Мико́ла Андрі́йович Ліви́цький (9 [22] січня 1907, Жмеринка — 8 грудня 1989, Філадельфія) — український громадський та політичний діяч, журналіст, Голова уряду УНР в екзилі (1957—1967), Президент УНР в екзилі (1967–1989).
| Микола Андрійович Лівицький | |
|---|---|
| | |
| 3-й Президент УНР в екзилі | |
| 22 березня 1967 — 8 грудня 1989 | |
| Попередник | Степан Витвицький |
| Наступник | Микола Плав'юк |
| Народився | 9 (22) січня 1907 Жмеринка, Подільска губернія, Російська імперія |
| Помер | 8 грудня 1989 (82 роки) Філадельфія, США |
| Похований | Цвинтар святого Андрія |
| Відомий як | політик, журналіст |
| Громадянство | Російська імперія УНР США |
| Національність | українець |
| Alma mater | Женевський університет |
| Батько | Лівицький Андрій Миколайович |
| Мати | Лівицька Марія Варфоломіївна |
| У шлюбі з | Гельга Лівицька |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Народився в дворянській родині у м. Жмеринка, нині Вінницька область, Україна, тоді Вінницький повіт, Подільська губернія, Російська імперія. Син Андрія Лівицького.
Навчався в 1-й Українській школі ім. Шевченка в Києві.
1920 року разом з батьком — на той час головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки — виїхав за кордон. Середню освіту продовжив здобувати на матуральних курсах у Празі при Українській господарській академії. Закінчив Вищу торговельну школу у Варшаві, економіко-соціальний факультет Женевського університету, отримав ступінь магістра комерційних наук.
Був активістом студентського руху, обирався головою (першим) новоствореної студентської корпорації «Запоріжжя» у Варшаві. Брав участь у з'їздах Центрального союзу українського студентства, був одним з видавців часопису «Студентський голос» (1927—1928, Варшава).
У 1930-х роках у Варшаві та Женеві вивчав економіку та журналістику. У 1923—1939 роках був секретарем делегації уряду УНР при Лізі Націй. Спеціальний кореспондент журналу «Тризуб» у Женеві, керівник женевської філії Українського пресового бюро. 1932-го через адвоката Самуеля Підгірського пом'якшив обвинувачення Юрієві Косачу — перед тим йому дав вказівку розробити «План розбудови національного руху на Волині».
У 1938—1939 роках за дорученням уряду УНР в еміграції перебував у Карпатській Україні задля координації дій її уряду й адміністрації з екзильним урядом УНР.
У 1937—1942 роках — на дипломатичній роботі в країнах Європи. У роки Другої світової війни деякий час жив у Варшаві, а у 1942 році переїхав до Києва для налагодження там політичної роботи. Невдовзі потому був ув'язнений гестапо.
Один із засновників і керівників Українського національно-державного союзу (УНДС): заступник голови (з 1946), голова УНДС (з 1951). У 1948—1950 очолював Спілку українських журналістів на чужині, згодом перебрав керівництво Українським Національно-Державним Союзом. Від 1949 — член виконавчого органу (уряду) Української Національної Ради, а з 1957 по 1967 — голова (прем'єр-міністр) виконавчого органу (уряду УНР) і міністр закордонних справ.
Був редактором газети «Мета» Українського інформаційного бюро в Мюнхені (1954—1957).
Упродовж 1967—1989 — Президент УНР в екзилі. На посту президента УНР проявив себе більше як авторитарний діяч, що й спровокувало у 70-х роках конфлікт між партіями, які входили до УНРади. Конфлікт вдалося погасити після прийняття «Тимчасового закону», який дещо демократизував Державний центр УНР в екзилі.
Написав низку праць, у тому числі «Захід — Схід і проблематика поневолених Москвою націй» (1975), «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками» (1984).
Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Відзнаки ред.
Нагороджений Хрестом Відродження — військовою відзнакою, запровадженою у 1977-му Урядом УНР в екзилі на честь 60-ліття організації збройних сил Української Народної Республіки (наказ № 46 від 14.8.1977, число нагороди — 1).
Вшанування пам'яті ред.
22 січня 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 110 років з дня народження Миколи Лівицького (1907—1989), громадського і політичного діяча, Президента Української Народної Республіки в екзилі.
14 лютого 2024 року у місті Жмеринка вулицю Крилова перейменували на вулицю Миколи Лівицького.
Примітки ред.
- Лівицький Андрій. Листування (1919—1953 роки) / Упорядкув., вступ. ст., заг. ред. Я. Файзуліна. — Український інститут національної пам'яті. — Київ: Фенікс, 2019. — 688 с. ISBN 978-966-136-661-8
- Тинченко Ярослав. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 11 жовтня 2018.
- ЦДАВОУ. — Ф. 3235. — Оп. 1. — Спр. 1812. — Реєстр нагороджених Воєнним Хрестом
- . Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 6 лютого 2018.
- Горького – на Героїв Крут, Комарова – на Захисників Азовсталі: нові назви вулиць у Жмеринці. Жмеринка.City (укр.). Процитовано 14 лютого 2024.
Публіцистика ред.
Література ред.
- Біляїв Володимир. На неокраянім крилі… — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
- Гупало Сергій. Кінець ковельського підпілля // Дзеркало тижня. — 2002. — Липень.
- Держ. Центр Укр. Нар. Республіки в екзилі. — Філадельфія; Київ; Вашингтон, 1993.
- Каравченко І. В. Юридична енциклопедія. — Т. 3. — Київ, 2001. — С. 486.
- Кучерук О. Лівицький Микола Андрійович [ 27 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 200. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Посилання ред.
- ЮрСлава [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Лівицький [ 22 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- Термін [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Інститут історії України [ 30 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Поступ Брама [ 18 січня 2013 у Wayback Machine.]
| Попередник Степан Витвицький | 3-й Президент УНР 1967—1989 | Наступник Микола Плав'юк |