Альтернатива для Німеччини (АдН) (нім. Alternative für Deutschland, AfD) — націоналістична та право-популістська проросійська політична партія Німеччини. Основна ідеологія партії спрямована проти євроінтеграції та проти імміграції іноземців.
Альтернатива для Німеччини Alternative für Deutschland | |
---|---|
Країна | Німеччина |
Голова партії | Тіно Хрупалла[en] |
Засновник | Бернд Луке |
Дата заснування | 6 лютого 2013 |
Штаб-квартира | Schillstraße 9, 10785 Berlin |
Ідеологія | німецький націоналізмправий популізм антиімміграція русофілія |
Молодіжна організація | Young Alternative for Germanyd |
Союзники та блоки | Єдина Росія |
Кількість членів | 32.000 (листопад 2020 р.) |
Офіційний колір (кольори) | світло-синійd |
Девіз | Mut zur Wahrheit |
Офіційний сайт | alternativefuer.de |
Партія заснована 6 лютого 2013 на хвилі єврокризи як партія єврокритиків. Набула значної популярності як найбільш жорсткий та послідовний критик політики уряду А. Меркель у справі прийому в країні нелегальних мігрантів з країн Близького Сходу та Африки зі статусом «сирійських біженців».
Унаслідок вересневих виборів 2021 року партія АдН отримала 10,3 % голосів — це дорівнює 83 депутатських місць у Бундестазі (зі 736).
Передісторія Редагувати
2010 року вибухнула європейська боргова криза. До цього, згідно з ґрунтовними принципами Маастрихтського договору, жодна країна в зоні євро не несе відповідальности за борги інших країн. Ця домовленість була порушена. 2013 року був утворений постійний європейський антикризовий фонд та встановлені ризикові виплати. Широка коаліція політичних партій Німеччини з ХДС/ХСС, ВДП, СДПН і Союзу 90/Зелених проголосувала у Бундестазі за політику порятунку євро. Реальної парламентської альтернативи для виборців-громадян не лишилося, хоча за даними масових опитувань значна частина населення Німеччини ставиться до цієї політики «рятівних пакетів грошей» дуже скептично.
Фінансування партії Кремлем Редагувати
Під час заснування партії і пізніше від німецьких політичних оглядачів не було таємницею, що ця партія майже відкрито фінансується Кремлем. Окрім традиційної підтримки вірних сателітів-прихильників Москви у лівому політичному спектрі Німеччини ще з часів існування СРСР, а саме партію «Лівих» (колишня СЄПН) — кремлівські стратеги створюють по всій Європі праворадикальні партії на кшталт французького Фронту Національ Марін Ле Пен та німецької АдН. У німецькому політикумі АдН вже відкрито називають «маріонетками Москви»
Політичний курс та орієнтація Редагувати
На початку створення партії німецькі ЗМІ часто називали її «партією антиєвро» або «єврокритичною партією». Консерватори та критики з центристського політичного спектру Німеччини називають ідеологію АдН «популістською», критики зліва навпаки — вважають її консервативною.
Згодом керівництво партії в особі Бернда Луке закинуло «авторитарний стиль правління», багато активних членів часу створення партії почали масово виходити з її лав, звинувачуючи керівництво у правому популізмі.
Внутрішні критики, які себе зараховують до ліберального крила партії, вже значний час закидають Б.Луке «право-націоналістичний курс» та «фундаменталізм». Так, юрист Герман Берендт, який фактично сам призначив себе «керівним комісаром» у Нордрейн-Вестфальському відділенні партії, 2012 року видав книгу «Мандатна демократія», у якій з-поміж іншого закликає до скасування права найманих робітників на звільнення за власною ініціативою та права на страйк.
Партія займає антиіммігрантські та антиісламські позиції, і деякі її лідери неодноразово робили заяви, які багато хто визнав екстремістськими. Програма партії вимагає заборонити будівництво мінаретів, а також заявляє, що іслам не сумісний із німецькою культурою. «Ісламу немає місця в Німеччині», — йдеться в програмі.
Її верхівку спочатку складали професійні економісти, які виступали за поетапне повернення до німецької марки та скасування програм допомоги іншим країнам єврозони. Але починаючи з 2014 року партія зазнала кризи й розкололася, частина її засновників на чолі з Берндом Луке покинула її лави.
Партія висловлює занепокоєння багатьох виборців напливом мігрантів і біженців.
Деякі німецькі часописи вважають, що партія перетворилася на «збіговисько расистів, правих націоналістів та правих екстремістів».
2019 року Поггенбург заснував нову ультраправу партію Aufbruch deutscher Patrioten — Mitteldeutschland («Світанок німецьких патріотів», AdP), яка планувала восени 2019 року висунути кандидатів на державні вибори в Саксонії, Тюрингії та Бранденбурзі. У серпні 2019 року засновник партії Поггенбург покинув АдП, оскільки його внутрішній заклик підтримати ПС на майбутніх державних виборах восени був відхилений. Партію розкритикували, коли та заявила, що використовуватиме логотип із синьою волошкою — символом, асоційованим з антисемітським рухом Шконера, який також використовувався забороненими австрійськими нацистами у 1930-х роках до «Аншлюсу» 1938 року, який об'єднав Австрію з нацистською Німеччиною. Поггенбурга в минулому критикували за те, що він використовував вирази, що використовувалися в Німеччині за нацистських часів.
Конкретні цілі Редагувати
Партія «Альтернатива для Німеччини» збирається подолати передбачений законом 5 % ліміт та увійти в Бундестаг з вимогою скасувати євро. На першому з'їзді 14 квітня 2013 засновник нового політичного об'єднання Бернд Луке заявив, що головною метою партії стане ліквідація єврозони в її нинішньому вигляді. За його словами, запровадження загальноєвропейської валюти було історичною помилкою, яку необхідно виправити.
Але на загальнонімецьких виборах 2013 АдН вдалося набрати лише 4,7 відсотків голосів і таки чином партія не потрапила до Бундестагу.
За інформацією видання „Bild“, партії запропонували фінансування Росії, а її партійні лідери підтримують тісні контакти з російськими діячами, але в самій партії співпрацю з російськими політичними партіями, організаціями або кредитними інститутами заперечили.
Позиція щодо України та Росії Редагувати
У зовнішній політиці керівники партії вважають за взірець Отто фон Бісмарка. Після початку Європейської революції в Україні восени 2013 й особливо після початку агресії Росії проти України навесні 2014, керівників партії неодноразово помічали у відверто проросійських та антиукраїнських висловлюваннях. 3 лютого 2018 року прибула делегація восьми членів партії до окупованого Криму. Член фракції «Альтернативи для Німеччини» в Бундестазі Гансйорг Мюллер, а також один із трьох заступників федерального голови партії Георг Пацдерскі критикували цю поїздку. У березні 2019 року лідер партії Олександр Гауланд в інтерв'ю російській газеті „Комсомольська правда“ заявив, що вони вважають війну на Донбасі внутрішньою справою України, і що Німеччина не повинна вплутуватися у внутрішні справи України чи Росії. Він також зауважив, що їхня партія проти західних санкцій, запроваджених проти Росії.
Депутат Берліну від АдН, Гуннар Ліндман, відкрито підтримує російську агресію — поширюючи фейки, відкрито освячуючи свої поїздки до окупованого Криму та ОРДЛО, а також залишаючи образливі коментарі під офіційними сторінками органів влади України у соціальній мережі Twitter.
Консультації з Росією Редагувати
Перші особи партії 26 листопада 2014 побували в російському посольстві в Берліні й не приховували бажання надалі продовжити консультації з російськими дипломатами. Протягом двох годин вони радилися зі спеціальним посланцем Росії Олегом Красницьким щодо ставлення партії AfD до антиросійських санкцій в Європі та кризи в Україні. Російські дипломати запропонували німецьким політикам постійний «стратегічний консалтинг» та «регулярний конструктивний обмін інформацією».
Чутки про те, що росіяни намагаються впливати на партію через її магазин торгівлі золотом або через приватні кредити функціонерам партії, керівництво AFD відхилило. «Ми бажаємо довести до парторганізацій районного рівня, що цього не відбудеться».
Це був далеко не перший візит керівників партії до російського посольства. Так, наприклад, у вересні 2014 там побував віцеголова партії Александер Гауланд (Alexander Gauland). Після чого журналісти та оглядачі запитували: «А що йому там було треба?»
Кількість членів партії Редагувати
2013 | 17,687 |
2014 | 20,728 |
2015 | 16,385 |
2016 | 26,409 |
2017 | 29,000 |
2018 | 33,500 |
2019 | 35,000 |
2020 | 32,000 |
Засновники та керівники партії Редагувати
Партія поки що не має голови партії та генерального секретаря. На своєму першому установчому з'їзді на загально-національному рівні 14 квітня 2013 був обрана Президія у складі з 10 членів та група з трьох лідерів (офіційний статус «речники партії»):
- Бернд Луке (нар. 1962) — економ, професор макроекономіки Гамбурзького університету, колишній член ХДС — покинув партію 2015 року й почав створювати іншу політичну організацію
- Конрад Адам (нар. 1942) — журналіст, публіцист і філософ (д-р наук), лауреат національної «Премії німецької мови» (2009)
- Фрауке Петрі (нар. 1975) — німецька вчена-хімік (д-р наук), підприємець, лауреат Саксонської премії (2011), кавалер Ордену Хрест за заслуги (2011). Покинула керівництво партії в квітні 2017
- Йорґ Мойтен (нар. 1961) — співголова партії, проф. економіки, лідер франції АдН в Ландтагу федеральної землі Баден-Вюртемберг. Покинув партію у січні 2022 року.
- Александер Ґауланд (нар. 1941) — юрист, колишній член керівництва ХДС в Гессені, голова відділення партії в землі Бранденбург. Критики вважають його найпершим у Німеччині, після Герхарда Шрьодера, другом Володимира Путіна
- Б'йорн Гокке (нар. 1972) — голова франкції АдН в Ландтагу федеральної землі Тюрингія, відомий своїми неонацистськими висловлюваннями, антисемітизмом та позицією за вихід Німеччини з НАТО
- Тіно Хрупалла[en] (нар. 1975) — політик, член Бундестагу з 2017 року. Лідер партії з 2019 року (до січня 2022 року — із Йорґом Мойтеном).
Наукова рада Редагувати
1-й з'їзд обрав склад наукової ради:
- д-р Йоахим Штарбати (Joachim Starbatty), голова ради — професор національної економіки (Тюбінгенський університет)
- д-р Йорн Крузе (Jörn Kruse) — професор національної економіки (Гамбурзький університет)
- д-р Гельґа Люккенбах (Helga Luckenbach) — професор національної економіки (Гіссенський університет)
- д-р Дірк Маєр (Dirk Meyer) — професор національної економіки (Гамбурзький університет)
- д-р Роланд Фаубель (Roland Vaubel) — професор національної економіки (Університет Мангайм)
Посилання Редагувати
- (нім.)
- SPIEGEL: „Alternative für Deutschland“: Згідно з опитуваннями критики Євро проходять у Бундестаг [ 23 квітня 2013 у Wayback Machine.] (нім.)
- DIE WELT: Thema: Alternative für Deutschland [ 23 квітня 2013 у Wayback Machine.](нім.)
- Німецька хвиля: Альтернатива для Німеччини» націлюється на ліквідацію єврозони (укр.)
- Радіо Свобода: Нова німецька партія оголосила війну євро [ 19 березня 2013 у Wayback Machine.] (укр.)
- Die AfD lehnt Sanktionen gegen Russland im Zusammenhang mit der Ukraine-Krise ab.[недоступне посилання з червня 2019] (укр. — АдН відхиляє санкції проти Росії у зв'язку з кризою в Україні)
- Die AfD will Bismarcks Russlandpolitik wiederbeleben [ 18 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Der Spiegel: Ein Jahr AfD: Professor Luckes Stammtisch [ 16 травня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки Редагувати
- ↑ Taub, Amanda; Fisher, Max (18 січня 2017). . The New York Times. Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ . University of Denver. 16 листопада 2016. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 29 квітня 2017.
- ↑ * Johannes Kiess; Oliver Decker; Elmar Brähler (2016). Introduction | German perspectives on right-wing extremism: challenges for comparative analysis. У Johannes Kiess; Oliver Decker; Elmar Brähler. . Routledge. с. 3–4. ISBN 978-1-317-23184-4. Архів оригіналу
|archiveurl=
вимагає|url=
(довідка) за 4 серпня 2020. Процитовано 28 січня 2020.- Frank Decker (2015). Follow-up to the Grand Coalition: The Germany Party System before and after the 2013 Federal Election. У Eric Langenbacher. . Berghahn Books. с. 34–39. ISBN 978-1-78238-896-8. Архів оригіналу
|archiveurl=
вимагає|url=
(довідка) за 2 вересня 2021. Процитовано 28 січня 2020. - Hans-Jürgen Bieling (2015). Uneven development and 'European crisis constitutionalism', or the reasons for and conditions of a 'passive revolution in trouble'. У Johannes Jäger; Elisabeth Springler. . Routledge. с. 110. ISBN 978-1-317-65298-4. Архів оригіналу
|archiveurl=
вимагає|url=
(довідка) за 10 червня 2016. Процитовано 28 січня 2020. - Egbert Jahn (2015). . Springer. с. 30. ISBN 978-3-662-47929-2. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- Frank Decker (2015). Follow-up to the Grand Coalition: The Germany Party System before and after the 2013 Federal Election. У Eric Langenbacher. . Berghahn Books. с. 34–39. ISBN 978-1-78238-896-8. Архів оригіналу
- * Tom Lansford, ред. (2014). . SAGE. с. 532. ISBN 978-1-4833-3327-4. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- Kemal Dervis; Jacques Mistral (2014). Overview. У Kemal Dervis; Jacques Mistral. . Brookings Institution Press. с. 13. ISBN 978-0-8157-2554-1. Архів оригіналу
|archiveurl=
вимагає|url=
(довідка) за 25 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020. - Robert Ladrech (2014). Europeanization of National Politics: the centrality of politics parties. У José M. Magone. . Routledge. с. 580. ISBN 978-1-317-62836-1. Архів оригіналу
|archiveurl=
вимагає|url=
(довідка) за 25 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020. - William T. Daniel (2015). . Oxford University Press. с. 135. ISBN 978-0-19-871640-2. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- Kemal Dervis; Jacques Mistral (2014). Overview. У Kemal Dervis; Jacques Mistral. . Brookings Institution Press. с. 13. ISBN 978-0-8157-2554-1. Архів оригіналу
- Nordsieck, Wolfram (2017). . Parties and Elections in Europe. Архів оригіналу за 22 жовтня 2018. Процитовано 28 січня 2020.
- Simon Franzmann (2015). The Failed Struggle for Office Instead of Votes. У Gabriele D'Ottavio; Thomas Saalfeld. . Ashgate. с. 166–167. ISBN 978-1-4724-4439-4. Архів оригіналу
|archiveurl=
вимагає|url=
(довідка) за 11 січня 2017. Процитовано 28 січня 2020. - * . Al Jazeera. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018. «... rally in Hanover against anti-Islam AfD party»
- Ellyatt, Holly. . CNBC. Архів оригіналу за 12 травня 2019. Процитовано 22 січня 2018. «Nowadays, the AfD is mainly known for its anti-immigration (namely, anti-Islamic)»
- Dancygier, Rafaela. . The Washington Post. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- Pfaffenbach, Kai. . Newsweek. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018. «Sunday's election in Germany is expected to bring big gains for the hard-right, anti-Islam Alternative for Germany (AfD) party,»
- Zeller, Frank. . The Times of Israel. The Times of Israel. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
- Horn, Heather (27 травня 2016). . The Atlantic. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018. «The AfD's founder Bernd Lucke, an economics professor, left the party last summer, condemning rising xenophobia.»
- . Associated Press. 25 вересня 2017. Архів оригіналу за 11 лютого 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- . The Irish Times. 1 травня 2016. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 28 січня 2020.
