«Євгенія Гранде» — роман французького письменника Оноре де Бальзака 1833 року. Вперше частково опублікований в журналі «L'Europe littéraire» у вересні 1833 року. Перша повна публікація була здійснена в 1834 році.
| Євгенія Гранде | |
|---|---|
| фр. Eugénie Grandet | |
| Жанр | роман |
| Форма | роман |
| Напрям | реалізм |
| Автор | Оноре де Бальзак |
| Мова | французький |
| Опубліковано | 1833 |
| Країна | Франція |
| Ілюстратор | Daniel Hernández Morillod |
| Цикл | Людська комедія |
| Попередній твір | Ursule Mirouëtd |
| У «Гутенберзі» | 11049 |
| | |
| Цей твір у Вікісховищі |
Сюжет ред.
«Євгенія Гранде» — роман Оноре де Бальзака, входить до циклу «Сцени провінційного життя», вперше опублікований у 1833 році. Сюжет побудований на подіях, які розгортаються у французькій провінції девятнадцятого століття. Голова заможної родини буржуа-мільйонер, скнара та деспот Фелікс Гранде таємно заощаджує гроші, ні на кого не витрачає їх, економить на всьому. Дружина Гранде страждає, вона слабка жінка, не має сміливості перечити чоловікові. Їхня красуня-донька Євгенія Гранде знайомиться зі своїм кузеном Шарлем, який приїхав з Парижа. Між ними виникають почуття, Шарль називає Євгенію своєю дружиною, але він змушений поїхати за кордон. Євгенія — класичний силует бальзаківської жінки, готової «життя віддати за сон кохання», — обіцяє, що чекатиме його. Проходять роки, помирає спочатку мати Євгенії, потім і батько. Героїня стає спадкоємицею величезного спадку. Одного разу Євгенія дізнається, що Шарль повернувся до Франції, проте одружитися він збирається з іншою…
Твір був екранізований двічі: перший раз у 1946 році режисером Маріо Сольдаті — «Євгенія Гранде», другий раз у 1960 році режисером Олексієм Сергєєвим. Історія Євгенії Гранде завжди актуальна, постійно буде нагадувати про те, що часом довірливість та мрії можуть зробити людей сліпими та беззахисними. А ще про те, що часом батьки люблять своїх дітей настільки сильно, що краще б не любили, і про те, що скупий завжди платить двічі…
Проблематика твору ред.
Художня проблематика твору полягає в розробці двох антагоністичних одна одній тем — любові до грошей і любові до людини (духовної парадигми нашого існування).
Говорячи про сучасне йому суспільство, Бальзак підкреслює його меркантильну сутність. Життя більшості людей, на думку письменника, «обмежене суто матеріальними інтересами». Один з головних персонажів роману, пан Гранде є «уособленням могутності грошей». На прикладі його характеру і історії життя Бальзак показує, до чого може привести людину любов до грошей. З одного боку, ми бачимо дбайливе і ощадливе ставлення до речей, з іншого — нерозумне обмеження себе і своєї сім'ї в найнеобхіднішому.
Головні герої ред.
- Пан Гранде, сомюрський буржуа-мільйонер, що відрізняється надзвичайної скупістю і ощадливістю.
- Пані Гранде, дружина пана Гранде.
- Євгенія Гранде, дочка пана і пані Гранде.
- Шарль Гранде, кузен Євгенії з Парижа.
- Нанетта, вірна служниця будинку Сомюрский Гранде.
Образи головних героїв ред.
Пан Гранде витрачає фінанси тільки на те, що не може отримати задарма: освячений хліб, одяг для дружини і дочки, оплату їх стільців в церкві, освітлення, платню єдиній служниці Наненті, лудіння каструль, податки, ремонт будівель і витрати по своїх підприємствах . Фермери-навспільника постачають Гранде курчатами, яйцями, маслом і пшеницею, наймачі-городники — овочами. Фрукти у сім'ї — свої, але найкращі з них йдуть не на домашній стіл, а на ринок. Дичина в меню Гранде з'являється не раніше, ніж він купує лісові угіддя.
Папаша Гранде цінує в грошах — не владу, не ті можливості, які вони дають, а самі гроші. Йому подобається все, що з ними пов'язано — заробіток, примноження, вкладення капіталу то в одне, то в інше підприємство, накопичення, пересування, милування (як у випадку з золотими монетами, які він дарує своїй дочці Євгенії на кожен день народження) і навіть саме усвідомлення існування грошей.
Пан Гранде бачить в людях гроші, а в грошах — людей: «червінці живуть і копошаться, як люди: йдуть, приходять, потіють, множаться». У розмові з Шарлем герой відчуває жаль не до того, що племінник втратив батька (Гранде не бачить в цьому нічого страшного, оскільки «батьки за законом природи помирають раніше дітей»), а до того, що він втратив стан. Для татуся Гранде розорення — найважче нещастя, яке може спіткати людину на землі.
Про майбутнє життя герой не думає так само, як не думають і більшість оточуючих його торговців і аристократів. На порозі смерті папаша Гранде точиться не до розп'ятого на хресті Христа, а до його позолоти. Замість благословення герой закликає єдину дочку берегти золото, адже їй доведеться потім дати йому «звіт на тому світі!».
Євгенію Гранде можна було б назвати повною протилежністю батька, якби не одне «але»: дівчина успадкувала від нього основну рису характеру — внутрішню упертість. Французький письменник періодично підкреслює спільність у поведінці батька і доньки: перша вкладає золото в прибуток, друга — в почуття; хитрість персонажів обумовлюється їх головною, внутрішньої пристрастю — скупістю Гранде і любов'ю Євгенії; старий скнара готовий пожертвувати любов'ю дочки заради зайвих пластинок золота, Євгенія готова віддати своє життя за несесер, відданий їй на зберігання коханою людиною.
Папаша Гранде інтуїтивно відчуває свою схожість із дочкою, але похилий вік і укорінена в його серці пристрасть до золота, не дозволяють йому бачити справжню натуру Євгенії, між тим, як остання прекрасно усвідомлює, що собою представляє її батько.
Дівчина не думає про гроші до тих пір, поки вони їй не потрібні. Як тільки в життя Євгенії вривається любов, прокидається і її свідомість: за чверть години, що пройшли з моменту приїзду кузена, «у неї виникло більше думок, ніж з дня появи її на світ».
У Шарлі дівчину привертає все: і витончена краса, і модний одяг, і його, незвичайні для провінції, манери. Нещастя, що трапилася з ним, розпалює в Євгенії природне для неї почуття жалю до ближнього.
Становлення любові в серці головної героїні малюється Бальзаком психологічно тонко і вивірено: на початку Євгенія неусвідомлено прагне зробити приємне кузену (прибирає його кімнату) і хоче сподобатися йому зовні (встає рано вранці, щоб красиво одягнутися і зачесатися), потім вона повстає проти встановленого батьком домашнього укладу («краде» на кухні груші і готує Шарлю найпростіший — за звичайними мірками, але руйнівний, за уявленнями батька, сніданок) і при цьому ретельно приховує свої думки і почуття від оточуючих.
Успадкований від матері благородний, християнський характер надає простим і пересічним рисам Євгенії дивовижну принадність. Головна героїня роману з радістю допомагає коханому грошима і сім довгих років чекає його повернення з Ост-Індії. Дізнавшись про зраду Шарля, Євгенія проявляє себе, як і всі благородні натури, — вона оплачує борги кузена, відпускає його до іншої, а сама звертає свій погляд до неба і продовжує жити, люблячи і страждаючи, в очікуванні природної розв'язки — смерті.
На тлі протистояння матеріалістичного і духовного другорядні персонажі роману виглядають дещо шаблонно: пані Гранде — класичний образ богобоязливої жінки, яка беззаперечно підкоряється чоловікові. Шарль Гранде — молода людина з благородним серцем швидко засвоює безпринципну суспільну мораль, яка не просто змінює, а розбещує його характер. І тільки Євгенія залишається сама собою — чистою, доброю, всепрощаючою і нескінченно люблячою.
Переклади ред.
Переклад Ф. М. Достоєвського ред.
Перший переклад роману «Євгенія Гранде» на російську мову був здійснений в 1843 році пристрасним шанувальником Бальзака Ф. М. Достоєвським, який вийшов у1844 році в журналі «Репертуар і пантеон» без вказівки імені перекладача, який став першою публікацією письменника-початківця. Сам Достоєвський у листі братові Михайлу охарактеризував свою версію перекладу як «незрівнянну».
Переклад можна вважати вільним перекладанням, оскільки він містить деякі помилки, пропуски, неточності, але також і деякі доповнення від самого Достоєвського. Переклад «Євгенії Гранде» здійснювався з першого повного окремого видання, що вийшов в 1834 році, і тому деякою мірою віддалений від остаточної версії оригіналу — від третьої (канонічної) редакції роману, опублікованій в 1843 році в циклі «Людська комедія» серії "Сцени провінційного життя "(Scènes de la vie de province). Французький дослідник Ф. Торранс в своїй статті 2013 року вказує, що «всі дослідники сходяться в одному: Достоєвський слідував виданню Беше, який вийшов в 1834 році».
Джерела ред.
- http://dovidka.biz.ua/yevgeniya-grande-balzak-skorocheno/ [ 28 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- http://goldlit.ru/balzac/339-evgeniya-grande-analiz [ 21 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- http://dovidka.biz.ua/yevgeniya-grande-analiz/ [ 29 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- З листа М. М. Достоєвському від січня (друга половина), 1844 р // Достоєвський Ф. М. І.. зібр. твор. в 30-ти тт. Т. 28 (1). — Л .: Наука, 1972—1991. С. 86.