Іван Ле справжнє ім я онтійович Мойся 9 21 березня 1895 18950321 с Мойсинці Золотоніський повіт Полтавська губернія Росі

Народився 9 (21 березня) 1895 року в селі Мойсинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Батько працював переважно грабарством. Матеріальні нестатки змушують восьмирічного хлопця піти на заробітки, — він пасе громадську худобу, згодом працює коногоном на руднику на Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.

Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Пріднєпров'є».

У 1915 році мобілізований до царської армії. Перебування на фронті Першої світової війни, спілкування, а потім і дружба з більшовиками вплинули на політичні погляди майбутнього письменника. Його обирають головою солдатського комітету.

Після демобілізації влітку 1918 року повернувся в Україну, брав участь у боротьбі проти Гетьманату на боці Директорії УНР, а також проти денікінців. Його обирають до складу ревкому, а потім до повітового виконкому в Золотоноші.

У 1922 році його посилають на робітфак Київського політехнічного інституту, з наступного року він вчиться на факультеті інженерів будівництва шляхів. Згодом редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар».

У кінці 1920-х років, з 1928 року по 1930 рік жив і працював у Донбасі, редагував журнал «Забой» (зараз «Донбас»). В цей період його творчості переважала робітнича тема (здебільшого донецька) вона розкрита в творах «Ритми шахтьорки» 1928.

Займає активну позицію в ідеологічній боротьбі проти «ворожих» концепцій в мистецтві, у ствердженні основоположних принципів радянської літератури. Належав до літературних організацій «Жовтень», «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників». Стає першим редактором «Літературної газети» (1927).

Про роботу Івана Ле "під прапором Петлюри" добре пам'ятали у його волості, тому до комуністичної партії його прийняли тільки після виїзду з малої батьківщини у 1925 році.

Типовий представник стилю соцреалізм. У центрі уваги Івана Ле — простий люд. Серед них — Пилип Баранець («Новоявлена», 1925), Василь Машиністий («Трахтарь», 1926), Остап Залізний («Камінний Мірошник», 1928). Його спроби не ідеологізувати свої твори наштовхувались на вимоги редакцій вимальовувати образи його головних героїв, щоб було доведено партійність їх поведінки.

Професор Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), який більшу частину свого життя прожив у еміграції і великими симпатіями до радянської влади не відрізнявся, в своїй “Історії української літературної мови” стверджував, що значну роль у завершенні формування сучасної української літературної мови відіграли українські письменники доби радянської українізації (першої третини ХХ століття).

До цих письменників безумовно належить й Іван Ле, який за своє життя видав більше 50 книг зі своїми творами, переважну більшість яких було написано українською мовою.

Могила Івана Ле

Помер у Києві 9 жовтня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; центральна алея).

Твори Редагувати

Меморіальна дошка Іванові Ле у Києві (вул. Велика Васильківська, 6)

Романи:

Роман міжгір'я;
Ле І. Роман міжгір'я. Кн. 2 / Іван Ле. — Вид. 3-тє. — Київ ; Харків: Держ. літ. вид-во, 1935. — 342 с.;
Наливайко;
Хмельницький;
Історія радості;
Південний захід (1948—1950, спільно з Олександром Левадою);
Бронзова доба (1965—1972) ^{[джерело?]};
Ле І. Новели / Ів. Ле. — Київ: Молодий більшовик, 1936. — 395, 3 с. — (Сучасна українська література).;
Ле І. Україна. Т. 1 : Наливайко: іст. роман з часів боротьби українського народу проти польської шляхти в кінці XVI ст. / Іван Ле. — Київ: Держ. літ. вид-во, 1940. — 420 с.;
Ле І. Танець живота: оповідання / Іван Ле. — Київ: Держ. вид-во України, 1928. — 159, 1 с.;
Ле І. Історія радості: роман / Іван Ле. — Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1947. — 319 с.;

Повісті:

Юхим Кудря;
Інтеграл;
Кленовий лист;
Право молодості (1951—1952);
Ле І. Твердий характер / Іван Ле. — Київ: Держ. літ. вид-во, 1941. — 138 с.;
Ле І. Камінний мірошник: повість / Іван Ле. — Харків ; Київ: Держ. вид-во України, 1930. — 74 с.;
Ле І. Тринадцять епізодів: повість / Іван Ле. — 4-те переробл. вид. повісті «Юхим Кудря». — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1934. — 255, 1 с. : іл. — (Ювілейна бібліотека Червоної армії);
Ле І. Поза килимами: збірка / Іван Ле. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1931. — 197, 2 с.;
Ле І. Мої листи, (1941—1944) / Іван Ле. — Київ ; Харків: Укр. держ. вид-во, 1945. — 228 с.;
Ле І. Збірка творів. Т. 1, 2, Кн. 1, 2 : Міжгір'я: роман / Іван Ле. — Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1947. — 564 с.;
Ле І. Семен Голубар: повість-біографія знатного шахтаря Криворіжжя / Іван Ле. — Київ: Держ. вид-во техн. літ. України, 1950. — 88 с.;
Ле І. Розділ другий / Іван Ле. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1931. — 34, 1 с. — (Масова художня бібліотечка);
Ле І. Ритми шахтерки: оповідання / І. Ле. — Київ: б. в., 19–?. — 47 с. — (Бібліотека газети «Пролетарська правда»);
Ле І. Оповідання та нариси, 1920—1944 / Іван Ле. — Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1950. — 400 с.;
Ле І. Кільце порятунку / Іван Ле. — Харків: Літ. і мистецтво, 1934. — 80 с.;
Ле І. Її кар'єра / Іван Ле. — Київ: Держ. вид-во худож. літ., 1947. — 23 с. — (Бібліотека художньої літератури);
Ле І. Два дні на Новокраматорці / Іван Ле. — Київ: Держ. літ. вид-во, 1937. — 46 с.;
Ле І. Висота 206 / Іван Ле. — Б. м.: Спілка рад. письменників України, 1944. — 63 с.;
Ле І. Вибрані твори / Іван Ле. — Київ: Держ. літ. вид-во, 1938. — 314 с.

Екранізації Редагувати

За його твором «Роман міжгір'я» режисер Ф. Лопатинський (за сценарієм Ф. Лопатинського і П. Коломойцева) створив у 1933 р. однойменний фільм.

За мотивами того ж твору, Кіностудія імені Олександра Довженка у 1975 році знімає фільм "Це було у Міжгір'ї" (режисер Мунід Закіров).

Нагороди та вшанування Редагувати

1967 — Шевченківська премія

На його честь існують декілька урбанонімів, наприклад, вулиця Івана Ле у місті Черкаси до 22.12.2022, коли була перейменована на честь Ольги Чемерис.

Примітки Редагувати

Джерела та література Редагувати

Г. П. Герасимова. Ле Іван [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 60. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
«Іван Ле був антиукраїнським письменником» [ 16 січня 2019 у Wayback Machine.]

Література Редагувати

Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 509—510.
Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 291—292.

Посилання Редагувати

Іван Ле був антиукраїнським письменником [ 17 лютого 2022 у Wayback Machine.]

Ле Іван в Електронній бібліотеці «Культура України» [ 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Ле І. Як я працюю над «Романом Міжгір'я» / Іван Ле. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1932. — 115 с. [ 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]

[ure-1] Ле Іван Леонтійович [ 17 вересня 2012 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія.

[2] У Черкасах перейменували більше сотні вулиць, провулків та скверів