Канюк великодзьобий

? Канюк великодзьобий
Великодзьобий канюк (штат Гояс, Бразилія) Крик великодзьобого канюка
Охоронний статус
Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Яструбоподібні (Accipitriformes) Родина: Яструбові (Accipitridae) Підродина: Канючні (Buteoninae) Рід: Великодзьобий канюк (Rupornis) Kaup, 1844 Вид: Канюк великодзьобий
Біноміальна назва
Rupornis magnirostris (Gmelin, 1788)
Ареал виду
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Falco magnirostris J. F. Gmelin, 1788 Buteo magnirostris (J. F. Gmelin, 1788)
Посилання
Вікісховище: Rupornis magnirostris Віківиди: Rupornis magnirostris ITIS: 824120 МСОП: 22695880 NCBI: 223488 Fossilworks: 373572

Каню́к великодзьобий (Rupornis magnirostris) — вид яструбоподібних птахів родини яструбових (Accipitridae). Мешкає в Мексиці, Центральній і Південній Америці. Це єдиний представник монотипового роду Великодзьобий канюк (Rupornis). Виділяють низку підвидів.

Опис

Великодзьобий канюк

Молодий великодзьобий канюк

Довжина птаха становить 31-41 см, вага 250-300 г. Самиці і самці загалом схожі, однак самиці є більшими за самців приблизно на 20%. Забарвлення переважно сіре, нижня частина грудей і живіт поцятковані коричневими і білими смугами. Крила відносно короткі, махові пера мають рудуватий відтінок. Хвіст відносно довгий, на хвості 4-5 сірих смуг. Очі жовті. Дзьоб великий. Загалом забарвлення різниться в залежності від підвиду. У молодих птахів верхня частина тіла бура, нижня частина тіла охриста, груди смугасті.

Підвиди

Виділяють дванадцять підвидів:

• R. m. griseocauda (Ridgway, 1874) — від Мексики (на південь від Коліми, Нуево-Леона і Тамауліпаса) до північно-західної Коста-Рики і західної Панами (1);
• R. m. conspectus Peters, JL, 1913 — південно-східна Мексика (Табаско, півострів Юкатан) і північний Беліз (2);
• R. m. gracilis Ridgway, 1885 — острови Косумель і Хольбош^[en] (на схід від Юкатану) (4);
• R. m. sinushonduri (Bond, J, 1936) — острови Бонакка^[es] і Роатан (на схід від Гондурасу) (5);
• R. m. petulans (Van Rossem, 1935) — південний захід Коста-Рики і Панами (на південь до річки Туїра^[en]) (3);
• R. m. alius Peters, JL & Griscom, 1929 — Перлові острови^[en] (Панамська затока) (6);
• R. m. magnirostris (Gmelin, JF, 1788) — від Колумбії на південь до західного Еквадору, на схід до Венесуели і Гвіани, на південь до Бразильської Амазонії (від Мадейри до атлантичного узбережжя) (7);
• R. m. occiduus Bangs, 1911 — схід Перу, північ Болівії і захід Бразильської Амазонії (на південь від Амазонки, на захід від Мадейри) (9);
• R. m. saturatus (Sclater, PL & Salvin, 1876) — Болівія, Парагвай, південно-західна Бразилія (південний захід Мату-Гросу) і західна Аргентина (на південь до Ла-Ріохи) (11);
• R. m. nattereri (Sclater, PL & Salvin, 1869) — північно-східна Бразилія (на південь від Баїї) (8);
• R. m. magniplumis (Bertoni, AW, 1901) — південна Бразилія, північна Аргентина (Місьйонес) і сусідні регіони Парагваю (10);
• R. m. pucherani (Verreaux, J & Verreaux, É, 1855) — Уругвай і східна Аргентина (на південь до Буенос-Айреса) (12).

Поширення і екологія

Великодзьобі канюки поширені від Мексики через Центральну Америку до більшої частини Південної Америки на схід від Анд. Вони живуть в різноманітних природних середовищах, зокрема у вологих і сухих тропічних лісах, рідколіссях і чагарникових заростях, саванах, на полях і плантаціях, в парках і садах. Уникають густих тропічних лісів, зустрічаються на висоті до 3000 м над рівнем моря. Великодзьобі канюки є одними з найпоширеніших хижих птахів в межах свого ареалу. Вони живляться комахами, плазунами і дрібними ссавцями, зокрема звичайними ігрунками Callithrix jacchus та іншими мавпами. Вони також полюють на дрібних птахів, однак значно рідше, ніж птахи-універсали, такі як споріднені, однак більші за розмірами білохвості канюки, або ніж спеціалізовані мисливці на птахів, такі як мексиканські соколи. Гніздо являє собою невелику площадку з гілочок, встелену дрібними шматочками кори і листям. Воно розміщується на дереві, в розвилці між гілками, зазвичай на узліссі. В кладці від 1 до 3 яєць, інкубаційний період триває 35-27 днів.

Примітки

1. BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 14 квітня 2022. 
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. South American Classification Committee (2011) Revise generic boundaries in the Buteo group. [ 31 грудня 2021 у Wayback Machine.] Accessed 16 June 2011
4. Ferguson-Lees, James; Christie, David A. (2001). Raptors of the World. London: Christopher Helm. ISBN 0-7136-8026-1. 
5. As illustrated in: Frisch, J.D.; Frisch, C.D. (2005). Aves Brasileiras e Plantas que as Atraem [Brazilian birds and plants attractive to them] (порт.). São Paulo: Dalgas Ecotec. с. 191. ISBN 85-85015-07-1. 
6. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). . World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 14 квітня 2022. 
7. Pereira, José Felipe Monteiro (2008). Aves e Pássaros Comuns do Rio de Janeiro [Common birds of Rio de Janeiro] (порт.). Rio de Janeiro: Technical Books Editora. с. 41. ISBN 978-85-61368-00-5. 
8. Panasci, Theresa; Whitacre, David (December 2000). Diet and Foraging Behavior of Nesting Roadside Hawks in Petén, Guatemala. The Wilson Bulletin 112 (4): 555–558. JSTOR 4164283. doi:10.1676/0043-5643(2000)112[0555:DAFBON]2.0.CO;2. 
9. de Lyra-Neves, Rachel M.; Oliveira, Maria A.B.; Telino-Júnior, Wallace R.; dos Santos, Ednilza M. (2007). . Revista Brasileira de Zoologia (pt, en) 24 (3): 709–716. doi:10.1590/S0101-81752007000300022. Архів оригіналу за 29 листопада 2011. Процитовано 14 квітня 2022. 
10. Ragusa-Netto, J. (2000). . Revista Brasileira de Biologia (en, pt) 60 (3): 461–467. PMID 11188872. doi:10.1590/S0034-71082000000300011. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 14 квітня 2022.