Ли́чівка — село в Україні, у Наркевицькій селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Розташоване на лівому березі Бужка, лівої притоки Південного Бугу. Населення становить 332 особи.
| село Личівка | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Хмельницька область |
| Район | Хмельницький район |
| Рада | Наркевицька селищна громада |
| Основні дані | |
| Населення | 332 |
| Площа | 1,92 км² |
| Густота населення | 172,92 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 31231 |
| Телефонний код | +380 3845 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°37′25″ пн. ш. 26°36′37″ сх. д. / 49.62361° пн. ш. 26.61028° сх. д.Координати: 49°37′25″ пн. ш. 26°36′37″ сх. д. / 49.62361° пн. ш. 26.61028° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 315 м |
| Водойми | річка Бужок |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 31231, Хмельницька обл., Волочиський р-н, с.Шмирки |
| Карта | |
Личівка | |
Личівка | |
| Мапа | |
| Личівка у Вікісховищі |
Історія ред.
Назва села походить від вихідців з Литви, котрі вперше тут поселилися і спочатку село називалося Литівка.
У XVI столітті село належало князям Острозьким. В 1593 р. село було спустошене татарами. Возні Криштоф Щука і Станіслав Янковський доповідали Луцькому міському суду 7 грудня 1601 р. про те, що вони «были в попаленных селах пана воеводы Волынского, волости Базалийской, у тому числі и селе Лычовце» і знайшли, що «они пусты и людей в них нимаш». Село відновилося лише через десяток років.
Після згасання роду Острозьких в 1620 р. село розділило історичну долю інших володінь, які входили до складу так званої Острозької ординації. По відомій Кольбушівській транзакції село дісталося Ігнатію Сапєзі, воєводі Мстиславському у 1758 р. А пізніше землями у селі володіла поміщиця Залєвська, яка здавала ці землі в оренду Феліксу Мінькевичу та його дружині. У 1758 р. в селі побудована невеличка церква в ім'я Успіня Пресвятої Богородиці. Церква була спочатку греко-католицькою, пізніше православною. Нову дерев'яну церкву та дзвіницю збудували у 1888 р. по плану архітектора Скуратова майстром Федором Фарворовським. Церковну бібліотеку започаткував священик Ігнатій Таранович. Вона складалася із 61 книги, які були надруковані у Львові та Почаєві. Священик І. І. Таранович похований у церковному дворі. З кінця XVIII ст. і до кінця XIX ст. священиками церкви були М.Москалевич, Г.Москалевич, С.Янчинський, І.Таранович, а псаломщиком наприкінці XIX ст. — П.Комарницький. До складу церковного приходу Личівки входили православні віруючі сіл Пеньківці і Собківці.
У 1896 р. в селі було 59 дворів і 496 жителів. Церковно-парафіяльну школу відкрили у 1876 р., в 1895 р. в ній навчалися 19 хлопчиків і 12 дівчаток. На утримання школи сільська громада виділяла 70 крб. щорічно. Земельні наділи в селян становили 6 моргів. Крім землеробства селяни займалися ткацтвом, деревообробним промислом, шили чоботи. У XIX — першій половині XX ст. в селі були вітряк і млин.
У роки Німецько-радянської війни радянські партизани із загону ім. Кутузова розгромили в селі підрозділ мадярських окупантів. За мужність, проявлену у роки Німецько-радянської війни 57 жителів села нагороджено орденами і медалями СРСР. Після війни було побудовано кузню, конюшню, зернотік, столярну майстерню, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин, дитячі ясла.
У першій половині 50-х років на південних пагорбах в околицях Личівки насадили мішаний ліс.
З 1958 по 1980 р. місцевий колгосп «Аврора» очолював Коломієць Микола Тимофійович. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні цукрових буряків та пшениці. П'ятисотенні рубежі в урожайності цукрових буряків долали ланки Гуляк Ольги, Рудюк Євгени у 60-х роках та механізована ланка Коцюка Анатолія у першій половині 70-х років. У 1963 р. до колгоспу Личівки приєднали Шмирківський колгосп.
Протягом 1950—1990 рр. успішно розвивалося колгоспне городництво. За високі показники у вирощуванні зернових та технічних культур голову колгоспу М. Т. Коломійця було нагороджено орденом «Знак Пошани».
У 1970 р. Личівка була центром сільської ради, до складу якої входило с. Шмирки. В селі знаходилася бригада колгоспу «Аврора», яка вирощувала зернові і технічні культури. Крім того працювали тваринницька ферма, свиноферма, вівцеферма та птахо-ферма.
У 1970 р. в селі проживали 506 чоловік. В селі діяли початкова школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.
Станом на 1.09.2010 р. у селі проживає 238 жителів.
Галерея ред.
Література ред.
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
- Гуляк Л. Я., Михальчишин І. Р. Історія Волочиського району. — Хмельницький: Видавець ПП Цюпак А. А., 2010. — 504 с.
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |