Абраха

Абраха (Абреха) (*д/н— 570) — малік (цар) Другого Хим'ярського царства у 535—570 роках. Відомий також як Абрахах (м) аль-Ашрам. Намагався відновити потугу держави. При цьому проводив активну християнізацію.

Дата народження	6 століття
Місце народження	Аксум
Дата смерті	570
Рід смерті	природна смерть^d
Рід діяльності	король, військовослужбовець
Посада	король

Життєпис

Згідно Прокопія Кесарійського Абраха був спочатку рабом візантійського купця, який торгував в Адулісі. За невідомих обставин опинився в Аксумі, де став одним з командувачів. 525 ркоу брав участь у військовій кампанії царя Калеба проти хим'яритського маліка Зу Наваса. Згідно Ат-Табарі Абраха був командувачем другої армії, надісланої Калебом після того, як перша, очолювана Аріатом, зазнала поразки. Проте ймовірніше це є плутаниною з подальшими подіями.

Був призначений очільником аксумської армії, що залишилася в Хим'ярі. 535 року за невідомих обставин Абраха повалив маліка Сумуафа Ашаву, що був васалом Калеба. Втім він вимушен був стикнутися з військами синів Сумуафа Ашави — Шарахбіля Якмула і Маадікаріба Яфура, яким було завдано поразки. після цього проти нього Калеб відправив армію на чолі із Аріатом. У вирішальній битві останній зазнав поразки, можливо через зраду частини вояків, а Абраха отримав поранення, внаслідок чого здобув своє прізвисько Аль-Ашрам — «Обличчя зі шрамом». Також було ймовірно Абраха втратив ніс в бою або його було знівечено внаслідок якоїсь хвороби. За різними припущеннями боротьба з суперниками тривала до 543 року, коли Абраха остаточно закріпився на троні й був визнаний Калебом в обмін на номінальну данину. Хоча є напис на МАрібській греблі, де згадується про повстання сина Сумуафа Ашави між 540 і 550 роками, що загалом не протирічить тезі про закічення внутрішньої боротьби до 543 року.

Загалом продовжив політику свого попередника, спрямовану на зміцнення держави та поширення християнства. При цьому обмежувалися юдаїзм та місцеві поганські вірування, зокрема атонізм. Вважається, що фундував велику кафедральний собор Аль-Куллайс (хим'ярський варіант грецького терміну екклесія) в Сані (за переказами намагався цим перевершити Каабу в Мецці, чим вплинути на арабів для переходу до християнства) і до 551 року відремонтував головну іригаційну систему — Марібську греблю. Також було зведено церкву в Наджрані для бану-аль-харіса, Дім Аллата в Таїфі для племені бану-такіфа, Дім Яріма та Дім Гамдана в Сабі та Гадраумауті.

У 540-х роках відомо про посольства до Абрахи з Аксуму, Візантії, Сасанідської держави, гассанідського маліка Аль-Харіса V, що свідчило про визнання царського титулу і статусу Абрахи. Також візанітйський імператор Юстиніан I звертався до маліка щодо поширення православ'я та обмеження міафізитів та несторіанців (окрім релігійного фактору це було важливо через підтримку міафізитами Лахмідів — ворогів Абрахи, а через несторіанців діяли Сасаніди — вороги Візантії).

552 року підтримав Мадікаріба у боротьбі з Абуль-Джабром за владу над племенем кінда. Останній втік до Сасанідської держави, де отрмиав 4-тисячне військо. Ймовірно на меті було не лише допомога Абуль-Джабру у захопленні влади над кінда, а й повалення Абрахи. Проте ворог при переході через Гадрамаут стикнувся з нестачею харчів та води, що спричинило конфлікт Абуль-Джабра з перськими полководцями, якими наказали того отруїти, а сами повернулися до Персії. В результаті Абраха, не докладаючи якихось зусиль, позбувся загрози.

Ймовірно у відповідь на цей похід 553 року виступив проти Лахмідів (васалів Сасанідів), про свідчить напис в Мурайгані До 554 року дійшов до Бахрейна, але мабуть не переправляв на острови. Також відомо, що досяг порту Пун'ят-Ардашир. За однією з версій помер після цього. Але цьому протирічить арабська традиція, за якою близько 570 року Абраха здійснив похід з підкорення Хіджазу, під час якого досяг Мекки з метою зруйнувати Каабу, як важливий центр паломництво арабів-поган з подальшим перетворенням собору Аль-Куллайс на головний релігійний центр Аравії з подальшою християнізацією півострова. Проте у битві біля Мекки він зазнав поразки від курайшитів на чолі із Абд аль-Мутталібом (дідом майбутнього пророка Мухаммеда), внаслідок чого відступив. З цього часу відбувається піднесення курайшитів серед інших кланів. Цій події також присвячена сура Аль-Філь (Слон), оскільки в армії Абрахи було 13 слонів. Абраха на зворотньому шляху помер в місцевості Хамаама, можливо від якоїсь хвороби або під час епідемії. Трон перейшов до його сина Яксума.

Примітки

1. Procopius (1914). Procopius, with an English translation by H. B. Dewing. Vol. 1. Translated by Dewing, Henry Bronson. London: William Heinemann. p. 191.
2. «Abraha.» Archived 2016-01-13 at the Wayback Machine Dictionary of African Christian Biographies. 2007.
3. S. C. Munro-Hay (1991) Aksum: An African Civilization of Late Antiquity. Edinburgh: University Press. p. 87. ISBN 0748601066
4. «Abraha.» Archived 2016-01-13 at the Wayback Machine Dictionary of African Christian Biographies. 2007.
5. Stuart Munro-Hay (2003) «Abraha» in Siegbert Uhlig (ed.) Encyclopaedia Aethiopica: A-C. Wiesbaden: Harrassowitz Verlag.

Джерела

• Drewes A. J. Abraha portait-il un titre éthiopen? // Drewes A. J. Inscriptions de l'Éthiopie antique. Leiden, 1962. P. 108—111
• Kister M. J. The Campaign of Huluba n: A New Light on the Expedition of Abraha // Muséon. 1965. T. 78. P. 425—436; DEB. Vol. 1. P. 5-6
• Kropp M. Abreha's Names and Titles: CIH 541, 4-9 Reconsidered // Proc. of the Seminar for Arabian Studies. T. 21. 1991. P. 135—145
• Sidney Smith, «Events in Arabia in the 6th Century A. D.», Bulletin of the School of Oriental and African Studies, 16 (1954), pp. 425—468
• Robin Ch. J. Sheba. II: Dans les inscriptions d'Arabie du Sud // Dictionnaire de la Bible. P., 1996. Suppl. Col. 1143, 1192—1193