Альбрехт VII Австрійський (нім. Albrecht VII. von Österreich; 13 листопада 1559, Відень — 13 липня 1621, Брюссель) — штатгальтер Іспанських Нідерландів з 1595 року і з 1598 співправитель Іспанських Нідерландів разом зі своєю дружиною Ізабеллою Кларою Євгенією, дочкою Філіппа II, з якою він одружився 18 квітня 1599.
| Альбрехт VII Австрійський | |
|---|---|
| Народився | 15 листопада 1559[…] Вінер-Нойштадт, Нижня Австрія, Австрія |
| Помер | 13 липня 1621[…] (61 рік) Брюссель, Бельгія |
| Поховання | Брюссельський собор |
| Країна | Ерцгерцогство Австрія |
| Діяльність | військовослужбовець, католицький священник, католицький єпископ |
| Знання мов | іспанська |
| Титул | ерцгерцог і герцог Брабанту[d] |
| Посада | Кардинал-диякон, Roman Catholic Archbishop of Toledod, титулярний архиєпископd, Inquisidor-mor de Portugald, viceroy of Portugald, Губернатор Іспанських Нідерландівd і Пріор Кратський |
| Військове звання | генерал |
| Конфесія | католицька церква |
| Рід | Габсбурги |
| Батько | Максиміліан II Габсбург |
| Мати | Марія Австрійська (1528—1603) |
| Брати, сестри | Анна Австрійська, Єлизавета Австрійська, королева Франції, Archduchess Margaretha of Austriad, Рудольф II, Максиміліан III Австрійський, Archduke Wenceslaus of Austriad, Матвій Габсбург і Ернст Австрійський |
| У шлюбі з | Ізабелла Клара Євгенія і Ізабелла Клара Євгенія |
| Діти | Anna Mauritia von Habsburgd, Philipp von Habsburgd і Albrecht von Habsburgd |
| Нагороди | Godfather promotion of Special Military School of Saint-Cyrd |
| | |
|
Альбрехт був п'ятим сином імператора Священної Римської імперії Максиміліана II. Він був відправлений до іспанського двору у віці 11 років, де його дядько, король Іспанії Філіп II, керував його освітою. Альбрехту ладили церковну кар'єру. У 1577 році, у віці 18 років він був проведений у кардинали. Філіп II планував призначити його архієпископом Толедо, але чинний архієпископ Гаспар де Кірога прожив довше очікуваного. Того часу Альбрехт займав другорядні пости.
Після приєднання Португалії Альбрехт став у 1583 році першим віце-королем метрополії і всіх заморських володінь. Він був також призначений папським легатом і великим інквізитором Португалії. Як віце-король він брав участь у створенні Непереможної армади в 1588 році та був розбитий англійцями в 1589 році під Лісабоном. У 1593 році Філіп II відкликав його до іспанського двору, в Мадрид, щоб допомогти Філіпу у веденні державних справ.
Штатгальтер Іспанських Нідерландів Редагувати
Після смерті ерцгерцога Ернста в 1595 році, Альбрехт був направлений у Брюссель, щоб прийняти справи свого померлого брата. Він прибув до Брюсселя 11 лютого 1596. Його першим завданням було відновлення військового панування Іспанії в Нижніх країнах. Іспанія зіткнулася з об'єднаними силами Голландської республіки, Англії та Франції і терпіла поразку за поразкою, починаючи з 1590 року.
Альбрехт VII — відомий меценат, протегував художникам золотого століття голландського живопису, зокрема Пітеру Паулю Рубенсу. При його дворі в Брюсселі служив англійський композитор Пітер Філіпс.
Якоб Франкварт виконав видатні ілюстрації-гравюри, що змальовують похоронну процесія Альбрехта Габсбурга 1621 року.
Галерея Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ RKDartists
- ↑ SNAC — 2010.
- Find a Grave — 1996.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #11864436X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Encyclopædia Britannica
- Dr. Constant v. Wurzbach Habsburg, Albrecht VII. der Fromme // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 6. — S. 143.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- Académie des sciences, belles-lettres et arts de Besançon — Besac: Académie des sciences, belles-lettres et arts de Besançon et de Franche-Comté, 1889. — P. 186.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- СИЭ т. 1 — С. 420.
Посилання Редагувати
- Альбрехт VII // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)