- . BBC News. 15 вересня 2017. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
- WELT (24 серпня 2017). . DIE WELT (нім.). Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
- Weiland, Severin (18 грудня 2015). . Der Spiegel (нім.). ISSN 2195-1349. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
- ↑ Кай-Александер Шольц (22 травня 2019). Зв'язки німецьких правих популістів з Росією. dw.com. Deutsche Welle.
- ↑ . RedaktionsNetzwerk Deutschland (нім.). 14 лютого 2021. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 15 травня 2021.
- ↑ Пол Кербі (25 вересня 2017). . BBC Україна. Архів оригіналу за 26 вересня 2017.
- Beyer, Susanne; Fleischhauer, Jan (30 березня 2016). . Der Spiegel. Архів оригіналу за 21 червня 2019. Процитовано 28 січня 2020.
- ↑ Німецька Хвиля: Почему лидер правых популистов в ФРГ сдала свои позиции [ 24 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Німецька Хвиля: Кремлівська «Альтернатива для Німеччини»? Зв'язки німецьких правих із Росією [ 28 січня 2020 у Wayback Machine.]
- Deutsche Welle: AfD klagt gegen Merkels Flüchtlingspolitik vor Verfassungsgericht [ 29 січня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
- . www.bundeswahlleiter.de (англійською). Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 5 лютого 2022.
- Frankfurter Allgemeine Entscheidet die D-Mark-Partei die Wahl? [ 6 червня 2013 у Wayback Machine.], 7.05.2013
- Deutschlandfunk.de (Німецьке Радіо): Parteienfinanzierung aus Russland oder verschwörungstheoretischer Unfug? [ 28 січня 2020 у Wayback Machine.](нім.)
- SPIEGEL: Moskaus deutsche Marionetten: Wie Putin die AfD für seine Zwecke benutzt [ 14 червня 2020 у Wayback Machine.] (нім.)
- Berliner Zeitung: Der Streit innerhalb der AfD ist noch lange nicht beendet.[недоступне посилання](нім.)
- . Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.
- Le Blond, Josie (11 January 2019) «New far-right German party adopts former secret Nazi symbol „New far-right German party adopts former secret Nazi symbol“ [ 25 серпня 2019 у Wayback Machine.] The Guardian
- Mikelionis, Lukas (January 11, 2019) „German far-right party uses ‘secret’ Nazi symbol as its logo“ [ 25 серпня 2019 у Wayback Machine.] New York Post
- 4,7 Prozent — Wahlkrimi um die Euro-Kritiker AfD [ 13 лютого 2017 у Wayback Machine.] — „Berliner Morgenpost“, 23.09.2013
- Німецьку партію підозрюють у фінансуванні Кремлем. Вона все заперечує. [ 26 листопада 2014 у Wayback Machine.] Європейська правда. 24.11.2014.
- . Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
- Chesnokov, Edvard (9 March 2019). Глава партии „Альтернатива для Германии“ Александр Гауланд: Ситуация в Донбассе — это внутреннее дело России и Украины [ 14 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.). Komsomolskaya Pravda. Retrieved 9 March 2019.
- . Twitter (укр.). Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 червня 2021.
- Strategiesitzung in der Botschaft: AfD sucht Rat aus Russland [ 13 грудня 2014 у Wayback Machine.]. — SPIEGEL, 7.12.2014 (нім.)
- Gold-Shop spielt angeblich keine Rolle: Treffen in der Botschaft: Gold-AfD lässt sich jetzt von Pleite-Putin beraten [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — FOCUS, 7.12.2014 (нім.)
- Was macht der AfD-Vize in der russischen Botschaft? [ 10 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Die Welt, 11.09.14 (нім.)
- ↑ Bildung, Bundeszentrale für politische. . www.bpb.de (нім.). Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 21 серпня 2018.
- . www.afd.de (de-DE). Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 21 серпня 2018.
- . www.afd.de (de-DE). Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 17 жовтня 2018.
- . www.afd.de (de-DE). Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 2 лютого 2019.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
- . Politico (англійською). 28 січня 2022. Архів оригіналу за 4 лютого 2022. Процитовано 5 лютого 2022.