Акілле Боніто Оліва (італ. Achille Bonito Oliva, 4 листопада 1939, Каджано, Італія) — італійський куратор і критик сучасного мистецтва. Професор історії сучасного мистецтва Університету La Sapienza (Рим). У 1979 році ввів термін «трансавангард», який був також задіяний в обґрунтуванні Нової української хвилі.
| Акілле Боніто Оліва | |
|---|---|
| італ. Achille Bonito Oliva | |
| Народився | 4 листопада 1939 (83 роки) Каджано, Провінція Салерно, Кампанія, Італія |
| Країна | Королівство Італія Італія |
| Місце проживання | Рим |
| Діяльність | художній критик, мистецтвознавець, викладач університету, журналіст, письменник, поет |
| Галузь | art criticismd, мистецтвознавство і поезія |
| Alma mater | Неапольський університет імені Федеріко II |
| Знання мов | італійська |
| Заклад | Римський університет ла Сапієнца |
| Magnum opus | Fathi Hassan (Art catalogue)d і Сальваторе Гараd |
| Нагороди | |
| Сайт | achillebonitoliva.com |
|
Діяльність Редагувати
У 1979 опублікував статтю «Італійський трансавангард» у в журналі Flash Art. Він проаналізував творчість живописців Марко Банйолі, Сандро Кіа, Франческо Клементе, Енцо Куккі, Нікола де Марія, Міммо Паладіно і Ремо Сальвадорі. Оліва назвав їх представниками нового напрямку мистецтва «трансавангард». У 1982 році у праці «Інтернаціональний трансавангард» до цього напрямку включив такі художні стилі: німецький неоекспресіонізм, аргентинська нова образність, французька вільна фігуративність, нова фігуративність в Іспанії, живопис «нової хвилі» у Великій Британії та «поганий живопис» США.
Куратор 45-ї Венеційської бієнале (1993), зробив бієнале в Сан‐Паулу (1996) подією світової артсцени. Був також куратором тематичних і міждисциплінарних виставок в Італії та за кордоном, у тому числі «Contemporanea», «Aperto 80», «Avanguardia transavanguardia», «Arte e depressione», «Minimalia». Був удостоєний кількох премій, серед них — Valentino d'Oro, міжнародної премії для мистецтвознавців.
У 1986 його фотографію в оголеному вигляді була розміщена на обкладинці італійського артжурналу. У 2012 він зробив це знову.
Співкуратор українського павільйону 54-ї Венеційської бієнале (2011) разом з Олексієм Роготченко.
Відвідання України Редагувати
У 1996 вперше приїхав в Україну за запрошенням Центру сучасного мистецтва Сороса. У Києві прочитав дві лекції.
У 2013 році був куратором виставки «Привид бродить» в Національній академії мистецтва та архітектури України польського скульптора Кшиштофа Беднарського. Також прочитав лекцію про сучасне мистецтво в Національному художньому музеї.
У 2013 році йому присвоєно звання «Почесний доктор Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України».
Примітки Редагувати
- SNAC — 2010.
- Itaú Cultural Enciclopédia Itaú Cultural — São Paulo: Itaú Cultural, 2001. — ISBN 978-85-7979-060-7
- The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Czech National Authority Database
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ . Інститут проблем сучасного мистецтва. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 29 лютого 2020.
- ↑ Ксенія Утєвська (24 листопада 2016). . Коридор. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
- Марія Янкова. Принципи трансаванґардного мислення в сучасній українській літературі // Spheres of Culture. Journal of Philological, Historical, Social and Media Communication, Political Science and Cultural Studies. — 2013. — Вип. IV. — С. 195-205. з джерела 29 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
- ↑ . Польський Інститут у Києві. 4 жовтня 2013. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
- . Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
- Зоя Звиняцковская (27 грудня 1996). (рос.). Зеркало недели. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
- Софія Кущ (17 жовтня, 2013). . День. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
Джерела Редагувати
- Боніто Оліва А. Рубач голів / Оліва А. Боніто // Мистецтвознавство України. — 2013. — Вип. 13. — С. 331—333.