападники Марко Сау та Андреа Белотті. Що стосується легіонерів, то фінський Мехмет Хетемай, сьєрралеонець Кевуллай Конте, гвінейець Карамоко Сіссе та латвійець Сергійс Воробйовс виділяються своїми виступами у своїх основних національних збірних.
Нижче наведено список вищезгаданих спортсменів та їх статистика у відповідних національних збірних:
- Андреа Белотті (дебютував у 2016 році, 42 матчі та 12 голів)
- Алессандро Діаманті (дебютував у 2010 року, 17 матчів та 1 гол)
- Федеріко Маркетті (дебютував у 2009 року, 11 матчів)
- Федеріко Пелузо (дебютував у 2012 році, 3 матчі та 1 гол)
- Марко Сау (дебютував у 2013 році, 1 матч)
- Кевуллай Конте (дебютував у 2000 році, 120 матчів та 2 голи)
- Карамоко Сіссе (дебютував у 2008 році, 19 матчів та 3 голи)
- Мехмет Хетемай (дебютував у 2009 році, 7 матчів та 1 гол)
- Сергейс Воробйовс (дебютував у 2016 році, 3 матчі)
Примітки Редагувати
- ↑ . La Gazzetta dello Sport. 10 giugno 1998. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
- . Архів оригіналу за 15 maggio 2015. Процитовано 11 maggio 2015.
- Sergio Tosini (10 novembre 2017). . Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
- ↑ Andrea Sorrentino (18 giugno 2003). . la Repubblica. с. 50. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
- . la Repubblica. 16 febbraio 1998. с. 42. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- . la Repubblica. 1º giugno 1998. с. 43. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ . La Gazzetta dello Sport. 20 giugno 1998. Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- Nicola Binda (8 luglio 2001). . La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- Al. Bur. (26 aprile 2002). . La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- . la Repubblica. 16 giugno 2003. с. 49. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- Giuseppe Calabrese; Alessandro Dell'Orto (16 giugno 2003). . la Repubblica. с. 2. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- . la Repubblica. 15 agosto 2003. с. 14. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- G. Francinetti (14 settembre 2003). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- . Il Mattino di Padova. 14 febbraio 2004. с. 43. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- Fulvio Facci (6 giugno 2004). AlbinoLeffe, salvezza sicura. La Gazzetta dello Sport.
- G. Francinetti (23 maggio 2005). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- Il Catania è capolista. 4 febbraio 2006.
- Francesco Ceniti (8 giugno 2006). . La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- Stefano Cantalupi (18 novembre 2006). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- Andrea Tosi (11 giugno 2007). . La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- E. Roncalli (19 giugno 2007). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- Andrea Sorrentino (27 settembre 2007). . la Repubblica. с. 56. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- Fa. Tinaglia (27 maggio 2008). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . Il Mattino di Padova. 2 giugno 2008. с. 24. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- (PDF). 3 giugno 2008. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . 8 giugno 2008. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- Guido Guida (11 giugno 2008). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . 15 giugno 2008. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . 11 giugno 2011. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . 26 maggio 2012. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . 25 gennaio 2013. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . la Repubblica. 12 maggio 2014. с. 35. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- . 4 agosto 2015. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- Pietro Scognamiglio (9 giugno 2021). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
- Fabiana Della Valle; Roberto Pelucchi (30 ottobre 2007). . La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- Fonte: sito U.C. AlbinoLeffe [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.] (італ.)
- "Torri-tris", ecodibergamo.it [ 21 квітня 2022 у Wayback Machine.] (італ.)
- . Архів оригіналу за 23 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
- . Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 1 luglio 2021.
- . Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 9 травня 2022.
- 12 novembre 2007. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- Silvia Tironi (14 novembre 2009). . Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe [ 2017-05-05 у Wayback Machine.]
- . Архів оригіналу за 5 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
- AlbinoLeffe, dal 13 ottobre trasloco dalla tribuna Giulio Cesare - Sport - L'Eco di Bergamo - Notizie di Bergamo e provincia (італ.)
- . Архів оригіналу за 17 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
- . albinoleffe.com. Архів оригіналу за 13 giugno 2017. Процитовано 10 giugno 2017.
- Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 15 luglio 2021.
- . Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
- . Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
- . Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
- . Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 10 травня 2022.
Посилання Редагувати
- Офіційний сайт клубу [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] (італ.)
- Офіційна сторінка «Альбінолеффе» [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] в соціальній мережі Facebook
- Офіційна сторінка «Альбінолеффе» [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] в соціальній мережі Twitter
- Канал «Альбінолеффе» [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] на YouTube
- Профіль клубу [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] на сайті soccerway.com
- Профіль клубу [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] на сайті transfermarkt.com
- Профіль клубу [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] на сайті zerozero.pt
- Профіль клубу [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] на сайті soccerpunter.com
- Профіль клубу [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] на сайті footballdatabase.eu
- Профіль клубу [ 4 травня 2022 у Wayback Machine.] на сайті worldfootball.net