Ніколай Міха́йловіч Карамзі́н (1 ((12) грудня) (1766), Михайловка, (Симбірська губернія), Російська імперія (нині Бузулукський район, Оренбурзька область, РФ) — 22 травня (3 червня) (1826), (Санкт-Петербург), Російська імперія) — російський історик, пропагандист, письменник, (поет), реформатор російської мови, почесний член Петербурзької Академії наук (1818), автор багатьох слів російської мови.
Карамзін Ніколай Міхайловіч | |
---|---|
рос. Николай Михайлович Карамзин | |
Псевдо | А. Б. В. |
Народився | 1 ((12) грудня) (1766) с. Михайловка, (Симбірська губернія), Російська імперія |
Помер | 22 травня (3 червня) (1826) (59 років) (Санкт-Петербург), Російська імперія |
Поховання | d |
Громадянство | Російська імперія |
Національність | (росіянин) |
Діяльність | (мовознавець), (поет), (історик), (письменник), (перекладач), (критик), (журналіст), (прозаїк), (публіцист) |
Відомий завдяки | історик |
Alma mater | d |
Знання мов | російська[1][2] |
Членство | (Петербурзька академія наук) |
Роки активності | з (1781) |
Напрямок | Сентименталізм |
Жанр | (поезія) |
Magnum opus | d |
Рід | (Карамзіни) |
Родичі | Михаіл Єгоровіч Карамзін |
У шлюбі з | d |
Діти | d, d, d, (Карамзіна Софія Миколаївна), d і d |
Нагороди | |
(IMDb) | ID 0438880 |
|
Написав велику історичну працю («Історія держави Російської») (томи 1-12, 1816—1829 рр.) — одна з перших узагальнюючих праць з історії Росії, що кардинальним чином спотворювала і викривлювала реальну історичну картину світу та місце у ній Росії, підмінюючи поняття та сенси. Редактор «Московського журналу» (1791—1792) та «Вісника Європи» (1802—1803).
Життєпис
Народився 1 (12) грудня 1766 р. в селі Михайлівка під Симбірськом (нині Бузулукський район Оренбурзької області). Його батько Михайло Єгорович Карамзін (1724—1783) середньопомістний симбірський дворянин з роду (Карамзіних), нащадок кримськотатарського мурзи Кара-Мурзи. Отримав домашню освіту, з 14 років навчався в Москві в пансіонаті професора Московського університету Шатена, одночасно відвідував лекції в університеті.
В 1779—1781 роках навчався у московському пансіоні Шатена. В 1782—1783 роках служив у гвардійському Преображенському полку. В 1789—1790 роках подорожував Західною Європою, де познайомився з багатьма відомими представниками Просвітництва: (Кантом), (Гердером), (Віландом), (Лафатером) тощо.
Микола Карамзін почав писати («Історію держави Російської») в 1806 році, однак не встиг її закінчити. Результатом двадцятирічної праці стало видання дванадцяти томів. Інші два історики — (Сергій Соловйов) та (Василь Ключевський) — лише розширили, поглибили й удосконалили раніше написане. Проте зміст книжок по історії зазначених трьох авторів викликає сумніви щодо їх об'єктивності.
Помер 3 червня 1826 р. у (Санкт-Петербурзі).
Суспільно-політичні погляди
Дотримувався консервативних поглядів щодо функціонування тогочасного російського суспільства. Він підтримував (абсолютизм), (кріпацтво), був противником будь-яких ліберальних чи демократичних реформ державного управління.
У 1811 році написав (рос. О древней и новой России в её политическом и гражданском отношениях), в якій відбивалися погляди консервативних верств суспільства, незадоволених (Олександра I). Своїм завданням він вважав необхідність довести те, що ніяких перетворень в країні проводити не потрібно. «Записка» зіграла також роль начерків до подальшої величезної праці Миколи Карамзіна з російської історії.
Серед іншого, у своїй «Записці» Карамзін стверджував що у кріпацькій Росії, як у жодній «землі Європейській», «блаженствує народ, процвітає правосуддя, сяє благоустрій, серця задоволені, уми спокійні». Ці та інші ідеологічні викладки Карамзіна були в подальшому використані графом (Уваровим) для створення цілісної (теорії офіційної народності), яка також відома як тріада рос. «Православие, Самодержавие, Народность».. Карамзіна як виразника офіційної імперської ідеології з іронією згадує (Тарас Шевченко) в своїй поемі-містерії («Великий льох») (1845). Водночас захоплену оцінку діяльності Карамзіна як «культурника» (поруч із (Пушкіним)) дав (Пантелеймон Куліш) у поемі «Дума про татарина й орапа» (1890).
(Денис Зубрицький) у своїй праці «Хроніка міста Львова» стверджував, що Карамзін вагався визнати існування (Руської (української) православної митрополії) з центром у (Галичі).
Карамзін про росіян XIV—XV ст.
Не засліплюючись народним самолюбством, скажімо, що росіяни цих століть у порівнянні з іншими європейцями могли по справедливості здаватися невігласами. |
Реформа російської мови
Проза і поезія Карамзіна справила вирішальний вплив на розвиток (російської літературної мови). Карамзін цілеспрямовано відмовлявся від використання церковнослов'янської лексики і граматики, приводячи мову своїх творів до повсякденної мови своєї епохи і використовуючи як зразок (граматику) і (синтаксис) французької мови.
Карамзін ввів в російську мову багато нових слів — (неологізмів) («благотворительность», «влюблённость», «вольнодумство», «достопримечательность», «ответственность», «подозрительность», «промышленность», «утончённость», «первоклассный», «человечный»), так і (варваризмів) («тротуар», «кучер»). Також він одним з перших почав використовувати літеру (Ё).
Зміни в мові, пропоновані Карамзіним, викликали бурхливу полеміку в 1810-х роках. Письменник (Олександр Шишков) за сприяння (Державіна) заснував у 1811 році товариство («Бесіда аматорів російського слова»), метою якого була пропаганда «старої» мови, а також критика Карамзіна, (Жуковського) та їх послідовників. У відповідь 1815 року утворилося (літературне товариство «Арзамас»), яке стало іронізувати над авторами «Бесіди» і пародіювати їхні твори. Членами товариства були багато поетів нового покоління, в тому числі (Батюшков), (Вяземський), (Давидов), (Жуковський), (Пушкін). Літературна перемога «Арзамаса» над «Бесідою» усталила перемогу мовних змін, які ввів Карамзін.
Незважаючи на це, пізніше відбулося зближення Карамзіна з Шишковим, і, завдяки сприянню останнього, Карамзін в 1818 році був обраний членом (Російської академії). У тому ж році він став членом (Імператорської Академії наук).
Ставлення до природи
Карамзіна можна назвати «російським (Торо»), бо він першим в російській культурній традиції став оспівувати дику природу — її дикість і священність: «Ні, ні! Я ніколи не буду прикрашати Природу. Село моє повинне бути селом, пустелею. Дикість для мене священна; вона звеличує дух мій. Гаї мої будуть цілі, нехай заростають вони високою травою!» В іншому творі він писав, що в природі, де видно працю і роботу, немає для нього задоволення. Дерево, пересаджене, обрізане подібне до невільника із золотим ланцюгом.
У 1789 р., відвідуючи (Швейцарські Альпи) і милуючись знаменитими (рейнськими) (водоспадами) Штаубахх, Тріммербах і (Рейхенбах), Карамзін відчув божественність дикої природи: він раптом майже осліп, став на коліна і почав молитися. Пізніше письменник так описував те, що сталося:
Марно уява моя шукає порівняння, подібності, образи!.. Рейн і Рейхенбах, чудові явища, величні чудеса природи! У мовчанні дивуватися буде вам кожний, хто має почуття; але хто може зобразити вас пензлем або словами? — Я майже зовсім зомлів, будучи приголомшений гримлячим громом падіння і впав на землю. |
Вшанування
На честь Миколи Карамзіна названий астероїд (3719 Карамзін). Як другорядний персонаж він фігурує в романі («Журавлиний крик») українського письменника (Романа Іваничука)&.
Виноски
- (Bibliothèque nationale de France) BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- CONOR.Sl
- Карамзин, Владимир Николаевич // Русский биографический словарь — (СПб): 1897. — Т. 8. — С. 499–500.
- . Архів оригіналу за 15 жовтня 2016. Процитовано 28 липня 2015.
- . Архів оригіналу за 30 січня 2015. Процитовано 30 січня 2015.
- блаженствует народ, цветет правосудие, сияет благоустройство, сердца довольны, умы спокойны
- Идейная борьба 30—40-х годов: Охранители [ 5 липня 2015 у (Wayback Machine).] //
- (Denys Zubryćkyj). Kronika miasta Lwowa.— Lwów, 1844. — 492 s. — S. 159. (пол.)
- Н. М. Карамзин. История государства Российского, т. V, рз. 4. // СПб, 1892, т. V, стор. 254. [ 16 вересня 2016 у (Wayback Machine).] (рос.)
- В. В. Одинцов. Лингвистические парадоксы. Москва. «Просвещение», 1982
- Карамзин Н. М. Деревня // Этико-эстет. подход в охране дикой природе и заповедном деле / Изд. 2-е, доп. — К.: Киев. эколого-культур. центр, 1999. — С. 101—102.
- Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с.
- Борейко В. Е. Современная идея дикой природы. — К.: Киев. эколого-культур. центр, 2001. — 124 с.
- Карамзин Н. М. Письма русского путешественника. — М.: Правда, 1980.
- Роман Іваничук Журавлиний крик. — Львів: (Каменяр), 1989. — 375 с. — Частина друга. — ISBN 5—7745—0160—4
Джерела та література
- (Білінський В). Країна Моксель, або Московія: Роман-дослідження. — 2-ге видання, виправлене. — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2010. — 376 с. — .
- Удод О. А. Карамзін Микола Михайлович [ 17 серпня 2016 у (Wayback Machine).] // (Енциклопедія історії України) : у 10 т. / редкол.: (В. А. Смолій) (голова) та ін. ; (Інститут історії України НАН України). — К. : (Наукова думка), 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 105. — .
- (Ігор Роздобудько). Чому нас вчать найвидатніші історики Росії, або Як побороти комплекс меншовартості. // Науковий вісник Українського університету. Москва, 2001 р. Стор. 30-37. [ 30 грудня 2016 у (Wayback Machine).]
Посилання
- Карамзін Ніколай // (Українська мала енциклопедія) : 16 кн. : у 8 т. / проф. (Є. Онацький). — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 603. — 1000 екз.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Карамзін Микола Михайлович |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карамзін Микола Михайлович |
У Вікіджерелах є :ru:Николай Михайлович Карамзин |
- Карамзін М. М. Вірші [ 5 січня 2009 у (Wayback Machine).]
- Твори М.Карамзіна на сайті lib.ru [ 21 січня 2009 у (Wayback Machine).]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет