Інтернаціональна готика — стилістичний напрямок і період у готичному мистецтві, що розвинувся у Бургундії, Богемії, Франції і північній Італії в кінці XIV і на початку XV століття. Він поширився всією Західною Європою, звідки походить назва періоду, яка була запропонована французьким істориком мистецтва Луї Куражо наприкінці XIX століття.
В цей період митці і твори мистецтва, що могли транспортуватися (такі як рукописні книги), багато подорожуючи по всьому континенту, створювали спільне естетичне середовище серед королівських сімей та вищої знаті і значно зменшували відмінності між національними стилями у творах, виконаних для придворної еліти. Основного впливу напрямок набув у північній Франції, Бургундському герцогстві, при імператорському дворі у Празі і в Італії. Королівські шлюби, як наприклад, між Річардом II і Анною Богемською, також сприяли поширенню стилю.
Спершу це був стиль аристократичної вишуканості, проте надалі поширився у дещо більш грубих версіях на мистецтво, замовником якого були новий торговий клас і дрібна знать. У Північній Європі «пізньоготичне» продовження інтернаціональної готики, особливо в декоративних елементах, можна зустріти до початку XVI століття, оскільки нової декоративної мови, яка могла б замінити його, не виникло до періоду Класицизму. Використання терміну мистецтвознавцями певною мірою різниться, і у порівнянні з іншими його використовують рідше. Деякі мистецтвознавці вважають термін у «багатьох відношеннях… не дуже корисним … оскільки він має тенденцію не дуже заглиблюватися ні у відмінності ні у деталі процесу»..
Розвиток Редагувати
Важлива для стилю Богемська версія, що розвинулась при дворі священого римського імператора в Празі Карла IV, на короткий період стала провідною силою у розвитку європейського мистецтва. Карл IV походив з Люксембурзької династії, навчався у майбутнього папи Климента VI, в юності провів сім років при французькому дворі, а також двічі відвідував Італію. Разом з родинними зв'язками, це близько пов'язувало його з різними дворами Франції, в тому числі з Авіньйонським папством, і з 1363 року — з відокремленим Бургундським герцогством Пилипа Сміливого. Богемському стилю спершу бракувало подовжених постатей, які були характерні для інших центрів, проте були дуже поширеними яскраві і привабливі зображення жіночих персонажів. Карл мав щонайменше один італійський вівтар, певно виготовлений в Італії і надісланий до Праги, поблизу якої — в замку Карлштейн — він продовжує експонуватися. Для зведення в Празі Собору святого Віта Карл вперше скористався послугами французького архітектора, а потім німця, Петера Парлера.
Королівські портрети Редагувати
Низка центральних творів інтернаціональної готики — це донаторські портрети монархів з постатями святих, що в деяких випадках приймають донатора до Раю, як на мініатюрі у Великому часослові герцога Беррійського Святий Петро зустрічає герцога Беррійського і деяких його родичів біля воріт Раю. До цього періоду відносяться ранні зі збережених портретів монархів і королівських рукописів, що показують значне збільшення кількості реалістичних портретів монарха, що виступав замовником.
Кульмінаційний момент Редагувати
В період, що тривав приблизно з 1390 по 1420 рік, близька відповідність між творами, створеними в Європі на великій відстані один від одного, була надзвичайною. На півночі мініатюри «Розкішного часослову» братів Лімбургів, в Італії «Поклоніння волхвів» Лоренцо Монако, а також скульптури і мініатюри в багатьох країнах зображають дуже стилізовані високі постаті, літніх чоловіків з вражаюче довгими бородами і впливових осіб. Постаті у біблійних сценах зодягнені в екзотичні вбрання, що були вільною інтерпретацією тогочасного одягу Близького Сходу і Візантії; багато персонажів, схоже, включались у композицію тільки для того, щоб показати ці костюми. Кількість постатей в багатьох стандартних релігійних сценах значно зросла; збільшилася чисельність кортежу волхвів, а сцена розп'яття часто стає переповненою людом подією. Це нововведення пережило сам стиль.
Галерея Редагувати
Примітки Редагувати
- Ingo F. Walther, Robert Suckale, Manfred Wundram, Masterpieces of Western Art: A History of Art in 900 Individual Studies from the Gothic to the Present Day [ 16 червня 2018 у Wayback Machine.], Taschen, 2002, ISBN 3-8228-1825-9
- Thomas, 8
- . Архів оригіналу за 16 травня 2019. Процитовано 26 липня 2012.
- Syson and Gordon, 58
- ↑ Levey, 24-7, 37 & passim
- Levey, 12-38, discusses several of these. The Berry miniature is BnF MS. Lat. 919, f.96R. They also have Gian Galeazzo Visconti being received into Heaven on MSfonds. Lat. 5888
- Fragment of votive picture of Archbishop John Ocko of Vlasim
Література Редагувати
- Michael Levey, Painting at Court, Weidenfeld and Nicholson, London, 1971 (англ.)
- Timothy Hyman; Sienese Painting, Thames & Hudson, 2003 ISBN 0-500-20372-5 (англ.)
- Marks, Richard and Morgan, Nigel; The Golden Age of English Manuscript Painting, 1200–1400, 1981, Chatto & Windus, ISBN 0-7011-2540-3 (англ.)
- Luke Syson & Dillian Gordon, «Pisanello, Painter to the Renaissance Court», 2001, National Gallery Company, London, ISBN 1-85709-946-X 525081 (англ.)
- Thomas, Marcel; The Golden Age: Manuscript Painting at the Time of Jean, Duc de Berry, 1979, Chatto & Windus, ISBN 0-7011-2472-5 (англ.)
| Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |