Їндржих Вілем Вілчек (чеськ. Jindřich Vilém Wilczek або Генріх Вільгельм фон Вільчек нім. Heinrich Wilhelm Graf von Wilczek; 29 вересня 1665 — 19 березня 1739) — австрійський дипломат і воєначальник чеського походження, граф Священної Римської імперії.
| Дата народження | 17 вересня 1665 |
|---|---|
| Місце народження | Клімковіцеd |
| Дата смерті | 19 березня 1739 (73 роки) |
| Місце смерті | Вроцлав |
| Батько | Kaspar, Freiherr von Wilczekd |
| Мати | Anna Katharina Paczenski und Paczind |
| У шлюбі з | Maria Charlotte, Gräfin von Saint-Hilaired |
| Дитина | Johann Wilczekd, Josef Maria Wilczekd і Maria Josepha, Gräfin von Wilczekd |
| Рід | House of Wilczekd |
| Рід діяльності | дипломат |
Життєпис ред.
Належав до старовинного чеського шляхетського роду з Верхньої Сілезії. Син фрайхера Кашпара Вільчека з Доброземіце і Глушна, прихильника лютеранства. Його матірю була Анна Катержина Пачинські. Народився 1665 року в родинному маєтку Клімовіце (Опавське князівство). Невдовзі помирає батько, внаслідок чого опіку над Індржихом взяла мати та стрийко Фрідріх Георг Вілчек, який зрештою його всиновив. Названий батько був католиком, тому відправив Їндржиха до єзуїтської гімназії в Опаві. Продовжив навчання в Оломоуці. 1683 року поступив до Сієнського університету. Тут навернувся на католицтво.
1685 року волонтером (доброволцем) поступив до імператорської армії, яка на той час вела бої проти Османської імперії. 1686 ркоу перейшов у званні капітана до полку фельдмаршала Ернста Рюдигера фон Штаремберга. Брав участь в облозі Буди 1686 року, битвах при Могачі та Зенті 1687 і 1697 роках відповідно. Декілька разів його було поранено. 1687 року надано звання камергера імператора. 20 травня 1689 року він призначається на посаду ландрехтсбайсіцера (державного асесора) в Тешенському герцогстві. 1691 року отримує звання оберствахмайстера (на кшталт майора), а 1694 ркоу — підполковника.
У 1701 році отримав звання полковника. На початку війни за іспанську спадщину воював в Італії. 1704 ркоу отримав звання генерал-фельдвахмістра. Потім до 1709 року діяв у Верхній Сілезії, патрулюючи сілезько-угорський кордон на Яблуновському перевалі. 1709 року підвищено до фельдмаршал-лейтенанта. У жовтні того ж року призначається надзвичайним послом до московського царя Петра I. Його завдання полягала не допустити надання допомоги московитами угорським повстанцям на чолі із Ференцем II Ракоці. Загалом зміг досягнути бажаного, супроводжуючи царя в походах та пересуваннях країною. Остаточно відкинуто план допомоги угорцям після поразки Прутського походу 1711 року. Наприкінці того ж року Вілчек повертається до Відня. В цей час для підняття престижу посла 10 травня 1710 року він увійшов до гофкрігсрату (придворної військової ради).
У лютому 1712 року призначено комендантом фортеці Шпільбек в Брюні та фактично військовим намісником Моравії. У травні того ж року був учасником коронації Карла VI угорською короною в Пресбурзі. Потім нетривалий час почергово був посланцем до Речі Посполитої, Пруссії й Данії. 27 квітня 1713 року отримав титул гарфа Священної Римської імперії. Тоді ж призначається генеральним комісаром для перемовин з угорськими станами в Трнаві з метою підтримки ними Прагматичної санкції.
22 жовтня 1714 року очолив військовий супровід шведського короля Карла XII, що повертався з Османської імперії до Швеції. Проводив його до кордону з Баварією. Потім через погіршення стану здоров'я мешкав 3 роки в маєтку Клімовіце. 10 червня 1715 року отримав від Карла VI угорський інколат (право отримувати або купувати землі в Угорському королівстві). 1717 року призначено комендантом фортеці Гросс-Глогау та шефом 11-го піхотного полку.
1723 року стає дійсним таємним радником та фельдмаршалом Священної Римської імперії. 29 липня 1729 року отримує титул графа в Богемії. Намагався домогтися посади намісника Трансильванії, проте марно. 1729 року через протидію Євгена Савойського його не було призначено міністром при Марія Єлизаветі Австрійської, штатгальтері Австрійських Нідерландів. Того ж року був представником імператора на сеймі в Гродно, де обговорювали кандидатури нового короля Речі Посполитої. Активно допомагав в обранні Фрідріха Августа Веттіна, курфюрства Саксонії. У 1732 році разом з російським представником Карлом Густавом фон Левенвольде пообіцяв підтримати польсько-шляхетську опозицію на випадок абсолютистських амбіцій Веттіна. Вже у січні 1734 року був учасником коронації останнього в Кракові. Отримав орден Білого Орла. Невдовзі звільнив посаду для старшого сина Йосифа Марії Леопольда.
Забезпечував прохід російської армії Петра Лассі через Богемію до Рейну. 1737 року призначено представником при підготовці мирного конгресу між Росією, Австрією і Османською імперією в Немирові. Проте конгрес було перенесено на 14 жовтня, тому Вілчек так й не взяв в ньому участі.
В подальшому більше уваги приділяв власним статкам. Протягом 1720-х років вкладам гроші в створення єдиних земельних володінь в Опавській землі. Звів палац Кройценштайн біля Відня, де проводив багато часу. Останні роки перебував в Пйотрковицькому замку біля Бреслау. Помер 19 березня 1739 року в Бреслау.
Родина ред.
1698 року одружився на Марії Шарлотті, доньці графа Йоганна Гільберта фон Сент-Ілер, фельдемаршала і командира особистої охорони ерцгерцога. В шлюбі народилися:
- Йозеф Марія Леопольд (1700 – 1777)
- Марія Йогана (1701 – 1735), одружена з Йоганном Францом фон Барвіц, барон де Фернемон
- Ян Леопольд (1704)
- Ян Балтазар (1710 – 1787)
- Марія Йозефа (1711–1788), одружена з Рудольфом Йозефом Собеком з Корниць
Примітки ред.
- ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Wilczek, Heinrich Wilhelm Graf // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 56. — S. 116.
- ↑ Encyklopedie dějin města Brna — 2004.
- https://www.deutsche-biographie.de/sfz85503.html
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
Джерела ред.
- Historia dyplomacji polskiej svazek II 1572-1795, vyd. Zbigniew Wójcik, PWN Varšava 1982, s. 377, 441.
- Karl Schrauf: Wilczek, Heinrich Wilhelm Graf von In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 42, 1897, S. 479–481.