Гу́мус, перегній (лат. humus — «земля», «ґрунт») — органічна частина ґрунту, яка утворюється в результаті розкладу рослинних і тваринних решток і продуктів життєдіяльності організмів — гуміфікації.
Гумус ґрунту — це складний комплекс органічних сполук, який містить дві групи речовин:
- неспецифічні органічні сполуки індивідуальної природи, які трапляються не тільки в ґрунтах, але й у інших об'єктах (тканинах рослин, тварин);
- специфічні комплекси органічних сполук складної будови — це власне гумусові речовини.
Власне гумусові речовини поділяють на дві основні групи: групу темнозабарвлених гумінових кислот, в якій розрізняють власне гумінові кислоти (сірі), ульмінові кислоти (бурі) і розчинні у спирті гіматомеланові кислоти, і групу жовтозабарвлених фульвокислот.
Незважаючи на більш як двохсотлітню історію дослідження гумусу, на сьогодні ще немає єдиного трактування цього терміна. Термін «гумус», окрім як для характеристики органічної частини ґрунту, інколи використовують і для інших скупчень органічних речовин, що утворилися в результаті часткової трансформації відмерлих рослинних рештків: торфу, компостів, підстилок. Однак на думку Л. А. Александрової, термін «гумус» треба вважати виключно ґрунтовим і називати ним ту частину органічних речовин ґрунту, яка втратила анатомічну будову вихідних рослинних решток, зазнала процесів гуміфікації, сформувала гумусові горизонти, рівномірно забарвлюючи мінеральну масу в темний колір (тобто власне гумусові речовини).
Кількість гумусу в ґрунті визначають у %.
Родючість ґрунту залежить від кількості гумусу в ґрунті. Чим більше гумусу, тим більше забезпечені рослини поживними речовинами, тим краще вони ростуть. Ґрунт, в якому менше 1 % гумусу, вважається неродючим або потенційно родючим
Коефіцієнт профільного нагромадження гумусу, або КПНГ — співвідношення між умістом гумусу в профілі ґрунту та кількістю фізичної глини в ньому, і коефіцієнт відносної акумуляції гумусу (КВАГ), тобто співвідношення між умістом гумусу й фізичної глини в шарі 0-30 см, віднесеної до 10 % останньої.
Див. також
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гумус |
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Закон України «Про охорону земель» (ст. 1) м. Київ, 19 червня 2003 року N 962-IV
- Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: підручник. У двох частинах. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 270 і 286 с.
- Підвальна Г. С. Гумусовий стан автоморфних ґрунтів Пасмового Побужжя: Монографія // Г. С. Підвальна, С. П. Позняк. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. — 192 с.
- Ожован О. О., Михайлюк В.І. Гумусовий стан автоморфних ґрунтів Північно-Західного Причорномор’я. Одеса: Інтерпрінт, 2017. 133 с.
- (рос.) Александрова Л. Н. Органическое вещество почвы и процессы его трансофрмации / Л. Н. Александрова. — Л. : Наука, 1980. — 288 с.
Посилання
- Гумус // : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 56-57.
- Гумусні сполучення // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Це незавершена стаття з ґрунтознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття про сільське господарство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |