Іктá (араб. إقطاع, буквально - "наділ") — форма перерозподілу земельної ренти на мусульманському Сході за часів середньовіччя, а також умовне земельне володіння, подібне до західноєвропейського бенефіція та феода.
Протилежністю ікта є мульк — безумовне землеволодіння.
Відома з часів пророка Мухаммада. Отримувач ікта - мукта - спочатку набував право збирати податок (харадж) та інші збори з громадських або ж державних земель, наданих йому в користування. За це він був зобов'язаний сплачувати певний внесок (ушр) до громадської (державної) скарбниці. З часів Аббасидів мукта був зобов'язаний нести військову службу. За доби Сельджуків ікта стала спадковою, а великі мукта отримали можливість наділяти ікта своїх власних васалів - що сприяло формуванню феодальної ієрархії.
З XIII ст. термін ікта поступово витискають інші - суюргал, туюл, тімар, зеамет - з тим самим значенням.
Література Редагувати
- Cahen, Claude, "Iḳṭā'," Encyclopaedia of Islam, Vol. 3, pp. 1088–1091.
- Cahen, Claude, “L’évolution de l’iqṭāʿ du IXe au XIIIe siežcle,” Annales, économies-sociétés-civilisation Vol. 8, (1953), pp. 25–52.
- Duri, A. A., “The Origins of the Iqṭāʿ in Islam,” al-Abḥāṯ Vol. 22 (1969), pp. 3–22.
- Küpeli, Ismail: iqta als "islamischer Feudalismus"? Munich, 2007, ISBN 978-3-638-74966-4