? Гімнокаліціум (Gymnocalycium) | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Колекція гімнокаліціумів | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Gymnocalycium gibbosum (Haw.) Pfeiff. ex Mittler., 1846 | ||||||||||||||||||||
| 81 вид (дивіться розділ «Класифікація») | ||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||
|
Гімнокалі́ціум (Gymnocalycium) — рід кактусових з кулеподібним, злегка сплощеним стеблом, з безліччю округлих горбків і часто з щільними, розчепіреними та розгалуженими колючками.
Етимологія ред.
Гімнокаліціуми отримали свою назву завдяки абсолютно голим, без жодної волосини бутонам (у перекладі з грец. γυμνός — «гола» та грец. κάλυξ — трубка).
Зовнішній вигляд ред.
Рід Гімнокаліціум включає близько 70 видів і багато різновидів: поряд з карликовими, стебла яких не перевищують 4 см у висоту, є крупні види, стебла яких досягають 50 см у висоту та маси понад 40 кг. Стебла, як правило, кулясті, забарвлення варіює від червоно-коричневих до фіолетових відтінків зеленого кольору.
Останніми десятиріччями виведено декілька декоративних безхлорофільних форм: молочно-рожеві, червоні, лилові, жовті. У більшості видів коріння мочкувате, у деяких — ріпоподібне. У більшості видів ребра розділені на горбки поперечними борозенками, які знаходяться під ареолами. Особливістю горбків є клиноподібний виступ, направлений до основи стебла. Колючки різноманітні за довжиною та забарвленням, ростуть або пучком в сторони, або павукоподібно притиснуті до стебла.
З віком кількість ребер і довжина колючок змінюються, що ускладнює визначення видів.
Більшість гімнокаліціумів цвіте переважно з 2 — 3-річного віку. Бутони з'являються з ареол, розташованих на верхівці рослини. Квіти білі, сіруваті, зеленуваті, жовті, рожеві, червоні, дзвіночко-воронкоподібні, 3 — 10 см у довжину та в діаметрі. Плоди сірувато-зелені, з червонуватим чи блакитним відтінком, овальної форми, до 2 см в діаметрі, та 4 см у довжину.
Місця зростання ред.
Гімнокаліціуми — найтиповіші кактуси Південної Америки: ростуть поодиноко, групами або дернинами, зустрічаються на величезних просторах від холодної Патагонії до субтропіків на півдні Бразилії та на південному сході Болівії. У Болівії ростуть в посушливій області біля висохлих соляних озер. Тут, наприклад, можна знайти покритий вапняним налітом гімнокаліціум Анісітса (Gymnocalycium anisitsii), відоміший під старою назвою гімнокаліціум блідосіруватий (Gymnocalycium griseopallidum). Найвідоміші райони зростання гімнокаліціумів знаходяться в Аргентині і Парагваї. Тут був знайдений один з найвідоміших, але важкий для культивування вид — гімнокаліціум Міхановича (Gymnocalycium mihanovichii). Гімнокаліціуми зустрічаються майже в усіх провінціях Уругваю, де вони ростуть разом з видами з родів нотокактус (Notocactus), віґінсія (Wigginsia), фрайлея (Frailea).
Утримання та догляд ред.
Гімнокаліціуми надають перевагу в зимовий період не дуже низькій температурі (мінімум + 10 °С), в іншому випадку вони можуть загинути. Сухого ґрунту цей вид не переносить, тому взимку його потрібно трохи поливати. Більшість гімнокаліціумів мешкає в зоні субтропіків Південної Америки, але досить високо в горах. Вони надають перевагу свіжому повітрю і не люблять дуже сильної спеки. Часто їх можна зустріти на ґрунтах, що утворилися в результаті вивітрювання гірських порід. Кактусоводам важливо стежити за тим, що період зростання у гімнокаліціумів триває і восени, полив починають скорочувати поступово і закінчують в жовтні. Кактуси можна потроху поливати взимку, але так, щоб вода надходила в ґрунт знизу. Обережний полив рослин починають у березні. Гімнокаліціуми найкраще почувають себе на ґрунті, багатому гумусом та поживними речовинами. Оптимальна земляна суміш: 40 % листового прегною, 30 % дернового ґрунту, 30 % крупнозернистго піску цегляної та гравійної крошки. Активне зростання рослин починається влітку. Поливати їх в цей час слід регулярно. Якщо ці умови дотримані, — чекайте рясного цвітіння: одна квітка буде зміняти іншу. Найбільш примхливі, вкрай чутливі до умов культури гімнокаліціуми можна прищеплювати. Деякі з них, однак, можуть рости на власних коріннях при дуже уважному і ретельному догляді. Прищеплені мутанти гімнокаліціума Міхановича можна зустріти в продажу у вигляді невеликої червоної або помаранчевої кулі на зеленій підщепі. Оскільки мутант не містить хлорофілу, він не може живитися самостійно і цілком залежить від підщепи.
Класифікація ред.
Вперше рід Gymnocalycium був описаний у 1844 р. Людвігом Пфайфером (Ludwig Georg Karl Pfeiffer[de]), який і дав йому цю назву. З тих пір був запропоновано цілу низку різних систематик роду Gymnocalycium, що базуються головним чином на будові насіння. Згідно з останніми у роді виділяють шість підродів: Gymnocalycium, Macrosemineum, Microsemineum, Muscosemineum, Pirisemineum і Trichomosemineum, чотири з яких, у свою чергу, містять одинадцять секцій.
Едвард Андерсон (Edward F. Andersson) у своїй фундаментальній праці «THE CACTUS FAMILY» (2001) розділяє рід Gymnocalycium на 71 вид до яких долучаються ще 39 підвидів.
|
|
|
Охорона у природі ред.
Див. також ред.
Примітки ред.
- Gymnocalycium в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
- Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
- С. М. Приходько. Кактуси. — Київ : Наукова думка, 1974. — 207., іл. с. (укр.)
- Список може містити назви, що не входять до числа прийнятих згідно систематики Едварда Андерсона
Джерела ред.
- Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
- Нико Вермёлен. Кактусы. Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)
- Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986 г., — 286 с., ил. (рос.)
- Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома., — Феникс, 2007 г., — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1 (рос.)
- Ян Ван дер Неер. Все о кактусах. — Санкт-Петербург: ООО «СЗКЭО» Кристалл", 2004 — 208 с., ил. — ISBN 5-306-00348-6 (рос.)
- Турдиев С. и др. Кактусы. (Издание 2-е). Алма-Ата, «Кайнар», 1974 г. (рос.)
- Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989. p. 347–363 (англ.)
- Pilbeam, John. Gymnocalycium: A Collector's Guide. A. A. BALKEMA / ROTTERDAM / BROOKFIELD / 1995, 1995. 332 pages. ISBN 905410192X; ISBN 9789054101925 [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
Посилання ред.
- Український сайт про кактуси та кактусистів [ 11 квітня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
- Gymnocalycium на сайті «Au Cactus Francophone». Tout l'univers des plantes grasses et succulentes (фр.)
- SucculentCity: Gymnocalycium Page [ 19 вересня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- The genus Gymnocalycium: Genus & Species information [ 14 вересня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
- (рос.)
- (рос.)
- Plantsystematics [ 29 червня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
- «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США (англ.)
- Gymnocalycium на сайті «Desert-tropicals»(англ.)
- Gymnocalycium на сайті «The Plant List» (англ.)
- Cactus Home Page from Japan by Takashi Shimada [ 4 лютого 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- База даних по роду Gymnocalycium (рос.)
- «Gymnocalycium.org» (пол.)
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гімнокаліціум |