? Ptilotula | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
Медник тропічний (Ptilotula flavescens) | ||||||
| Біологічна класифікація | ||||||
Види | ||||||
| ||||||
Посилання | ||||||
|
Ptilotula — рід горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae). Представники цього роду мешкають в сухих тропічних лісах і рідколіссях Австралії і Папуа Нової Гвінеї.
Опис ред.
Представники роду Ptilotula — медники середнього розміру, середня довжина яких становить 13-18,5 см, а вага 9-27 г. Характерною ознакою, спільною доля усіх представників цього роду, є ясне обличчя з чорною проксимальною смугою і жовтими або білими дистальними перами з боків шиї.
Види ред.
Виділяють шість видів:
- Медник тропічний (Ptilotula flavescens)
- Медник східний (Ptilotula fusca)
- Медник сіроголовий (Ptilotula keartlandi)
- Медник малійський (Ptilotula plumula)
- Медник смугастоволий (Ptilotula ornata)
- Медник блідий (Ptilotula penicillata)
Систематика і таксономія ред.
До недавнього часу представників роду Ptilotula відносили до роду Медник (Lichenostomus). Вони виділялися у окрему кладу всередині роду і демонстрували схожість в морфології і середовищах проживання. За результатами молекулярно-генетичного дослідження, яке було опубліковане у 2011 році і показало поліфілітичність роду Lichenostomus, вони були переведені до відновленого роду Ptilotula.
Рід Ptilotula був вперше запропонований австралійським орнітологом Грегорі Метьюсом у 1912 році. До 1912 року більшість медолюбових відносили до родів Медолюб (Meliphaga) або Медопійник (Melithreptus). Він спробував вирішити цю проблему, помістивши 14 видів у рід Ptilotis, початково запропонований Джоном Гульдом, однак Метьюс визнав, що таким чином рід вийшов поліфілітичним. Він виправив це, розділивши Ptilotis на кілька родів і помістивши блідого медника (P. penicillata) і тропічного медника (P. flavescens) в рід Ptilotula. Однак, при укладанні Другого офіційного списку птахів Австралії, Королівський Австралійський Орнітологічний Союз[en] (RAOU) відкинув філогенетичне трактування Метьюса, оскільки не погоджувався зі створення такої великої кількості нових родів. Метюс пішов на компроміс, дозволивши цим видам залишитися в роді Медолюб (Meliphaga) і визначив Ptilotula як підрід.
В подальших працях Метьюс продовжив визначати Ptilotula як рід, а не як підрід. У додачу до двох видів, перерахованих вище, він включив до цього роду також сіроголового медника (P. keartlandi) і смугастоволого медника (P. ornata). Тим не менш, інші систематики продовжили слідувати за стандартною класифікацією RAOU і відносили всі ці види до Meliphaga.
У 1975 році австралійський орнітолог Річард Шодде стверджував, що критерії, що використовувалися до визначення приналежності до роду Meliphaga, були занадто широкими і що при послідновному їх дотриманні більше половини видів медолюбових можна було би віднести до цього роду. Він розділив Meliphaga на три роди, помістивши кладу Ptilotula в рід Медник (Lichenostomus). Розвиток молекулярного аналізу і подальші генетичні дослідження підтвердили оцінку Шодде, однак, хоч вони і визачили Ptilotula як окрему кладу, ранні дослідження не могли надати достатньо доказів щодо виділення її у окремий рід. До 2010-х років нові методи ясно показали, що рід Медник (Lichenostomus) був поліфілітичним і вимагав перегляду.
У 2011 році Ньярі і Джозеф нарешті змогли показати, що клада Ptilotula заслуговує на підвищення до статусу роду. Їх оцінка підтвердила еволюційну спорідненість, запропоновану Метьюсом у 1913 році, хоча і з включенням східного медника (P. fusca), якого він помістив до монотипового роду Paraptilotis. Їх дослідження також показало, що три інших види з роду Lichenostomus, різнобарвний медник (G. versicolor), мангровий медник (G. fasciogularis) і жовтокрилий медник (G. virescens) також можуть бути віднесені до роду Ptilotula через близьку спорідненість. Ці три види мають більші розміри (16-24 см) і всі вони мають чорну смугу, що іде від дзьоба через очі до шиї, відсутню у членів комплексу Ptilotula. З цієї причини систематики вирішили не відносити їх до роду 'Ptilotula, а натомість помістили їх у відновлений рід Gavicalis.
