Алессандро Альґарді (італ. Alessandro Algardi; 31 липня 1598, Болонья — 10 червня 1654, Рим) — італійський скульптор, поряд з Берніні один з найталановитіших представників бароко в італійській скульптурі та скульптурі Європи XVII століття.
| Алессандро Альґарді | |
| Alessandro Algardi | |
скульптурний образ, створений Альґарді | |
| Ім'я при народженні | Alessandro Algardi |
|---|---|
| Народився | 31 липня 1595 або 27 листопада 1598 Болонья, Папська держава |
| Помер | 10 червня 1654[…] Рим, Папська держава |
| Національність | Італія |
| Громадянство | Папська держава |
| Жанр | релігійна скульптура, портрет, художній надгробок |
| Навчання | в Болонській академії Лодовіко Каррачі |
| Напрямок | римське бароко |
| Роки творчості | 1608—1654 |
| Покровитель | герцог Мантуї Фердинандо Гонзага, кардинал Лодовіко Людовізі, папа римський Інокентій Х |
| Вплив | майстрів римського бароко |
| Працював у містах | Болонья, Мантуя, Рим |
| Основні роботи | портрет, релігійна скульптура, художній надгробок |
Життєпис. Ранні роки Редагувати
Альґарді народився у сім'ї торговця шовком в місті Болонья. Художню освіту отримав в академії Лодовіко Карраччі в рідному місті. Але згодом звернувся до ремесла скульптора. Починав як ювелір. Серед знайомих Альґарді в цей період — архітектор Габрієль Бертаццуолі. Останній і дав молодому скульпторові та ювеліру рекомендації для праці в Мантуї.
Мантуанський період Альґарді Редагувати
В 1608 р. його беруть на службу до герцога Мантуї Фердінандо Гонзага (1587—1626). Працює ювеліром, зробив декілька моделей для прикрас з срібла.
Отримав стипендію для подальшого вдосконалення майстерності і у 1623 перебирається у Венецію, а в 1625 р. — відвідав Рим. Патрон скульптора Фердінандо Гонзага помер у 1626 р. і митець залишився без покровителя, без замов і грошей.
Римський період Редагувати
Про талановитого скульптора вже знали в папській столиці і Альґарді отримав нового покровителя в особі кардинала Лодовіко Людовізі, племінника тодішнього папи римського Григорія XV. При дворі кардинала скульптор працює реставратором і антикваром. Він досить мало працював з бронзою, улюбленим матеріалом римських скульпторів. Серед друзів скульптора в цей період — художник Доменікіно , частку творів вони створили разом.
Адміністративна кар'єра Редагувати
У 1640 році Альґарді отримав від уряду папи римського посаду голови римської Академії Св. Луки . У 1641 р. помер Доменікіно, але навіть на цій посаді все — одно отримує багато замовлень. П'єтро Буонкомпані замовляє групу фігур святого Філіпо Нері. Працював у церкві Сан Сільвестро аль Квіріналє, Санта Марія дель Пополо, соборі Святого Петра, Палаццо деї Консерваторі.
Надвірний скульптор Папи Редагувати
В Римі — чергова зміна папи на престолі. Ним став Інокентій X з роду Памфілі. Інокентій X, пихатий і консервативний, не схильний до компромісів, значно поступався масштабом особи у порівнянні з могутнім покровителем Берніні — Урбаном VIII. Відставку отримав і сам Берніні. Той перестав бути папським обранцем, покинув папський палац, але не перестав бути геніальним скульптором. Саме в ці роки від доробив надгробок померлого папи Урбана VIII, а по замовленню венеціанського кардинала Федеріко Корнаро — екстаз святої Терези (знакові твори римського бароко і шедеври майстра. Рим покидає французький дипломат, покровитель Ніколя Пуссена, екс — королева Швеції Христина. А сам Рим втрачає блиск веселого і жвавого мистецького центру, хоча не перестає бути могутнім центром бароко.
Папа Інокентій Х у 1644 році називає його наступником Берніні при папському дворі, що надало шанс скульпторові довести, що він не гірший талантом, ніж мистецький «диктатор» Риму — Лоренцо Берніні.
Він також займався широкомасштабною розбудовою на капітолії (Палаццо деї Консерваторі). На замовлення сім'ї Памфілі, до якої належав і Інокентій Х робить проект Вілли Доріа Памфілі. У той же час Альґарді отримує ряд пропозицій роботи при дворі французького короля та від французького ж кардинала Джуліо Мазаріні, італійця за походженням.
Джузеппе П'єрроні та Ерколе Феррата — два найвідоміші учні Альґарді, брали участь у його найвідоміших проектах. У 1650 році з приводу ювілею вигнання Атілли папою Лео І з Риму представлена його чудова робота, мармурова стела "Втеча Атілли від божого покарання "(Fuga d'Attila) у соборі Святого Петра. Срібну модель рельєфу, виготовлену теж, папа подарував королю Іспанії Філіпу IV.
Альґарді був близький до Доменікіно, дружив з Франсуа Дюкенуа, Андреа Саккі, Нікола Пуссеном, поділяв їх орієнтацію на класичну норму в рамках барокової стилістики. Працював також як реставратор. У 1650 р. познайомився з Веласкесом, переїхав в Іспанію. Працював в Аранхуесі і Саламанці.
Смерть Редагувати
У віці 56 років 10 червня 1654 році помирає у Римі. Похований у церкві San Giovanni e Petronio de Bolognese. У 1655 році помирає і його покровитель — Інокентій X.
Смерть Альґарді наново спрацювала на кар'єру Лоренцо Берніні, що позбавила того від талановитого конкурента Альґарді і його прижиттєвого мецената.
Після смерті Інокентія X та Алессандро Альґарді — Берніні повернув собі і прихильність пап, і посаду надвірного скульптора.
Вибрані твори Редагувати
- моделі для виробів з срібла
- погруддя Мауріцціо Франджіпане, теракота
- погруддя кардинала Паоло Еміліо Цакья, теракота
- погруддя Камілло Апмфілі, теракота, Ермітаж
- погруддя папи римського Інокентія X (варіанти)
- Двобій Архангела Михаїла з демоном, бронза, Музей Цивіко, Болонья
- Кат з групи «Знущання над Христом», Національна галерея мистецтв, Вашингтон, США
- надгробок папи римського Лева ХІ, Собор Св. Петра, Ватикан
- надгробок кардинала Джованні Марціо Мелліні, ц-ва Санта Марія дель
Пополо, Рим
Погруддя роботи Альгарді Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ RKDartists
- ↑ Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
- BeWeB
- ↑ Cellini A. N. Dizionario Biografico degli Italiani — 1960. — Vol. 2.
- Alessandro Algardi — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
Джерела Редагувати
- Heimbürger M. Alessandro Algardi scultore. Roma: Istituto di studi romani, 1973
- Neumann E. Mehrfigurige Reliefs von Alessandro Algardi: Genese, Analyse, Ikonographie. Frankfurt/Main; Bern; New York: Lang, 1985
- Montagu J. Alessandro Algardi: l'altra faccia del barocco: guida alla mostra. Roma: Edizioni de Luca, 1999