Ірменгарда Турська (нім. Irmingard, Ermengard, 804, Ельзас, Франція — 20 березня 851, монастир св. Сесілії та Агати в Ерстені (в околицях Страсбурга)) — дружина імператора Заходу Лотара I, дочка графа Тура Гуго II Боязкого з династії Етіхонідів і Ави де Морвуа.
Ірменгарда Турська фр. Ermengarde de Tours | |
| |
---|---|
Коронація: | 5 квітня 823, собор Святого Петра, Рим, Італія |
Народження: | 804 Ельзас, Франція |
Смерть: | 20 березня 851 монастир Св. Сесілії та Агати в Ерстейні (в околицях Страсбурга) |
Країна: | Німеччина |
Рід: | Етіхоніди |
Батько: | Гуго II Боязкий |
Мати: | Ава де Морвуа |
Шлюб: | Лотар I |
Діти: | сини: Людовик II, Лотар II, Карл дочки: Хільтруда, Берта, Ірменгарда, Гізела, Ротруда |
Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Ірменгарда народилася 804 року в Ельзасі й з дитинства була вихована матір'ю в дусі християнського благочестя. Велику частину дитинства і юності Ірменгарда провела в монастирі Св. Юлії в Бріксені (Північна Італія), де завершила свою освіту. Після смерті абатиси Амальпергі вона була обрана її наступницею, однак, коли постало питання про вибір дружини для старшого сина імператора Людовика I Благочестивого, Лотара, було прийнято рішення, що нею стане Ірменгарда. Одруження відбулося 15 жовтня 821 року в Тіонвілі. На церемонії були присутні 32 прелати, зокрема єпископ Страсбурга Адалог, та багато знатних людей Імперії. Як «ранковий дар» Лотар передав дружині місто Ерстен в околицях сучасного Страсбурга, а пізніше надав Ірменгарді опіку над монастирем у Бріксені.
Відрізняючись смиренням і благочестям, Ірменгарда все своє життя присвятила справам благодійності та заступництва переданим її піклуванню володінь. Після смерті в 836 вчителя Лотара, абата Валу з Корбі, вона з власних коштів сплатила читання молитов за помин душі покійного. 20 жовтня 837 помер і її батько Гуго. За угодою з дядьком свого батька, графом Зундгау Ліутардом, Ірменгарда отримала великі землі в Ельзасі, зокрема поселення Ешері (Echery), багаті срібними копальнями. По велінню Ірменгарди тут була побудована церква, яку вона, за згодою чоловіка, передала абатству в Горці.
У 849 році в Ерстені Ірменгарда заснувала жіночий бенедиктинський монастир св. Сесілії та Агати (в даний час зруйнований), подарувавши абатству майже все місто.
Наприкінці життя Ірменгарда віддалилася в цей монастир, де і померла в Страсну п'ятницю (20 березня) 851 року. Вона була похована на території монастиря. Тут, до того як зник під час Великої французької революції, перебував надгробний камінь Ірменгарди з епітафією, написаною Рабаном Мавром, в якій оспівувалися християнські чесноти Ірменгарди та її щедрість стосовно абатства в Ерстейні. У звістці про смерть Ірменгарди в Сен-Бертинських анналах вона називається «найхристиянійшою королевою».
Канонізація Редагувати
За своє благочестя і заступництво монастирям Ірменгарда Турська визнана місцевошанованою святою Страсбурзької єпархії римо-католицької церкви. Її пам'ять відзначається 20 березня.
Примітки Редагувати
- Дарування було підтверджено хартією імператора Лотара II, виданою в Страсбурзі 15 жовтня 859, проте ряд істориків вважають цю хартію пізнішої підробкою і називають справжнім дарувальником батька Ірменгарди, графа Гуго II Турського.
- Хартія про дарування збереглася в архіві Страсбурга. Вона підтверджена Папою Римським Левом IV, однак існують серйозні сумніви в її достовірності.
- Сен-Бертинські аннали, а.853.
Посилання Редагувати
- Анналы королівства франків. Східна література. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 10 квітня 2011.
- Сен-Бертинские аннали. Східна література. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 10 квітня 2011.
- Irmgard von Erstein (німецькою). Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexicon. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 10 квітня 2011.
- Annales Fuldensis (lat). Archive.org.
Література Редагувати
- Теган. Діяння імператора Людовика. — 2003. — 191 с. — ISBN 5-89329-603-6.
- [1] — М. : РОССПЕН, 1999. — С. 141-158. — ISBN 5-86004-160-8. з джерела 17 липня 2009
- Bernhard J. Histoire de l'abbaye et de la ville d'Erstein. — 1883.
- Parisot R. Le Royaume de Lothaire sous les Carolingiens. — P. : Alphonse Picard et fils editeurs, 1899.