Еволюційна історія ред.
Представники роду Ptilotula походять від невідомого предка, що населяв сухі тропічні ліси в Центральній Австралії. Волтер Боулс описав скам'янілу кістку ноги, знайдену в Ріверлі, Квінсленд, що належала досі неназваному плітоценовому виду, і яка схожа на великогомілкову кістку членів комплексу Lichenostomus-Meliphaga complex. За ромірами вона більше за все схожа на кістку P. keartlandi і P. plumulus, двох близькоспоріднених сестринських видів, поширених в цьому регіоні. З кінця міоцену до початку пліоцену в цій місцевості були поширені сухі ліси. Схожіть з сучасними видами вказує на те, що цей викопний птах був предком P. keartlandi і P. plumulus.
Примітки ред.
- ↑ Higgins, P.J.; Peter, J.M.; Steele, W.K. (2001). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds: Tyrant-flycatchers to Chats. Oxford, England.: Oxford University Press.
- ↑ Christidis, Len; Schodde, R. (1993). Relationships and radiations in the Meliphagine Honeyeaters, Meliphaga, Lichenostomus and Xanthotis (Aves, Meliphagidae) - Protein evidence and its integration with morphology and ecogeography. Australian Journal of Zoology 41 (3): 293–316. doi:10.1071/ZO9930293.
- Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2022). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 02 вересня 2022.
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Nyári, Árpád S.; Joseph, Leo (2011). Systematic dismantlement of Lichenostomus improves the basis for understanding relationships within the honeyeaters (Meliphagidae) and historical development of Australo–Papuan bird communities. Emu 111: 202–211. doi:10.1071/mu10047.
- ↑ Mathews G.M. (1912). A reference-list to the birds of Australia. Novitates Zoologicae 18: 171–455 [414]. doi:10.5962/bhl.part.1694.
- Salomonsen, F. (1967). Family Maliphagidae, Honeyeaters. У Paynter, R.A. Jnr. Check-list of birds of the world (Volume 12). Cambridge, Mass.: Museum of Comparative Zoology. с. 365.
- Mathews, Gregory (1913). A list of the birds of Australia. London: Witherby & Co. с. 280–281.
- Royal Australasian Ornithologists' Union Checklist Committee (1926). Official checklist of the birds of Australia : supplements 1 to 9 (вид. 2nd). Melbourne: H. J. Green.
- ↑ Mathews, Gregory (1946). A working list of Australian birds including the Australian quadrant and New Zealand. Sydney: Shepherd & Newman.
- ↑ Mathews, Gregory (1931). A list of the birds of Australasia (including New Zealand, Lord Howe and Norfolk Islands and the Australasian Antarctic quadrant). London: Taylor and Francis for the author.
- Terril, S.E.; Rix, C.E. (1 березня 1950). The birds of South Australia- their Distribution and Habitat. The South Australian Ornithologist 19 (6-8): 53–100.
- Officer, Hugh R. (Brigadier) (1964). Australian Honeyeaters. Melbourne: Bird Observers Club. с. 39–63.
- An Index of Australian Bird Names. Division of Wildlife Research Technical paper No. 20. CSIRO Division of Wildlife Research. 1969. с. 54–56.
- Scodde, R. (1975). Interim List of Australian Songbirds. Passerines. Melbourne: Royal Australasian Ornithologists Union.
- Gardner, Janet L.; Trueman, John W.H.; Ebert, Daniel; Joseph, Leo; Magrath, Robert D. (2010). Phylogeny and evolution of the Meliphagoidea, the largest radiation of Australasian songbirds. Molecular Phylogenetics and Evolution 55: 1087–1102. PMID 20152917. doi:10.1016/j.ympev.2010.02.005.
- ↑ Boles, W. (2005). Fossil honeyeaters (Meliphagidae) from the Late Tertiary of Riversleigh, north-western Queensland. Emu 105 (1): 21–26. doi:10.1071/MU03024.
- Archer, Michael; Godthelp, Henk; Hand, Suzanne J.; Megirian, Dirk. Fossil Mammals of Riversleigh, North-western Queensland: Preliminary Overview of Biostratigraphy, Correlation and Environmental Change. Australian Zoologist 25 (2): 29–66. doi:10.7882/AZ.1989.001.
| Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |