«Алего́рія живо́пису і скульпту́ри» — картина італійського художника XVII століття Гверчіно.
| італ. Allegoria della pittura e della scultura | |
|---|---|
| | |
| Творець: | Гверчіно |
| Час створення: | 1657 |
| Розміри: | 114 × 139 см |
| Висота: | 114 см |
| Ширина: | 139 см |
| Матеріал: | олійні фарби на полотні |
| Жанр: | алегорія[d] |
| Зберігається: | Рим, Італія |
| Музей: | Національна галерея старовинного мистецтва (Рим) |
Алегорія Редагувати
Алегорія, за тлумаченням словників, є зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою якогось образу. Художники XVI–XVII століть обрали собі алегорію у вигляди молодої, привабливої жінки з пензлями і палітрою як втілення чеснот художників. А саме в Італії художники були універсально підготовлені і працювали водночас і як художники, і як скульптори, і як архітектори. Серед них — Бартоломео Амманаті, Леонардо, Баччо Бандінеллі, Браманте тощо. З'явилося три алегорії: «жінка-живопис» отримала пензлі і палітру, «жінка-скульптура» — молоток, долото і уламок скульптури, жінка-алегорія архітектури — циркуль, виску або ще щось, що нагадувало фах архітектора. Садово-паркова скульптура — алегорія архітектури — мала в руці креслення будівлі.
Сформувалося поняття трьох вільних мистецтв, куди якраз і увійшли алегорії архітектури, живопису і скульптури. Саме трьох жінок-алегорій трьох вільних мистецтв-намалював на своїй картині Бернардо Строцці (Ермітаж, Петербург).
Картина Гверчіно Редагувати
Художник звернувся до теми алегорій в пізній період творчості. Архітектура вимагала таких великих знань і навичок, що швидко відокремилась в особисту галузь. Все менше художників займалося водночас і скульптурою. Хоча спроби творити картини і скульптури продовжували навіть майстри XX століття (наприклад, Амедео Модільяні, Пабло Пікассо).
Гверчіно подав на своїй картині тільки жінок — алегорій живопису і скульптури. Дві приємні жіночі постаті зручно розташовані в художній майстерні. Йде ділова і зацікавлена бесіда. В картині панують спокійна енергія і тиха грація, що доволі дивно. Адже це твір доби бароко, коли вимагали сміливих ракурсів, схвильованих почуттів і різких рухів. Але талановиті майстри доби довели, що і бароко може бути тихим, самозаглибленим, натхненим і без різких рухів, сміливих ракурсів і занадто бравурних почуттів. І серед цих майстрів — голландець Рембрандт, лотарінгець Жорж де Латур, фламандець Матіас Стомер, італієць Креспі. До кола творів цих уславлених майстрів треба додати тихий шедевр Гверчіно — «Алегорія живопису і скульптури».
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
Джерела Редагувати
- Всеобщая история искусств, Т 4, М, 1963 (рос)
- Anna Ottani, Guercino, Milano 1965
- Nefta Barbanti Grimaldi, Il Guercino, Bologna 1968
- Denis Mahon, Il Guercino (Giovanni Francesco Barbieri, 1591–1666): catalogo critico dei dipinti, Bologna 1968
- Renato Roli, Guercino, Firenze 1972
- Prisco Bagni, Guercino e i suoi incisori, Roma 1988
- Luigi Salerno (colla collaborazione di Denis Mahon), I dipinti del Guercino, Roma 1988
- David M. Stone, Guercino. Catalogo completo, Firenze 1991 ISBN 88-7737-137-4