? Потрост золотогорлий |
|---|
Самець золотогорлого потроста (Ямайка) Самиця золотогорлого потроста (Ямайка) |
| Біологічна класифікація |
| Tiaris olivaceus (Linnaeus, 1766) |
Ареал виду |
Підвиди |
| (Див. текст) |
| Синоніми |
| Emberiza olivacea Linnaeus, 1766 Euetheia olivacea (Linnaeus, 1766) Tiaris olivacea (Linnaeus, 1766) |
Посилання |
Потро́ст золотогорлий (Tiaris olivaceus) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Мексиці, Центральній і Південній Америці та на Великих Антильських островах на Карибах. Це єдиний представник монотипового роду Потрост (Tiaris).
Опис ред.
Довжина птаха становить 10-10,7 см, вага 8-10 г, в залежності від підвиду. У самців спина оливково-зелена, груди і обличчя чорні, над очима жовтувато-оранжеві "брови", горло яскраво-жовте. Решта нижньої частини тіла сірувато-оливкова. Очі темно-карі, дзьоб конічної форми. чорний, лапи сірі.
Самиці є дещо меншими, ніж самці, забарвлення у них менш яскраве. Верхня частина тіла у них переважно тьмяно-оливково-зелена, нижня частина тіла блідо-сіра, груди поцятковані темними плямами. Жовті смуги на обличчі набагато менш виражені. Нижня частина дзьоба темно-рогова або світло-сіра. Забарвлення молодих птахів є подібне до забарвлення самиць, однак тьмяніше і більш сіре, а жовті "брови" і пляма на горлі у них ще менш виражені. Молоді самці набувають дорослого забарвлення у віці 1 року.
Голос — мінлива серія з короткий, високих, тонких трелей. Вона досить мелодійна, однак приглушена. Її можна почути на відкосно короткій відстані.
Таксономія ред.
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис золтогорлого потроста до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з Сан-Домінго (Гаїті). Він використав французьку назву Le bruant de S. Domingue та латинську назву Emberiza dominicensis. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном. Одним з цих видів був золотогорлий потрост, для якого Лінней придумав біномінальну назву Emberiza olivacea. Пізніше вид був переведений до роду Потрост (Tiaris), введеного англійським натуралістом Вільямом Джоном Свенсоном у 1827 році. Раніше до цього роду відносили також низку інших видів, однак за результатами молекулярно-філогенетичного дослідження 2014 року вони були переведені до родів Asemospiza, Melanospiza і Phonipara.
Підвиди ред.
Виділяють п'ять підвидів:.
- T. o. pusillus Swainson, 1827 — від східної Мексики до східної Панами, Анди у Венесуелі, Колумбії і Еквадорі;
- T. o. intermedius (Ridgway, 1885) — острови Косумель і Хольбош[en] (на схід від Юкатану);
- T. o. ravidus Wetmore, 1957 — острів Коїба (на південь від Панами);
- T. o. olivaceus (Linnaeus, 1766) — Куба, Ісла-де-ла-Хувентуд, Ямайка і Гаїті, Кайманові Острови;
- T. o. bryanti (Ridgway, 1898) — Пуерто-Рико і сусідні острови.
Поширення і екологія ред.
Золотогорлі потрости мешкають в Мексиці, Гватемалі, Белізі, Сальвадорі, Гондурасі, Нікарагуа, Коста-Риці, Панамі, Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Кубі, Гаїті, Домініканській Республіці, на Ямайці, Пуерто-Рико і Кайманових Островах. Крім того, вони були інтродуковані на острові Оаху (Гаваї). Бродячі птахи спостерігалися на півдні США, в Техасі і Флориді. Золотогорлі потрости живуть у напіввідкритих природних середовищах, зокрема в саванах, чагарникових заростях і на порослих чагарниками луках. Вони уникають сухих, трав'янистих луків та інших надто відкритих середовищ, однак часто трапляються в садах. іноді навіть поблизу людських поселень. Зустрічаються парами або невеликими розрідженими зграйками, на висоті до 2300 м над рівнем моря. Часто приєднуються до змішаних зграй птахів.
Золотогорлі потрости живляться переважно насінням трав, а також дрібними плодами, іноді також комахами. Вони гніздяться майже протягом всього року. за винятком періоду з лютого по квітень, переважно влітку. Самці тріпотять крилами і співають свою приглушену пісню, сидячи дуже близько до самиці, на відстані 2,5-5 см. Іноді птахи формують невеликі гніздові колонії. Гніздо кулеподібне з бічним входом, робиться самицею зі стебел, корінців, інших рослинних волокон і шерсті, розміщується серед трави, на висоті до 30 см над землею, рідше в чагарниках. В кладці від 2 до 3, іноді до 4 білих, поцяткованих бурими плямками яєць. Інкубаційний період триває 12-14 днів, насиджують лише самиці.
Примітки ред.
- BirdLife International (2016). Tiaris olivaceus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 01 грудня 2022
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (fr, la). Supplement. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 300–302, Plate 13 fig 5.
- ↑ Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History 28: 317–335. Процитовано 25 грудня 2021.
- Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 309.
- Swainson, William John (1827). A synopsis of the birds discovered in Mexico by W. Bullock F.L.S. and H.S., and William Bullock, jun. Philosophical Magazine. 2nd Series 1: 433–442 [438]. doi:10.1080/14786442708674357.
- Burns, K.J.; Shultz, A.J.; Title, P.O.; Mason, N.A.; Barker, F.K.; Klicka, J.; Lanyon, S.M.; Lovette, I.J. (2014). Phylogenetics and diversification of tanagers (Passeriformes: Thraupidae), the largest radiation of Neotropical songbirds. Molecular Phylogenetics and Evolution 75: 41–77. doi:10.1016/j.ympev.2014.02.006.
- Burns, K.J.; Unitt, P.; Mason, N.A. (2016). A genus-level classification of the family Thraupidae (Class Aves: Order Passeriformes). Zootaxa 4088 (3): 329–354. doi:10.11646/zootaxa.4088.3.2.
- J.V.Remsen. Revise generic limits in the Thraupidae. Merge Tiaris bicolor into currently monotypic Melanospiza and recognize newly named Asemospiza Burns, Unitt, & Mason 2016 for Tiaris obscurus and Tiaris fuliginosus.; Propuesta (730.04) // South American Classification Committee. — 2016.
- Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 01 грудня 2022.
- Olson, Storrs L.; James, Helen F.; Meister, Charles A. (1981). . Bulletin of the British Ornithologists' Club 101 (3): 339–346. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 1 грудня 2022.
- Salaman, Paul G.W.; Stiles, F. Gary; Bohórquez, Clara Isabel; Álvarez-R., Mauricio; Umaña, Ana María; Donegan, Thomas M.; Cuervo, Andrés M. (2002). . Caldasia (Instituto de Ciencias Naturales, Universidad Nacional de Colombia, Bogotá) 24 (1): 157–189. Архів оригіналу за 25 липня 2014. Процитовано 1 грудня 2022.
Джерела ред.
- Hilty, Steven L (2003). Birds of Venezuela. London: Christopher Helm. ISBN 0-7136-6418-5.
- Stiles, F. Gary; Skutch, Alexander F. (1989). A Guide to the Birds of Costa Rica. Comstock Publishing Associates. ISBN 0-8014-9600-4.
Посилання ред.
- Skutch, Alexander F. (1954). Yellow-faced grassquit. Life Histories of Central American Birds. Pacific Coast Avifauna, Number 31. Berkeley, California: Cooper Ornithological Society. с. 38–49.
| Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |