І́вниця — село в Україні, в Житомирському районі Житомирської області. Населення становить 1644 осіб.
| село Івниця | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Громада | Волицька сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040130030079837 |
| Облікова картка | Івниця |
| Основні дані | |
| Засноване | 1683 |
| Населення | 1644 |
| Площа | 30,606 км² |
| Густота населення | 53,71 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 13420 |
| Телефонний код | +380 4136 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°09′04″ пн. ш. 29°02′15″ сх. д. / 50.15111° пн. ш. 29.03750° сх. д.Координати: 50°09′04″ пн. ш. 29°02′15″ сх. д. / 50.15111° пн. ш. 29.03750° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 210 м |
| Водойми | річка Ів'янка, Міський ставок, Середній ставок, Лісовий ставок, ставок "Польовка" |
| Найближча залізнична станція | Івниця |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Миру, 1, с. Івниця, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13420 |
| Карта | |
Івниця | |
Івниця | |
| Мапа | |
| Івниця у Вікісховищі |
Географія Редагувати
Селом протікає річка Ів'янка
Історія Редагувати
Назва ймовірно походить від річки Ів'янка, що протікає в центрі села.
Люди селилися тут з давніх часів, про що свідчать залишки городища недалеко від Івниці, а також два давніх кургани, які знаходились в самому містечку.
Перші відомості про Івницю датуються 1456 роком. Село згадується в біографії відомого політичного діяча XVII ст. століття Адама Кисіля як власність одного з його предків — Лазара Браєвича, слуги київського князя Семена Олельковича.
У 1545 році половина Івниці належала до Житомирського замку. Потім — власність Киселів, з 1569 року — Дашковських, з 1589 року — Немиричів.
З 1598 року мало статус містечка.
На початку XVII ст. власність Збровських.
Мешканці села ймовірно брали участь у повстанні під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Населення Івниці було винищене військом польського гетьмана Конецпольського надісланим для придушення повстання в квітні 1630 року [1] [ 1 жовтня 2015 у Wayback Machine.]. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького мешканці села були в складі Білоцерківського полку. При складанні козацького реєстру 1649—1650 років 50 козаків полку були родом з Івниці [2] [ 2 жовтня 2015 у Wayback Machine.].
У другій половині XVIII ст. це було досить велике торгово-ремісниче селище з населенням понад 3 тисячі жителів, у 1761 році навіть отримало привілеї від польського короля Августа III. Того ж року, перейменоване у містечко з ініціативи власника Івана-Антона Чарнецького. В 1773 році він будує дерев'яну церкву св. Миколая.
У 1830 році вже існував парафіяльний костел парафія РКЦ відносилася до Житомирського деканату.
У містечку була також і каплиця, побудована на кладовищі у 1879 році бароном Іваном Максиміліановичем Шодуаром. Діяла церковно-приходська школа (1861 рік) та дві лісопильні.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкало 1089 осіб, налічувалось 161 дворове господарство, існували православна церква, костел, синагога, 2 єврейських молитовних будинки.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3095 осіб (1509 чоловічої статі та 1586 — жіночої), з яких 2266 — православної віри, 607 — юдейської. До парафії православної належали крім самої Івниці ще Грабівка та Грабовська Рудня.
У містечку працювали цегельня та смолярня, була церковно-парафіяльна школа.
У 1906 році село Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 34 верст, від волості 8. Дворів 489, мешканців 2839.
Івницький парк Редагувати
У другій половині XVIII сторіччя тут на пологому лівому схилі річки закладається добре спланований ландшафтний парк з традиційною системою ставків зі шлюзами. Як було прийнято за тих часів, парк створювався як антураж садибному комплексу Юзефа Чарнецького. Пізніше, в 1814 році землі разом з маєтком придбав барон Ян Йозеф Шодуар. Тут його син Станіслав створює велику колекцію монет, картинну галерею, бібліотеку, що нараховувала більш ніж 30 000 книг. Онук Станіслава Івановича, Іван Максиміліанович у 1903 році вибудував в місті Житомирі чотириповерховий палац. А в 1908 році в два етапи перевіз цінні колекції в міський палац, продавши маєток в Івниці Михайлу Івановичу Терещенку.
На одному з давніх курганів Шодуари збудували каплицю, а всередині влаштували свою усипальницю. На іншому, який знаходився на території парку, розмістили альтанку під назвою Jolie Vue.
Від родової садиби барона Максиміліана де Шодуара до наших днів збергіся лише фрагмент в'їзних воріт та руїни башт з бійницями, стилізовані під сторожеві. Позбавлений протягом тривалого часу догляду, парк перетворився на дрімучий. Замість розпланованих алей місцеві жителі протоптали стежки, але попри це, парк не втратив своєї привабливості. На площі 14 га росте близько 45 видів дерев і кущів, серед яких переважає ясен, ялина, липа, клен та в'яз. У парку збереглося близько 800 дерев, вік яких перевищує два сторіччя.
Відомі люди Редагувати
В селі народилися:
- Федорчук Павло Степанович (*1914 — †1979) — Герой Радянського Союзу;
- барон Максиміліан де Шодуар (*1816 — †1881) — відомий ентомолог.
- барон Іван де Шодуар (*1859 — †1919)
- Альперт Яків Львович (*11.03.1911 — † 5.10.2010, Бостон, США) — радянський і американський вчений в галузі фізики плазми і радіофізики, кавалер ордена Знак Пошани (1967 р.), в 1987 р. емігрував у США, доктор фізико-математичних наук
- Іщенко Федір Калістратович — український радянський діяч.
- Бялик Хаїм-Нахман — єврейський поет.
- Ківтонюк Григорій (*25.12.1925 — †7.06.1946) — командир чоти УПА, лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Антонович_В.Б. (1900). Археологическая карта Волынской губернии (рос). Москва: Тип.Лисснера и Гешеля. с. 15.
- . monastyrn.narod.ru. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.
- ↑ . dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
- Архів:ДАЖО/178/3/3 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (пол). Державний архів Житомирської області. с. 740 (скан). Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 6 червня 2021.
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-20)
- Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 26 травня 2019.
Посилання Редагувати
- Iwnica // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 326. (пол.)
- Iwnica // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 620. (пол.)
- Погода в селі Івниця [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Фотографії села Івниця[недоступне посилання з лютого 2019]
- Підприємства в селі Івниця [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Карта села Івниця [ 16 березня 2016 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття про Житомирську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |